Розвиваються голосові реакції дитини. Виникають перші намагання звернути на себе увагу за допомогою голосу, що свідчить про перебудову голосових реакцій в поведінкові акти. Уже з перших місяців життя розвиваються різні типи голосових реакцій: гуління, гудіння, лепетання. При вірному і достатньому спілкуванні дитини і дорослого фонематичний склад лепету відповідає фонематичному складу рідної мови.
II період немовлячого віку зв'язаний з виникненням акту хапання — першої, організованої, спрямованої дії. Це справжня революція в розвитку дитини першого року життя. Акт хапання підготовлений всім попереднім життям дитини. Він організовується дорослим, і народжується як сумісна діяльність дитини з дорослим.
Акт хапання — це поведінковий акт, а поведінка передбачає обов'язкову участь орієнтування. Тому для того, щоб виникло хапання, необхідно, щоб рука перетворилася в орган обслідування, щоб вона "розкрилась". Перший час рука дитини стиснута в кулачок. Поки рука не перетвориться в орган перецепції, вона не може стати органом хапання. Хапання здійснюється під контролем зору: дитина розглядає свої ручки, слідкує за тим, щоб рука наближалася до предмету.
Акт хапання має надзвичайне значення для психічного розвитку дитини. З ним зв'язане виникнення предметного сприйняття. З розвитком хапання до п'яти місяців встановлюються зоро-тактильно-кінестетичні зв'язки, що лежать в основі початкового орієнтування дитини в просторі. Відбувається і диференціація кінестетичних відчуттів у долонях і пальцях, що призводить до розрізнення функцій пальців у акті хапання, зокрема до специфічного для людини протиставлення великого і вказівного. Виникають інші способи хапання, двома-трьома пальцями, зумовлені особливостями предметів, які дитина починає виділяти обмацуванням. Обмацування стає можливим внаслідок підвищення чутливої до кінестетичних сигналів під час руху руки і пальців.
Із виникненням обмацування рука дитини починає відігравати в її житті подвійну і надзвичайно важливу роль як органа практичної дії та органа дотику. Дитина 6—7 місяців, схопивши брязкальце, не тільки маніпулює ним, перекладає, постукує, штовхає, розхитує, а й активно обмацує його, обстежує, навпомацки виявляє якусь тріщинку, ямочку, словом, відкриває такі його особливості, які недоступні жодним іншим аналізаторам. Активне обмацування відтепер стає важливою умовою пристосування акту хапання до особливостей сприйманого об'єкта, його форми, величини і ваги. У II півріччі діти вже по-різному готують пальці до охоплення м'яча, палички чи кубика. Тому хапання дедалі більше формується як прямо націлене на даний об'єкт наближення руки до предмета. Це стає можливим завдяки тому, що дитина вже сприймає об'єкт. Із розгорнутої сенсомоторної дії обмацування під контролем зору формуються і відокремлюються орієнтувальні зорові реакції примірювання, які, в свою чергу, випереджають і підготовляють акт хапання. Це один із прикладів формування перцептивної (орієнтувальної) дії як своєрідного інтеріоризованого образу ситуацій і тих дій, які мають бути у ній виховані (О.В. Запорожець).
До кінця немовлячого віку (10—11 до 14 місяців) виникає етап функціональних дій: це більш удосконалена дія нанизування, відкривання, вкладування, але, якщо раніше дитина виконувала дію одним показаним їй способом і на одних і тих же предметах, то тепер вона намагається відтворити дію на всіх можливих об'єктах.
На перший погляд, нібито, розвиток дій — спонтанний процес. Дійсно, здається, що дитину першого року життя майже нічому навчити не можна, але людина була хитрішою. Д.Б. Ельконін говорив, що людина дуже давно придумала програмоване навчання для дітей першого року життя. Це — іграшки, в яких запропоновані ті дії, які за їх допомогою повинна виконувати дитина. Маніпулювання дитини з іграшками — це прихована сумісна діяльність. Тут дорослий присутній не безпосередньо, а опосередковано, нібито запропонований в іграшці.
Хапання, спрямоване на предмет, стимулює виникнення .сидіння. Коли дитина сідає, перед нею відкриваються інші предмети. З'являються предмети, до яких дотягнутися неможливо. Знову спрацьовує закон випереджаючого знайомства дитини зі світом, випереджаючого орієнтування. Дитина тягнеться до предмета, він притягує, але отримати його можна лише за допомогою дорослого. Завдяки цьому спілкування набуває іншого характеру, воно стає спілкуванням з приводу предметів. М.І. Лісіна називала його ситуативно-діловим. При ситуативно-діловому спілкуванні діти шукають присутності дорослого, вимагають його доброзичливої уваги, але і цього їм недостатньо — дітям необхідно, щоб дорослий мав відношення до того, чим займається дитина, і активно брав участь у цьому процесі.
Зміна предмета спілкування вимагає нових засобів і способів дії на дорослого. Із простягнутої до недосяжного предмета руки виникає вказівний жест. Він же предметно відносний і вміщує в собі зародження слова. Л.С. Виготський писав, що саме цей вказівний жест є жестом для інших. Його значення і функції створюються спочатку об'єктивною ситуацією і лише потім навколишніми людьми. Вказівний жест раніше починає вказувати рухами те, що розуміється іншими, і лише пізніше стає для самого себе вказівкою.
У цих судженнях Л.С. Виготський передбачив потік цікавих досліджень у галузі соціальної і дитячої психології. Так, у розвитку дитини дуже рано, завдяки співчленству соціальних відношень і їх знакової визначеності, виникає так званий феномен соціальної категоризації, що дозволяє із глобальної, недиференційованої ситуації вичленити групи "МИ" і "Вони", "Я" і "Інші" і т.д.(Х. Таджфел, Л. Гараї, М. Кечкі, К. Яро а інші).
Як показали дослідження Дж. Брунера, у дитини вже в домовний період формується цілий ряд способів спілкування. Спочатку це "вимагаючий спосіб" — це вроджена реакція дискомфорту, крики, в яких відсутня пауза, передбачаюча відповідь. За ним виникає "прохальний спосіб" — тут крик менш настійливий, з'являється пауза для очікування відповіді. Починаючи з 5—6 місяців з'являється "обмінюючий спосіб" спілкування. У цей період дитина хоче звернути увагу матері на об'єкт і на свій намір брати участь у спілкуванні. Цей спосіб переходить в четвертий — "взаємодіючий спосіб". У сумісній діяльності з дорослим йде розділ позицій говорячого і слухаючого в структурі спілкування.
Виходячи із загальної логіки розвитку дитини на першому році життя, слід визначити ще одну закономірність, про яку писав X. Вернер. Якщо в розвитку з'являється нова функція, то вона постійно супроводжується новими компонентами, які в подальшому її повинні змінити. Як правило, жест супроводжується вокалізацією, але якщо вокалізація іншого типу, відмінна від гудіння: вона складається не із голосних, а з приголосних — "КХХ". Так здійснюється новий крок до слова.
До кінця немовлячого віку у дитини виникає перше розуміння слів, а у дорослого з'являється можливість управляти орієнтуванням дитини.
У 9 місяців (початок кризи 1-го року) дитина стає на ніжки, починає ходити. Як підкреслював Д.Б. Ельконін, головне в акті ходьби не лише те, що розширюється простір дитини, але і те, що дитина відділяє себе від дорослого. Вперше відбувається розділення єдиної соціальної системи "МИ", тепер не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба — перше із основних новоутворень немовляти, яке знаменує собою розрив старої ситуації розвитку.
Другим новоутворенням в цьому віці є поява першого слова. Особливість Перших слів у тому, що вони носять характер вказівних жестів. Ходьба і збагачення предметних дій вимагає мови, яка б задовольняла спілкування з приводу предметів.
Важливу роль у підготовці артикульованого людського мовлення відіграє з трьох місяців гудіння як мимовільна неусвідомлена гра звуками ("а-а-а", "е-е-е" тощо). Після 6—7 місяців виникає лепетання, Тобто багаторазове повторювання (часом по 20—30 раз підряд) складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма тощо). Після 9 місяців дитина починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які від нього чує.
Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Діти в цей час розуміють до 20 слів. На кінець першого року життя діти вимовляють свої перші слова ("мама", "тато", "на", "дай" тощо). Таких слів може бути 10—12.
Мова, як і всі новоутворення віку, має перехідний характер. Це автономна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла лише близьким. Ця мова специфічна за структурою, складається з обірваних слів. Дослідники називають її "мовою нянь". Але якою б не була ця мова, вона являє собою нову якість, яка може служити критерієм того, як стара соціальна ситуація розвитку дитини розпалась. Там, де була єдність, стало двоє: дорослий і дитина. Між ними виріс новий зміст — предметна діяльність.
Перехідний період між немовлячим періодом і раннім дитинством дослідники називають кризою 1 року. Як і будь-яка криза вона зв'язана з появою самостійності і афективних реакцій. Афективні форми поведінки дитини можуть виникати, коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, жестів і міміки, або розуміють, але не виконують те, що вона хоче. Оскільки дитина уже сама може пересуватися по кімнаті (повзати або ходити) в цей час різко збільшується коло недоступних, недосяжних для неї предметів. Дорослим необхідно прибирати гострі речі, закривати електричні розетки, ставити вище електроприлади, посуд тощо. Не всі бажання дитини можна виконати, тому що її дії можуть спричинити шкоду їй самій і оточуючим. Зрозуміло, дитина і раніше була знайома зі словом "не можна", але в кризовий період воно має особливу актуальність.
Афективна реакція на чергове "не можна" або "ні" можуть досягти значної сили: деякі діти дуже кричать, падають на підлогу, б'ють по ній руками, тупають ногами і ін. Частіше всього, коли з'являються сильні афекти у дитини, це пов'язано з певним стилем виховання в сім'ї. Це або надмірний тиск на дитину, що взагалі не дозволяє ніякої самостійності, або непослідовність у вимогах дорослих, коли сьогодні можна, а завтра — ні, або можна при бабусі, а при таткові — ні в якому разі. Встановлення нових взаємин з дитиною, надання їй деякої самостійності, терпіння і витримка пом'якшує кризу, допомагає дитині уникнути гострих емоційних реакцій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вікова та педагогічна психологія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психологія немовляти“ на сторінці 3. Приємного читання.
