Зазначене об'єктивно повертає до розгляду європейського досвіду розв'язання подібних завдань і проблем.
Наразі у світі спостерігається тенденція розроблення та впровадження системи менеджменту і розвитку людських ресурсів, базованої на компетенціях [5, с. 90]. Така система менеджменту передбачає визначення компетенцій, необхідних працівникам для якісного виконання своєї роботи, визначення їх рамок та використання їх як основи для найму, відбору, навчання і підвищення кваліфікації [71].
Доцільність визначення компетенцій державного службовця - учасника євроінтеграційних процесів обґрунтовується тим, що вони забезпечують дотримання певних стандартів у роботі й ефективне виконання посадових вимог. Також використання компетенцій обумовлено виходом цього поняття на загальнодидактичний і методологічний рівень. Це пов'язано із системнопрактичними функціями та інтеграційною міжпредметною роллю компетенцій в освітніх процесах. Посилення уваги до них детерміновано рекомендаціями Ради Європи стосовно оновлення освіти, необхідності її наближення до замовлень соціуму [200]. Таким чином, у площині компетенцій фахівця з європейської інтеграції можлива реалізація замкненого циклу розвитку його психологічної готовності до професійної діяльності: вимоги й виклики європейської інтеграції-освітні програми з європейської інтеграції-професійна діяльність щодо реалізації євроінтеграційної політики. У площині вимог і викликів європейської інтеграції формується модель необхідних компетенцій державного службовця, у площині освітніх програм добираються і застосовуються відповідні дидактичні й методичні засоби розвитку виокремлених компетенцій, у площині професійної діяльності відповідні компетенції використовуються під час виконання політики європейської інтеграції. Оскільки питання компетенцій протягом тривалого періоду досить широко й ґрунтовно опрацьовано в наукових дослідженнях, то наведемо найбільш узагальнені варіанти тлумачення й використання цього терміну.
Поняття компетенція походить від латинського слова, що означає "уповноважений висловлювати судження", а також "той, що має право говорити" або коло питань, в яких людина гарно орієнтується та володіє пізнаннями і досвідом [200].
Загальна компетенція трактується як здатність застосовувати знання, уміння й успішно діяти на основі практичного досвіду під час вирішення завдань загального характеру, а також у певній широкій галузі [120]. У контексті проектного менеджменту Д.Бушуєв, Н.Бушуєва визначають компетенцію як набір знань, особистого відношення, навичок і відповідного досвіду, необхідних для успішного виконання певних функцій. Упорядкування і систематизація компетенцій відбувається завдяки поділу елементів знань на три групи:
• елементи технічних компетенцій, що необхідні для ініціювання й початку, управління здійсненням і завершенням проекту;
• елементи поведінкових компетенцій, що описують аспекти поведінки.
особистого відношення і моделі взаємодії у контексті проекту;
- елементи контекстуальних компетенцій, що описують низку концепцій, які відносяться до проекту, програми чи портфеля, а також їх взаємозв'язок з організацією або організаціями, які беруть участь у проекті [31].
У сфері управління персоналом, Н.Володіна зазначає, що компетенції - це характеристики особистості, які є важливими для ефективного виконання роботи на відповідній позиції та які можуть бути вимірюваними через спостереження за поведінкою. Дослідниця виділяє такі компоненти [39]:
• корпоративні (або ключові), які застосовуються до будь-якої посади в організації і випливають з цінностей організації, зафіксованих у відповідних документах: стратегії, кодекс корпоративної етики;
• управлінські (або менеджерські), які необхідні керівнику для досягнення бізнес-цілей і розробляються для співробітників, зайнятих управлінською діяльністю та мають підлеглих у лінійному або функціональному підпорядкуванні;
• професійні (або технічні) компетенції, які застосовуються тільки щодо певної групи посад.
Разом з цим, професійну компетенцію визначають як готовність і здатність доцільно діяти у відповідності до вимог справи, методично організовано й самостійно вирішувати задачі, проблеми і давати самооцінку власній діяльності [166].
Також виділяються дві групи компетенцій, які необхідні керівнику для успішної діяльності, а саме [37]:
• спеціальні компетенції - вміння і навички, які пов'язані з галуззю професійної діяльності - наприклад, фінанси, інформаційні технології;
• базові компетенції - група компетенцій, яка ґрунтується на інтелектуальних, комунікативних, емоційних та вольових якостях особистості. Тобто це глибинні особистісні якості людини, які є основою для оволодіння спеціальними знаннями. У порівнянні із спеціальними компетенціями, вони набагато складніше піддаються корекції чи розвитку, оскільки це пов'язано із зміною особистісних психологічних структур, наприклад стилю мислення або спілкування.
Визначаючи провідні компетенції керівника, підкреслюється, що це [36]:
• здатність діяти у складно формалізованих ситуаціях, яка визначається знаннями, уміннями, навичками, особистісними передумовами і мотивацією діяльності. До того ж, у певному розумінні, це розглядається як готовність, але в "потенційному стані";
• конкретні стратегії успішної діяльності, які забезпечують вирішення завдань, подолання перепон і досягнення цілей;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Професійна діяльність державних службовців в умовах євроінтеграції України» автора Акімов О.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Компетенції державних службовців як основа їх психологічної готовності до професійної діяльності в умовах євроінтеграції“ на сторінці 2. Приємного читання.
