Водночас зі зменшенням у бюджеті політичних партій ролі членських внесків значно скорочуються надходження із ще одного джерела – так звані інституціональні пожертвування, – здійснювані з давніх часів великими суб'єктами впливу на політику уряду через політичні партії.
Відомо, що такі організації як профспілки надавали істотну підтримку соціал-демократичним та соціалістичним партіям. Англійські тред-юніони, наприклад, фінансово підтримували лейбористів. У свою чергу, легальну фінансову підтримку консервативним партіям здійснювали різні організації бізнесу, зокрема союзи підприємців.
На відміну від різкого зменшення ролі членських внесків як джерела фінансування політичних партій, стосовно інституціональних пожертвувань цього однозначно сказати не можна. ? держави, наприклад Швеція, де роль профспілок у фінансуванні партій залишається досить значною. Однак в останні роки є тенденція падіння ролі такого джерела.
Причина розвитку цієї тенденції пов'язана зі змінами, що відбулися як у самих партіях, так і в партійних системах держав. Ослаблення напруженості в міжкласових відносинах у західних демократіях, досить високий рівень життя у цих країнах та інші обставини спричинили зміни у програмах політичних партій, зблизили певною мірою їх цілі. Багато партій розширили склад соціальних верств, інтереси яких вони відстоюють. Позиції лівих і правих партій щодо низки питань зблизилися. Тому інституціональні пожертвування втратили свою конкретну адресу, отже, й сенс.
Однак зменшення надходжень фінансових коштів із двох названих джерел не послабило бюджети політичних партій, особливо тих, які лідирують у партійних системах. Слід зазначити, що це відбулося за значного зростання загальних витрат на здійснення діяльності партій.
З'явилися нові джерела фінансування партій, які за масштабами істотно переважають традиційні. Йдеться про державне й приватне фінансування та про нові можливості, пов'язані з підприємницькою діяльністю політичних партій.
Включення держав у фінансування політичних партій у західних країнах відбулося у 70-ті роки XX ст.
Першою країною, що ввела в законодавчому порядку державне фінансування політичних партій, була ФРН. Потім у 60-х роках воно було введене у Франції, Австрії, Швеції, Фінляндії, Данії й у 70-х роках – в Італії, Норвегії.
Звичайно, фінансування диференційоване, особливо виділяються партії, які перемогли на виборах, а також ті, які мають підтримку серед виборців. Партії намагаються відповідати критеріям, що дають змогу одержати максимальну фінансову підтримку держави, тим більше, що в більшості країн держава виділяє на фінансування партій не символічну суму.
Наприклад, у Німеччині держава витрачала 1 млрд марок щорічно. Деякі сучасні партійні об'єднання на 80 % залежать від державного фінансування.
У Росії державне фінансування політичних партій виражається більш низькими цифрами. Наприклад, у 1999 р. воно становило в сукупних надходженнях у виборчі фонди 1,5 % від загальної суми. Однак позначилася тенденція до збільшення
"присутності" державних фінансів в економічній підтримці російських партій. Зокрема, за законом "Про політичні партії" (2001 р.) сума державних субсидій не має бути меншою, ніж 160 млн рублів (5,5 млн дол. США). Оскільки базою відліку є МРОП (мінімальний розмір оплати праці), який, мабуть, зростатиме, то відповідно позитивна динаміка торкнеться й державного фінансування політичних партій.
Іншим джерелом фінансування сучасних політичних партій, що істотно зростає є кошти спонсорів – приватних і юридичних осіб. Щоб скласти уявлення про масштаби фінансування російських політичних партій із цих джерел, слід порівняти загальні видатки партій під час виборів у Державну думу (2003 p.).
У виборах взяло участь 23 партії та блоки. Із них, за офіційним даними, Спілка правих сил витратила під час виборчої кампанії близько 7,3 млн дол., "Єдина Росія" – 6,6 млн, Ліберально-демократична партія Росії і "Яблуко" – приблизно 4,7 млн кожна, блок "Батьківщина" – майже 3,2 млн, Російська партія життя – близько 2,9 млн, Російська партія пенсіонерів і Партія соціальної справедливості – майже 2,4 млн кожна, КПРФ – 1,8 млн дол. Усього партії – учасниці виборчої кампанії витратили 34 млн дол. Ті, які пройшли в Думу четвертого скликання, –15 млн дол.
Оскільки кошти від членських внесків – величина вкрай мала, а державне фінансування не набрало високих темпів зростання, є всі підстави припускати, що левову частку економічної підтримки політичні партії одержують від приватних спонсорів.
Чи вплинуло це на статус політичної партії як структурної ланки політичної системи суспільства? Зі скандалів, пов'язаних із фінансуванням партій у декількох країнах – членах Ради Європи в усіх частинах континенту за останні роки, зрозуміло, що ця проблема потребує негайного вирішення, аби запобігти втраті інтересу громадськості до політичного життя у їхніх країнах.
З метою підтримання та посилення впевненості громадян у політичних системах, держави – члени Ради Європи прийняли правила, що регулюють фінансування партій та виборчих кампаній. Загальні принципи, на яких ці правила ґрунтуються, сформульовані на європейському рівні (Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1516 (2001 р.)).
Правила фінансування політичних партій та виборчих кампаній мають базуватись на таких принципах:
• обґрунтований баланс між державним і приватним фінансуванням;
• справедливі критерії розподілу державної допомоги партіям;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Громадські об’єднання в Україні» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Європейські стандарти функціонування політичних партій“ на сторінці 4. Приємного читання.
