• коло проблем, сфера діяльності, в якій людина володіє знаннями й досвідом;
• сукупність повноважень, прав й обов'язків посадової особи;
• знання, навички, здібність або характеристики, які пов'язані з виконанням професійної діяльності на високому рівні, такі як аналітичне мислення або лідерський потенціал;
• мотиви, переконання й цінності;
• здатність управляти ситуацією (навіть непередбачуваною;
• група знань у певній галузі, навичок і відносин, які впливають на значну частину професійної діяльності, пов'язані з її виконанням, які можуть виміряні всупереч прийнятим стандартам, і, які можуть бути розвинені через навчання.
У багатьох джерелах розглядається поняття "ключова компетенція", що трактується як:
• квінтесенція рис особистості зі знаннями, уміннями й навиками, яка відіграє вирішальну роль в ефективному виконанні роботи. Додатковою характеристикою слугує набір поведінкових проявів, які описують успішне вирішення поставленого завдання. Вони охоплюють ті моделі поведінки, які безпосередньо визначають кращі результати роботи. Таким чином, вони охоплюють в собі лише спеціальні знання або поведінкові аспекти знань, а не знання в цілому. Більше того, компетенції не є робочими мотивами, а вони лише мають в собі певні моделі поведінки, які спостерігаються у зв'язку з мотивами [146];
• багатофункціональний набір навичок і настанов, які можуть бути корисні в будь-яких ситуаціях трудової діяльності [90].
Існує поділ ключових компетенцій, сформульований на основі положень про те, що людина є суб'єктом спілкування, пізнання, праці (Б.Ананьєв), що людина проявляється у системі відносин до суспільства, інших людей, до себе, до праці (В.Мясіщев); що компетентність людини має вектор акмеологічного розвитку (Н.Кузьміна, А.Деркач); що професіоналізм включає компетентності (А.Маркова). Виходячи з цих позицій розмежовується три групи компетенцій [81]:
• компетенції, які відносяться до самого себе як до особистості, як суб'єкта життєдіяльності;
• компетенції, які відносяться до взаємодії людини з іншими людьми;
• компетенції, які відносяться до діяльності людини і проявляються у всіх її типах і формах.
На наш погляд, зазначена класифікація тісно корелює із соціально-особистісними компетенціями - сукупністю компетенцій, які відносяться до самої людини як до особистості та до її взаємодії з іншими людьми, групою або суспільством. Вони поділяються на [166]:
• персональну (особистісну), яка розглядається як готовність до збереження психічного й фізичного здоров'я, до постійного підвищення кваліфікації і як потреба в самопізнанні, саморозвитку, самоактуалізації;
• комунікативну, яка розглядається як володіння усним і письмовим спілкуванням на різних мовах, як готовність до взаємодії і співпраці з іншими індивідами чи групою;
• інформаційну, яка розглядається як володіння мультимедійними технологіями, розуміння можливостей їх застосування і критичне відношення до інформації, яка розповсюджується через засоби масової інформації.
Серед інших визначальних тенденцій і підходів до їх розуміння виокремлюють два основних напрями тлумачення професійних компетенцій [150]:
• здатність працівника діяти відповідно до стандартів;
• характеристики особистості, які дозволяють їй досягати бажаних результатів у роботі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Професійна діяльність державних службовців в умовах євроінтеграції України» автора Акімов О.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Компетенції державних службовців як основа їх психологічної готовності до професійної діяльності в умовах євроінтеграції“ на сторінці 3. Приємного читання.
