Порівнюючи Указ № 1572/99 (від 15.12.1999 р.) з Концепцією адміністративної реформи в Україні № 810/98 (від 22.07.1998 р.), можна дійти висновку, що в зазначеній Концепції пропонувалося функціонування трьох груп ЦОВВ, це:
• І група – центральні органи виконавчої влади: а) міністерства; б) державні комітети; в) ЦОВВ із спеціальним статусом;
• II група – урядові установи й організації: а) установи й організації, підпорядковані безпосередньо КМУ; б) установи й організації, підпорядковані КМУ опосередковано – через підпорядкування тому чи іншому ЦОВВ;
• III група – установи й організації при КМУ. Ці структури пропонується вивести за межі поняття "органи виконавчої влади", оскільки вони не є суб'єктами виконавчої влади, тобто не мають державно-владних повноважень. До складу групи установ і організацій при КМУ повинні бути віднесені: а) структури, що утворені внаслідок перетворення окремих існуючих нині органів виконавчої влади, які підвідомчі КМУ, але фактично не мають владно-розпорядчих повноважень; б) структури, що й на даний час мають статус установ і організацій при Кабінеті Міністрів.
Порівнюючи дані положення Концепції з Указом № 1572/99, бачимо, що Указ № 1572/99 не у повній мірі відповідає Концепції, хоча обидва документи приймалися одним і тим самим органом. Слід зазначити, що порівняння застосованих у документах визначень міністерств, державних комітетів, ЦОВВ із спеціальним статусом свідчить про приблизно однакове змістовне навантаження цих визначень, хоча конкретні формулювання і відрізняються. Разом із тим, в Указі № 1572/99 зовсім не згадуються ЦОВВ II та III груп, запропоновані у Концепції № 810/98 і, навпаки, в Указі № 1572/99 згадується такий самостійний орган виконавчої влади, як урядовий орган державного управління у складі ЦОВВ, хоча у Концепції № 810/98 такий самостійний орган виконавчої влади не згадується.
У структурі вищих органів влади значне навантаження щодо державного керівництва покладається на Кабінет Міністрів України. У свою чергу, співвідношення повноважень глави держави й уряду визначається тією чи іншою системою правління. В Україні з 2014 року діє парламентсько-президентська форма правління, завдяки чому усувається загроза узурпації влади Президентом, оскільки Президент не має вагомих конституційних повноважень впливу на формування уряду й надмірних повноважень у сфері виконавчої влади. За цією системою парламентська більшість (коаліція) формує Кабінет
Міністрів України, який є вищим органом виконавчої влади.
Для порівняння розподілу повноважень відповідно до Конституції України за президентсько-парламентською та парламентсько-президентською формами правління між Президентом та Кабінетом Міністрів України пропонуємо проаналізувати Схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, затверджену Указом Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09 грудня 2010 року № 1085 (зі змінами) та Постанову Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10 вересня 2014 року № 442.
Аналіз вказаних вище нормативно-правових документів свідчить, що Указ Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09 грудня 2010 року № 1085 (зі змінами) (далі – Указ), яким затверджено Схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, був виданий та підписаний за часів президентсько-парламентської форми правління, про що свідчить посилання в абзаці 1 Указу нап. 15ч. 1 ст. 106 Конституції України, згідно якого "Президент України: утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади". Саме до цього пункту Конституції останні зміни були внесені в редакції Закону України № 742-VII від 21 лютого 2014 року та викладені таким чином: "Президент України зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності".
Таким чином, Указ Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09 грудня 2010 року № 1085 (зі змінами), яким затверджено Схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади є таким, що суперечить нормам діючої Конституції України при президентсько-парламентській формі правління щодо формування центральних органів виконавчої влади, а Постанова Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10 вересня 2014 року № 442 (зі змінами) відповідає пунктам 9 та 9-1 ст. 116 Конституції України, згідно яких "Кабінет Міністрів України: спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади".
Указом № 1085/2010 (зі змінами) була введена схема (структура) організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади у якій вказувалося чотири розділи органів виконавчої влади: І – міністерства; II – центральні органи виконавчої влади; III – центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; IV – центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України. У цій схемі група "державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України" (Розділ II) була визначена як "центральні органи виконавчої влади" (Розділ II), але потім у Розділі IV розподілена між відповідними членами КМУ, які спрямовують діяльність цих ЦОВВ. Отже, фактично введені 3 групи органів виконавчої влади згруповані у 4 розділи.
Що стосується постанови КМУ від 10 вересня 2014 року № 442, яка затвердила Схему спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, то вона подібна попередній схемі, затвердженій указом № 1085/2010, за винятком відображення трьох розділів (міністерства, центральні органи виконавчої влади та центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України безпосередньо та через відповідних членів Кабінету Міністрів України).
Таким чином, Конституція України, як і більшість конституцій країн світу, не визначає вичерпну структуру органів виконавчої влади. З одного боку, це дозволяє забезпечити гнучкість у побудові цих органів, але, з іншого – допускає вільні численні реорганізації, іноді явно невиправдані, такі, що носять непослідовний, певною мірою хаотичний характер, не спираються на доктринальні та концептуальні напрацювання, зокрема, на офіційно затверджену Концепцію адміністративної реформи в Україні. Зазначене не тільки не сприяє подоланню бюрократизму, а, навпаки, призводить до його підсилення.
Порівняння структури центральних органів виконавчої влади, яка встановлювалася у різні часи існування незалежної України з Концепцією адміністративної реформи в Україні, затвердженою Указом Президента України № 810/98 від 22.07.1998 р., свідчить про те, що центральні органи виконавчої влади не створювалися відповідно до цієї Концепції. Безпосередньо конституційними органами виконавчої влади в України визначені: вищий орган – Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади. Центральними органами виконавчої влади на даний момент визначені: агентство, служба, інспекція зі спеціальним статусом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління та виконавча влада в Україні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості аналізу оптимізації центральних органів виконавчої влади в нормативно-правових актах“ на сторінці 3. Приємного читання.
