Питанням вивчення теоретичних основ психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності вивчалося багатьма дослідниками. У даній частині монографії проаналізовано теоретичні підходи до висвітлення й розуміння готовності спеціалістів до діяльності в цілому і, державних службовців до роботи у євроінтеграційних умовах, зокрема. Провідною складовою готовності до професійної діяльності визначено психологічну складову, яка розуміється вченими як комплексне психологічне утворення, поєднання функціональних, операціональних та особистісних компонентів. У свою чергу, під психологічною готовністю розуміється психологічний феномен, з допомогою якого пояснюють стійкість діяльності людини в полімотивованому середовищі. Особливо виділяється мотиваційно-цільовий аспект цього феномену, оскільки саме у мотиваційній сфері відображаються і проявляються найбільш значимі його характеристики.
Особливим чином відзначимо, що ефективність вирішення актуальних євроінтеграційних питань органами державної влади й місцевого самоврядування в кінцевому результаті визначається особистісними стійкими конструктами державного службовця, розвиненістю конкретних і разом з цим специфічних професійних якостей, таких як толерантність, здатність йти на компроміс, уміння домовлятися тощо. Тобто на передній план у запровадженні євроінтеграційної політики поряд з професійними інтересами й здібностями управлінців виводяться їх психологічні властивості.
Усебічне вивчення психологічних основ готовності до професійної діяльності державних службовців різних рангів і категорій є необхідною умовою ефективного вирішення практичних завдань, зорієнтованих на реалізацію політики європейської інтеграції. Загальновідомо, що остання залежить від зовнішньополітичних факторів і значною мірою визначаються внутрішньополітичними чинниками. Різноманітність напрямів впливу не лише викликає нерівномірність протікання євроінтеграційних процесів в Україні, а й спричиняє зміни в характері й змісті завдань для органів виконавчої влади. Отже, державному службовцю в процесі виконання службово-посадових обов'язків необхідно постійно гнучко реагувати на зміни в середовищі, а значить бути психологічно готовим до різноманітних нововведень [60]. Тому суперечність полягає в тому, що професійна діяльність державних управлінців в умовах європейської інтеграції не завжди постає у "формі нормативно-ухваленого способу діяльності, в якому узагальнено й закріплено досвід попередників" [99, с. 21-24].
У професійній діяльності в органах державної влади відображається досить широке коло видів робіт, завдань і функцій - від контрольно-аналітичних та оперативно-розпорядчих до прогнозно-планових, організаційно-управлінських, адміністративних, представницьких. Оскільки це потребує участі представників багатьох первинних професій (економістів, юристів тощо), то соціально-професійну групу державних службовців пропонується розглядати як "метапрофесію". Тому професійна діяльність державних службовців як системне явище у державному управлінні передбачає наступні її види - правозахисна, аналітична, бюджетно-фінансова, організаційно-управлінська, соціально-терапевтична, консультаційно-педагогічна, інформаційно-комунікаційна. Найбільш загальною або інтегративною діяльнісною рисою слугує виконання основних - контрольно-аналітичних та організаційно-управлінських функцій. Особливе місце займають вимоги до керівника, який має відповідати базовим вимогам, визначених управлінським рівнем керівної посади. І чим вищий рівень посади керівника в організації, тим більше він потребує універсальної управлінської компетентності - політичної, юридичної, економічної, соціологічної, психолого-педагогічної, управлінської [86, с. 47-49].
Висвітлюючи основи кадрової політики в державному управлінні, авторський колектив учених і дослідників Національної академії державного управління при Президентові України зазначають, що саме практична діяльність державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування великою мірою сприяє успішному розв'язанню проблемних питань у сфері забезпечення національної безпеки, зокрема здійснення завдань економічного, політичного й культурного розвитку суспільства, є чинником інституціональної спроможності національного кадрового потенціалу [97, с. 24].
Описуючи структуру й зміст професійної діяльності державного службовця, О.Смоленський акцентує увагу на професіоналізмі й компетенції останнього, пов'язує процеси державотворення й реформування державних інституцій із професійною підготовкою кадрів. Так, структура професійної діяльності на посадах в державних органах та їх апараті охоплює мету, предмет, засоби і процедури діяльності. Мета виконання службово-посадових обов'язків державним службовцем передбачає створення умов для забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини як найвищої соціальної цінності. Предмет його діяльності полягає в забезпеченні реалізації завдань і функцій держави. До засобів діяльності вчений відносить правовий інструментарій, організаційні інститути органів державної влади й місцевого самоврядування у різних сферах суспільно-політичної діяльності, організаційно-розпорядчі й консультативно-дорадчі функції, процедури, що включають підготовку нормативно-правових актів органів державної влади й місцевого самоврядування, забезпечення їх реалізації, контролю виконання на основі аналізу та прогнозування політичного та соціально-економічного стану держави [133, с. 331-332].
Розкриваючи поняття, принципи і види державної служби, С.Ківалов й Л.Біла зазначають, що її основною ознакою є професійна діяльність і, зокрема, в державних органах та їх апараті. Тут важливими є принципи державної служби, у яких втілено основоположні ідеї, настанови, виражаючі об'єктивні закономірності й науково обґрунтовані напрями реалізації її компетенцій, завдань і функцій. Одним із базових є принцип професіоналізму і компетентності, який забезпечується системою професійної підготовки за допомогою засвоєння професійних знань, умінь і навичок. Підкреслимо, що вчені-юристи серед інших важливих галузей професійних знань таких, як держава і право, наука управління, економіка, відводять місце для психології як цілісної і систематизованої сукупності знань про діяльність щодо реалізації повноважень органів державної влади [88, с. 41].
Слід зазначити, що проблеми професійної компетентності державних службовців були предметом наукового пошуку багатьох науковців, зокрема С.Газарян [40-41], Л. Гогіної [50], Н.Гончарук [51], ТГречко, В.Гриненко [52], Н.Драгомірецької [61], ТЛахомової [139-140], О.Петренко [142], А.Сіцінського [173], С.Хаджирадєвої [197-198], І.Шпекторенка [203-206], М.Ярмистого [208]. Л.Пашко розглядає рівень професіоналізму державних службовців як процес професійно-особистісного "розгортання" оцінюваного службовця у визначений період діяльності [141].
Формування професійної компетентності державних службовців та високого рівня готовності до виконання функцій держави відбувається в результаті їх професійного розвитку. В.Олуйко інтерпретує професійний розвиток державних службовців як фактор стабілізації кадрових процесів у державному управлінні України, що можливий за умови формування інституту кадрового резерву, вдосконалення системи професійної освіти державних службовців та визначення вимог до професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів України на сучасному етапі [134]. Цій тематиці останнім часом присвячено чимало наукових публікацій: Н.Липовської [111-113], О.Мельникова [124], Л.Прудиус [151], С.Серьогіна [167-170], О.Слюсаренко [175], М.Терентьєва [184-187].
Дослідники О.Д.Лазор та О.Я.Лазор відносять до професійної діяльності осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті і практично виконують завдання і функції держави. Складовою професійної діяльності державних службовців ці автори вважають надання послуг. До засобів діяльності науковці відносять внесення пропозицій з відповідних питань, прийняття рішень, узгодження й підписання документів у межах власної компетенції, виконання обов'язків представництва підрозділу з певних питань, участь у нарадах, отримання необхідної інформації для виконання завдань і функцій [107].
З огляду на викладене доцільно звернутися до досліджень, в яких розглядаються проблеми психологічної готовності до професійної діяльності в різних соціально-економічних сферах. Рівень та межі дослідження щойно зазначеної теми досить ґрунтовно висвітлюють В.Корнещук та С.Яворський. Вони підкреслюють, що для розуміння процесів формування готовності особистості до професійної діяльності слід розглянути сам феномен "професійна діяльність". Так, вживаючи термін "трудова діяльність", науковці аналізують визначення професійної діяльності у працях інших дослідників, характеризують підходи до розкриття цього феномену і виокремлюють три аспекти трудової діяльності:
• предметно-діючий, що охоплює процес запланованої зміни людиною предмета праці за допомогою певних засобів;
• фізіологічний, що проявляється у функціях людського організму;
• психологічний, що включає усвідомлення цілі та її здійснення, а також низку психологічних явищ - увага, воля, інтелектуальні властивості [99].
На наш погляд, дещо суперечливим є визначення професійної діяльності як складного багатознакового об'єкта, інтегруючим компонентом якої є суб'єкт праці, що здійснює взаємодію всіх компонентів системи з урахуванням розмаїття ознак, які відбивають її специфіку (А.Ліненко, 1998) [113]. Суперечність полягає в тому, що суб'єкт не завжди може бути інтегруючим компонентом, тобто невід'ємною частиною об'єкта, адже це суперечить характеру взаємозв'язку і взаємодії у системі "суб'єкт-об'єкт", їх природі, місії та функціям за визначенням. Оскільки не відомо, яка система мається на увазі, то складно зрозуміти яку взаємодію, яких системних компонентів і яким чином здійснює суб'єкт праці - людина.
В якості дослідницького інструментарію для вивчення професійної діяльності А.Ліненко пропонує праксеологічний підхід й оперує таким поняттям, як "досконала професійна праця" з такими її сферами, як: визначення мети, прогнозування, планування, препарація, інвігіляція тощо [113]. Судячи з логіки й викладу змісту останніх, тут має місце певна термінологічна неточність, оскільки у вищезгаданому контексті під сферою, скоріше всього, можна зрозуміти складові досконалої професійної діяльності. Хоча кожна із складових як напрямок діяльності - цілепокладання, прогнозування, планування - безумовно, можуть бути окремою сферою досконалої професійної діяльності.
Розглядаючи компоненти досконалої професійної праці, А.Ф.Ліненко вносить до змісту процесу визначення мети етап програмування діяльності, пошук засобів "оволодіння метою", оцінка особистого сенсу зусиль та наявність ефекту від власних професійних дій.
До прогнозування віднесено "передбачення вирішення мети", що ґрунтується на формуванні гіпотез, методах моделювання, процедурах оцінювання. Також до прогнозної роботи включено "визначення порядку та послідовності професійних дій і терміну виконання", що, на наш погляд, слід віднести до етапу програмування під час визначення мети.
Така сфера, як "препарація", передбачає усебічний детальний аналіз подальшої діяльності та внесення до неї свідомого вдосконалення. На наш погляд, тут теж існує певна змістовна невідповідність, оскільки на основі аналізу подальшої діяльності робиться прогноз щодо можливих варіантів її здійснення. Цей термін набуває адекватного сприйняття, якщо під препарацією за визначенням розуміти аналіз видів робіт, які необхідно здійснити у процесі діяльності. За цих умов створюється можливість деталізувати роботи, встановити можливі неузгодження під час їх виконання та внести необхідні правки й уточнення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Професійна діяльність державних службовців в умовах євроінтеграції України» автора Акімов О.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Теоретичні основи вивчення проблеми психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності“ на сторінці 1. Приємного читання.
