Особливості аналізу оптимізації центральних органів виконавчої влади в нормативно-правових актах

Державне управління та виконавча влада в Україні

Державне управління переважно реалізується через органи виконавчої гілки влади. Це зумовлене тим, що держава представляє і захищає інтереси усього населення України, а, отже, при реалізації своїх функцій їй необхідно гармонійно поєднувати принципи універсалізації та індивідуалізації. Основний тягар з досягнення цієї мети якраз і лягає на керівників органів виконавчої влади як осіб, через яких безпосередньо реалізуються функції виконавчої гілки влади й які несуть персональну відповідальність за ефективність реалізації цих самих функцій.

Історично склалося, що на теренах нашої держави, як, зрештою, і на території усього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, за повної відсутності класичної владної тріади (розподіл на законодавчу, виконавчу та судову гілки) офіційно вся влада належала народові, який уособлювався Радами.

Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року встановлювала особливу систему виконавчо-розпорядчих органів, які згодом трансформувалися в органи виконавчої влади в сучасному розумінні.

Зокрема, вона передбачала, що Рада Міністрів Української РСР (Уряд УРСР) є найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади Української РСР, який об'єднує і спрямовує роботу союзно-республіканських і республіканських міністерств і державних комітетів Української РСР, інших підвідомчих їй органів.

Союзно-республіканські міністерства і державні комітети УРСР керують дорученими їм галузями управління або здійснюють міжгалузеве управління, підлеглі як Раді Міністрів УРСР, так і відповідному союзно-республіканському міністерству або державному комітету СРСР.

Республіканські міністерства та державні комітети УРСР керують дорученими їм галузями управління або здійснюють міжгалузеве управління, і підлеглі Раді Міністрів УРСР.

Законом УРСР "Про Раду Міністрів УРСР" більш конкретизується поняття та призначення міністерств і державних комітетів. Зокрема, на відміну від Конституції УРСР, цим законом міністерства та державні комітети вважаються центральними органами державного управління УРСР.

Міністерства УРСР здійснюють керівництво дорученими їм галузями управління та несуть відповідальність за стан і розвиток цих галузей, за виконання державних планів і розв'язання інших завдань, що стоять перед відповідними галузями. Союзно-республіканські міністерства УРСР керують дорученими їм галузями управління, підпорядковуючись як Раді Міністрів УРСР, так і відповідному союзно-республіканському міністерству, а в окремих випадках – державному комітету СРСР. Республіканські міністерства УРСР керують дорученими їм галузями управління, підпорядковуючись Раді Міністрів УРСР. Рада Міністрів УРСР може покладати на міністерства УРСР здійснення окремих функцій міжгалузевого управління. Міністерства УРСР очолюють міністри, які несуть персональну відповідальність за виконання відповідними міністерствами покладених на них завдань і здійснення ними своїх функцій.

Державні комітети УРСР здійснюють міжгалузеве управління та несуть відповідальність за стан і розвиток дорученої їм сфери управління. Союзно-республіканські державні комітети УРСР здійснюють міжгалузеве управління, а в окремих випадках – галузеве управління, підпорядковуючись як Раді Міністрів Української РСР, так і відповідному союзно-республіканському державному комітету СРСР. Республіканські державні комітети УРСР здійснюють міжгалузеве управління, підпорядковуючись Раді Міністрів УРСР. Державні комітети УРСР очолюють голови державних комітетів, які несуть персональну відповідальність за виконання відповідними державними комітетами покладених на них завдань і здійснення ними своїх функцій.

На основі цих нормативно-правових актів можна виділити такі види існуючих на той час міністерств та інших органів цього рівня:

• союзно-республіканські (міністерства, державні комітети СРСР);

• союзно-республіканські (міністерства, державні комітети УРСР);

• республіканські (міністерства УРСР);

• республіканські (державні комітети УРСР).

Як бачимо, при побудові вертикалі виконавчо-розпорядчих органів та регламентації їх діяльності в Основному Законі чітко простежується субординація союзних і республіканських органів.

З прийняттям Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року органи державної влади сприймалися уже по-новому з точки зору їх призначення та спрямованості на інтереси вже суверенної держави. Зокрема, Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 24 жовтня 1990 року було внесено зміни до Конституції УРСР, згідно з якими зі ст. 122 зникають згадки про союзно-республіканські міністерства і державні комітети СРСР. Цим змінам передував Закон УРСР "Про міністерства і державні комітети Української РСР" від 03 серпня 1990 року, прийнятий на виконання Декларації про державний суверенітет, який містив перелік міністерств та державних комітетів саме Української РСР, що охоплювали увесь спектр державного управління. Крім цього, в Декларації зазначалося, що державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Згідно із ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Вказівку на види органів виконавчої влади містить Конституція України. Згідно із ст. 113 вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (далі – КМУ); ст. 116 (п. 9) та ст. 117 передбачають існування центральних органів виконавчої влади (міністерств та інших органів – далі ЦОВВ); ст. 118 визначає місцеві державні адміністрації як місцеві органи виконавчої влади. Для вирішення питань їх належного функціонування необхідні відповідні наукові дослідження.

Аналіз останніх наукових досліджень проблем функціонування виконавчої влади у системі державного управління здійснений у роботах В. Б. Авер'янова ("Виконавча влада і адміністративне право"), В. Я. Маліновського ("Державне управління"), І. Д. Пастух, В. К. Колпакова, О. В. Кузьменка, В. Д. Сущенко ("Курс адміністративного права України"), Л. М. Бєлкіна ("Проблеми становлення системи центральних органів виконавчої влади України") та ін.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління та виконавча влада в Україні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості аналізу оптимізації центральних органів виконавчої влади в нормативно-правових актах“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

  • Форми та методи державного управління

  • Забезпечення законності та дисципліни у сфері державного управління

  • Контроль і нагляд, їх види як способи забезпечення законності та дисципліни у сфері державного управління

  • Контроль з боку органів законодавчої влади (парламентський контроль)

  • Контроль з боку Кабінету Міністрів України як вищого органу державної виконавчої влади

  • Контроль з боку місцевих органів виконавчої влади

  • Контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів

  • Контроль з боку органів місцевого самоврядування

  • Контроль з боку органів судової влади

  • Звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні

  • Основні напрями вдосконалення державного управління згідно з положеннями Концепції адміністративної реформи в Україні

  • Розділ 2. ВИКОНАВЧА ВЛАДА

  • Види та система органів виконавчої влади

  • Кабінет Міністрів України – вищий орган виконавчої влади, його завдання, структура, порядок формування та повноваження

  • Центральні органи виконавчої влади, їх види, класифікація та правове становище

  • Місцеві органи виконавчої влади, їх система, повноваження та правове становище

  • Особливості аналізу оптимізації центральних органів виконавчої влади в нормативно-правових актах
  • Співвідношення виконавчої влади, державного управління й адміністративного права

  • Розділ 3. ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ІНШІ СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

  • Концепція місцевого самоврядування в Європейській Хартії місцевого самоврядування та Конституції України

  • Система органів місцевого самоврядування

  • Представницькі органи місцевого самоврядування

  • Добровільне об'єднання територіальних громад – важлива складова реформування системи місцевого самоврядування та територіальної організації влади

  • Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування