Рубіж тисячоліть політичні партії більшості країн світу перейшли за багатьма показниками у новій якості. Навряд чи про кожну партію тепер можна сказати, що це: організація однодумців, структурний елемент громадського суспільства або масова громадська організація та ін. Особливо вражає, що різко збільшилися видатки на фінансування діяльності партійних систем. Зростаюча динаміка цього показника ініціювала нові тенденції у розвитку політичних партій.
На сучасному етапі фінансування політичних партій (принаймні тих, які беруть участь у виборчих кампаніях) здійснюється з п'яти джерел:
• вступні й членські внески;
• підприємницька діяльність партій;
• інституціональні пожертвування;
• державне фінансування;
• приватне фінансування.
Перші два джерела становлять самофінансування політичних партій. Історично вони виникли раніше, ніж три інших, і в певний період розвитку були матеріально самостійними. При цьому головним джерелом фінансової незалежності були вступні й членські внески.
Нині добре відомий факт фінансової несамостійності партій. Це стосується партійних систем практично усіх держав. Банкрутство членських внесків як головної складової партійних бюджетів пояснюється низкою причин, що виникли майже одночасно в останній чверті минулого століття, найістотнішими серед яких є втрата політичними партіями масового характеру.
У сучасних умовах до "рекордсменів", стосовно чисельного складу, варто віднести: Соціал-демократичну партію Німеччини – майже 800 тис. членів, Християнсько-демократичний союз – 700 тис; у Росії – Комуністичну партію Російської Федерації (за даними 1999 р.) – 500 тис. членів і "Єдину Росію", за даними якої її чисельний склад після виборів у Державну думу (2003 р.) становив близько 670 тис. членів.
Тенденцію зменшення членського складу політичних партій істотно сформувало падіння довіри до них населення. Наприклад, сучасні російські політичні партії виникли лише кілька років тому, і про їхній масовий характер не йшлося. Завдання полягало в тому, щоб за чисельністю досягти хоча б мінімуму, що дає змогу провести реєстрацію. Навіть це зробити було непросто у зв'язку з украй низькою довірою народу до політичних партій. Більшість росіян вважають, що політичні партії тільки заплутують проблеми, а не вирішують їх, і по суті ускладнюють у суспільстві конфлікти. Така думка переважає. За даними багаторічного моніторингу Інституту соціології РАН, якщо у 1996 р. її розділяли 53,2 % дорослого населення Росії, у 1998 р. – 62,4, то в 2000 р. – вже 63,4 %.
Більше того, майже половина електорату переконана, що в країні потрібна одна партія, яка б управляла нею та несла повну відповідальність за проведений нею курс. (Можливо, саме цим пояснюється настільки вражаюча перемога на виборах у Державну думу (2003 р.) партії "Єдина Росія".)
За повну заборону політичних партій виступає 17 % дорослого населення.
Досвід зарубіжних держав свідчить, що керівництво політичних партій не прагне до зростання чисельності членів.
В останні 15–20 років основною функцією політичних партій, що дає змогу їм вирішувати головне питання, є інтеграція та мобілізація виборців, збільшення кількості прихильників. Для цього партії не обов'язково бути масовою. Важливо, щоб масовим був чисельний склад її прихильників. Суттєве зменшення чисельності членів партій, безсумнівно, скорочувало суму членських внесків. При цьому в сучасних політичних умовах зростання чисельності партій, якби воно було, і відповідне збільшення суми вступних і членських внесків не дали б тієї суми, яка потрібна для активної діяльності політичних партій, включаючи проведення виборчих кампаній.
Тенденція до зменшення чисельності членів політичних партій значною мірою пояснюється появою у них сильного конкурента, яким є громадянське суспільство, що зробило в західних держава х значні кроки у своєму формуванні. Організації громадянського суспільства виявилися більше здатними до сприйняття та вирішення питань громадян – соціальних, економічних, культурних, професійних та інших. У результаті роль політичних партій, які представляють інтереси суспільства, і відповідно довіра до них знизилася.
Зменшення чисельності членів політичних партій пов'язане також із появою кадрових партій, у яких формальне членство не Є обов'язковим.
Такі причини сприяли зменшенню ролі членських внесків як основного джерела фінансування партій. Тривалий час це джерело залишалося істотним у лівих партіях, які, на відміну від раніше сформованих парламентських партій, не могли розраховувати на підтримку великих власників. Однак до кінця 70-х роках XX ст. у фінансуванні цих партій ситуація також змінилася.
У 90-х роках відповідно до офіційної партійної статистики, що, як правило, завищує цей показник, частка членських внесків у загальній сумі фінансового забезпечення партій становила у середньому не більше 25 %.
Показово, що партії, які виникають уже не розраховують на вступні й членські внески як джерело фінансування, а одразу орієнтуються на інші джерела (у першу чергу, на кошти великих спонсорів).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Громадські об’єднання в Україні» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Європейські стандарти функціонування політичних партій“ на сторінці 3. Приємного читання.
