Розділ «Листи Крутеня»

Можливо, сцени, які він тепер бачить, не дадуть матеріалу для інтелектуальної атаки на його віру — твої попередні помилки зробили це непідвладним твоєму впливові. Але існує ще такий різновид атаки, як атака на емоції, яку ще можна спробувати. Вона спрямована на те, щоб змусити його відчути, коли він уперше побачить людські останки, розмазані по стіні, «що це і є в дійсності цей світ», а вся його релігія була всього-на-всього фантазією. Ти помітиш, що ми ввели їх в оману стосовно слів «дійсність», «дійсно», «дійсний». Вони розповідають одне одному про якесь душевне випробування: «Все, що сталося в дійсності — це те, що ти чув музику в освітленому будинку»; тут «в дійсності» означає суто фізичні факти, відмінні від інших елементів відчуття, якого вони зазнали. Далі вони можуть сказати, наприклад, таке: «Вам легко обговорювати стрибок із запаморочливої висоти, сидячи тут у кріслі, але почекаємо, поки ви самі підніметесь на ту висоту й побачите, що це таке в дійсності». Тут «в дійсності» використовується в протилежному значенні і стосується не фізичних фактів (які вони вже знали, сидячи в кріслах і обговорюючи їх), а емоційного впливу, який чинять ці факти на людську свідомість. І перше, й друге значення слова можна виправдати, але ми повинні чинити так, щоб обидва значення були присутні водночас для того, щоб емоційне нашарування слова «дійсний» можна було класти то на одну шальку терезів, то на другу, залежно від того, що нам треба в даний момент. Загальне правило, яке ми досить міцно запровадили серед них, полягає в тому, що в усіх життєвих випробуваннях, які можуть зробити їх щасливішими чи кращими, тільки фізичні факти «дійсні», «реальні», тоді як духовні елементи «суб'єктивні». Що ж до випробовувань, які бентежать або розбещують їх, то тут духовні елементи є головною дійсністю (реальністю), і не звертати на них уваги — означає тікати від дійсності. Так, під час народження дитини кров і біль «дійсні» (реальні), а радість — явно суб'єктивне відчуття. Під час смерті людини жах і спотвореність розкривають те, що смерть «в дійсності» означає. Огидний зраз людини, яку ненавидять, «дійсний», «реальний» — в ненависті сприймаєш людей такими, якими вони є, в тебе не залишається щодо них ніяких ілюзій, а зачарованість коханою людиною — це всього-на-всього суб'єктивний серпанок, який приховує «дійсну» (реальну, справжню) сутність, тобто статевий потяг або розрахунок. Війна і бідність «дійсно» жахливі; мир і добробут — суто фізичні факти, стосовно яких в людей виникають певні почуття. Люди повсякчас звинувачують одні одних у бажанні «з'їсти пиріг і мати його», але завдяки нашим зусиллям вони дедалі частіше опиняються в ситуації, коли їм доводиться платити за пиріг, який вони не їли. Твій підопічний, якщо його належно спрямувати, не відчуватиме труднощів у тому, щоб вважати свої емоції відкриттям дійсності (реальності), побачивши людські нутрощі, а емоції при вигляді щасливих дітей або чудової погоди — простою сентиментальністю.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Лист XXXI

Мій любий, мій найдорожчий, мій Шашеню, мій мацьопику, моє ти поросятко!

Як ти помиляєшся! Тепер, коли все втрачено, ти питаєш мене, пхикаючи, чи правда те, що моя прихильність до тебе нічого не варта була від самого початку. Далебі, це не так! Повір, що моя любов до тебе і твоя до мене схожі одна на одну як дві краплі води. Я завжди прагнув тебе так само, як і ти (нікчемний дурень) прагнув мене. Різниця в тому, що я дужчий. Гадаю, тепер тебе віддадуть мені: всього або частину. Чи я люблю тебе? Вважай, що так. Як ласий шматок, від якого я потовстішаю.

Ти дозволив душі вислизнути з твоїх рук. Голодне виття від цієї втрати відлунюється на всіх рівнях Царства Шуму аж до самого престолу. Мені навіть страшно подумати про це. Я дуже добре знаю, що відбувається в ту мить, коли Вони виривають підопічного з твоїх рук! Несподіваний проблиск свідомості в його очах (адже він був?), коли він уперше побачив тебе, коли він дізнався, яку частину ти в ньому займав, і зрозумів, що більше ти в ньому нічого не займаєш, що він вільний від тебе. Подумай (і хай це буде початком твоєї агонії), що він відчув тієї миті; неначе струп відпав від давньої болячки, неначе він звільнився від огидних шолудів, неначе він назавжди скинув загиджені, мокрі, липкі лахи. Але годі вже! Досить страждань від споглядання їх у смертну годину, коли вони скидають брудну й незручну одежу, коли бовтаються в теплій воді і тихо рохкають від задоволення, коли полегшено випростують кінцівки! Ну і як тобі це останнє оголення, це повне очищення?

Чим більше про це думаєш, тим стає гірше. Він пройшов через усе це так легко! Ані поганих передчуттів, ані вироку лікарів, ані лікарні, ані операційної, ані оманливих надій вижити… Повне миттєве звільнення. Якусь мить здавалося, що весь світ став нашим: посвист і вибухи бомб, зруйновані будинки, сморід кіптяви, присмак вибухів на губах і в легенях, ноги, що гудуть від утоми, серце, що стискається від жаху, мозок, що холоне від розпуки. І нараз усе це зникає, відходить, як страшний сон, відходить і вже ніколи не матиме ніякої ваги.

Переможений, одурманений невігласе! Ти помітив, як природно — ніби вона народилася для цього — людська потолоч увіходить у нове життя? Ти помітив, як усі сумніви твого колишнього підопічного одразу зникли? Я знаю, що він казав собі. «Так. Звичайно. Так було завжди. Всі страхи однакові, вони поступово стають дедалі жахливіші, вони заганяють тебе в глухий кут, і в ту саму мить, коли ти вже думаєш, що будеш знищений — глянь-но! — ти вирвався, і все несподівано стало добре. Коли виривають зуб, біль дедалі дужчає, але ось зуба вже нема. Сон перетворився на нічний кошмар, і ти прокинувся. Як я міг коли-небудь сумніватися в цьому?».

Коли він побачив тебе, він побачив також і їх. Я знаю, як це було. Приголомшений і осліплений ти відступив назад, вражений Ними більше, ніж колись він був уражений бомбами. Яка деградація! Ця грудка бруду й слизу гордо стояла й розмовляла з духами, перед якими ти, дух, зіщулився. Може, ти сподівався, що святобливий страх, незвичні і дивні обставини загасять його радість? Проклятий світ! Боги водночас і дивні, й аніскілечки не дивні в очах смертних. Аж до тієї останньої миті він не мав ані найменшого уявлення про те, які вони на вигляд, і навіть сумнівався в їхньому існуванні. Але коли підопічний їх побачив, то зрозумів, що завжди знав їх, і збагнув, яку роль вони відігравали в ті моменти його життя, коли він думав, що самотній. Тож він міг сказати їм, кожному по черзі, не: «Хто ви такі?» — а: «То це ви були протягом усього часу?» Все, чим вони були, і що вони розповіли йому на цій зустрічі, пробудило в ньому згадки. Невиразне відчуття, що поруч друзі, відчуття, що часто приходило до нього, коли він був самотній, стало нарешті зрозумілим; та музика, притаманна кожному чистому передчуттю, яка завжди зникала з пам'яті, нарешті повернулась. Впізнання відкрило йому їхнє товариство ледве не в ту саму мить, коли кінцівки його бездушного тіла знайшли спокій. Тільки ти один залишився осторонь.

Він побачив не тільки їх. Він побачив Його. Ця тварина, цей покидьок, народжений у постелі, міг дивитися на Нього. Те, що для тебе тепер сліпучий, задушливий вогонь, для нього — холодне світло, сама чистота в образі Людини. Ти хотів би, якби міг, пояснити знемогу підопічного в Присутності цієї особи, його відразу до себе й повне усвідомлення своїх гріхів (так, Шашеню, повніше й чистіше усвідомлення, ніж навіть твоє) за аналогією з твоїми власними задушливими відчуттями, коли ти опиняєшся перед смертоносним духом, який дихає із самого серця Небес. Але все це дурниця. Страждання він не може відчувати, але вони візьмуть ті страждання і використають їх. Вони не проміняють їх ні на які земні радощі. Всі насолоди, пов'язані з почуттям, серцем чи розумом, якими ти колись спокушував його, навіть задоволення від самої чесноти, він сприймає тепер у порівнянні, але так, як напівнудотні принади міченої повії сприймає чоловік, який дізнався, що його кохана, яку він щиро любив усе своє життя і яку вважав загиблою, насправді живе і стоїть під його дверима. Він підготовлений до світу, де страждання й радощі мають безмежну вартість і де вся наша арифметика засмучує й викликає нудьгу. Ми знову стали перед непоясненим. Після прокляття за таких нікчемних спокусників, як ти, найбільше прокляття, кинуте на нас, — це неспрацьовування нашого Відділу Розвідки.

От якби тільки взнати, чим Він насправді займається. Ну що ж. Ці відомості самі по собі такі ненависні, однак вкрай необхідні, щоб мати силу. Часом я майже впадаю в розпач. Мене підтримує хіба наш Реалізм, наше відкинення (помимо спокус) всіх тих безглуздих дурниць, пустослів'я мусить врешті виграти. Тим часом я повинен з тобою порахуватися…

З любов’ю, чимраз більший і пожадливіший, твій дядько Крутень.