Розділ «Чарльз Енел Нова психологія»

Подальшим розвитком Упанішад стала система Веданати. Початок їй поклав один з коментаторів Вед, який жив приблизно в восьмисоті році нашої ери. Веданта стверджує, що матеріальний світ феноменів в реальності не існує, він — не більше, ніж ілюзія. Поганий сон народження і переродження буде тривати до тих пір, поки кожна душа не визнає, що в реальності не існує нічого, крім Брахмана і Атмана. Це знання стає порятунком.

Брахмана називають Верховний Бог, або Верховний Особистий Бог. У цій філософії кореняться деякі з наших ідеалів, таких, як нереальність матерії і віра в те, що Верховний Бог може бути особистістю, як вважають деякі з наших традиційних церков.

Махабхарата — великий індійський епос, який являється роботою багатьох авторів, які обробили історії та легенди, висхідні до найдавніших часів. У цьому епосі розповідається історія численних воєн, інтриг, проявів любові, ненависті, і так далі. Історія зосереджена навколо героя на ім’я Крішна, який пізніше придбав статус бога і перетворився на об’єкт поклоніння. Його стали називати «Бхагавата», що означає «обожнюваний».

Бхагавад-Гіта, або «Божественна пісня», викладає теорію, яку ми щойно згадали. Ця історія, і донині популярна серед дослідників істини, являє собою епізод з шостої книги Махабхарати. Книга вказує на дві природи людини — нижче «я» і вище «Я». Вони знаходяться в стані постійної війни один з одним. Вчення представлено у формі діалогу між Арджуной і Крішною. Арджуна задає Крішні безліч питань, на які той відповідає з глибокою мудрістю і проникливістю.

У Крішни, пантеїзм набуває особистісний відтінок. Велика боротьба життя являє собою між вищою і нижчою частиною нашого «я». В Індії відомі й інші епічні поеми, такі, як Рамаяна. У них викладені возвишенні ідеали, в той час, як окремі твори опускаються до аморальності.

В даний час, релігія індуїзму має майже 200 мільйонів послідовників. Вона включає різноманітні вірування і практики. Дані відмінності пояснюються численними впливами, як внутрішніми, так і зовнішніми, яким Індія піддавалася починаючи з епохи Вед. Деякі ідеали виглядають прекрасними і благородними. Але ці ідеали представляють релігію скоріше ментальною, ніж духовної.

«Завжди і у всіх справах, нехай буде благоговіння. Поводитися слід важливо. Коли людина мислить, вона правильно і красиво говорить».

Ли Кі І.

Ця цитата належить одному із стародавніх китайських письменників. Розмірковуючи про прояв китайського характеру останнім часом, ми приходимо до висновку, що подібні ідеї глибоко проникли в китайський характер. Не існує іншої раси, що володіє природним гідністю, спокоєм і благоговінням.

Китайська цивілізація зародилася на північному заході Китаю, в провінціях, які розташовані у жовтої річки в теплих кліматичних умовах. На родючій землі ростуть яблука, груші, виноград, горіхи і пшоно.

Сучасна метафізика усвідомлює, що у кожного предмета у Всесвіті є своя прихована сторона. Посвячені високого рангу в минулому, можливо, не вважали, що ця сторона містить Божество, якому потрібно поклонятися. Але вони навчали тому, що невидима духовна сила присутня в найчисленніших явищах — точно так само, як це робимо ми в даний час.

Згідно з поглядами стародавніх китайців, Всесвіт виник завдяки двом душам, або «дихання», названими Ян і Інь. Ян представляв теплоту, світло і життя, а також небеса, звідки виходить все благо. Інь представляла темряву, холод, смерть і Землю. Ян поділявся на певну кількість хороших духів, які називалися Шен. Інь поділялася на злих духів, які називалися Квеле. Ці духи давали життя людській расі.

Народження представляло собою злиття цих душ, смерть — їх розділяє. Якості Шен поверталися до Ян, а якості Квеле — до Інь.

У людей був один Верховний Правитель, і в духовному світі також був один Верховний правитель. Таким правителем вважався Шан ді — незважаючи на те, що китайці приносили жертви багатьом другорядним правителям.

Стародавня релігія Китаю заснована на п’яти канонічних книгах, які Конфуцій, за переказами, врятував від загрози зникнення: історична книга, книга гімнів і пісень, книга благочестя, книга змін, книга ритуалів. Ці навчання, значною мірою, зробили китайський характер таким, яким він є сьогодні.

Імператор шанувався як «син Неба». Основною рисою релігії було шанування предків. Храми були розкидані по всій землі. Основні релігійні свята припадали на дні зимового та літнього сонцестояння — що показує, що стародавні китайці знали про езотеричне значення цих днів.

Конфуцій був найбільш впливовою в китайській історії людиною. Він жив у період між 550 і 480 роками до нашої ери. За свідченнями історичних хронік, його життя не відрізнялася від життя звичайної людини в будь-якому сторіччі.

Коли Конфуцію виповнилося п’ятнадцять років, він налаштував себе на оволодіння знанням. Пізніше він одружився, у нього народилася дитина — але сімейне життя його не влаштовувало, і тому він розлучився з дружиною і став вчителем, знайшовши час для навчання і медитації. Тільки це було дорого його душі, розташованої до містицизму.

У віці тридцяти років, Конфуцій вже володів популярністю. Він організував власну школу і привернув до себе в якості учнів багатьох молодих людей з благородних сімей. Повідомляють, що в один час у нього було три тисячі учнів. Конфуцій був строгим формалістом, а не реформатором. У кінцевому рахунку, його релігія була релігією його предків.

Конфуцій вважав віддалене минуле золотим століттям, і ставив мету підтримувати цей стан незмінним.