Судовий контроль – специфічний вид контролю у сфері державного управління. Особливість цього контролю полягає в тому, що він здійснюється не систематично, не повсякденно, а одноразово при розгляді справ (адміністративних, цивільних, кримінальних).
Судовий контроль в управлінні можна кваліфікувати за двома основними напрямами: за видом суду, який здійснює контроль, і за формою втручання в діяльність підконтрольного органу (виділяють пряму (безпосередню) і непряму (опосередковану) форми втручання).
В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд України, суди загальної компетенції та господарські суди.
Система судових органів України встановлена Законом України "Про судоустрій і статус судців" від 07 липня 2010 року.
Контроль з боку Конституційного Суду є особливим видом судового контролю, який відокремлений від контролю з боку судів загальної юрисдикції та господарських судів. Така відокремленість зумовлена особливим статусом Конституційного Суду і предметом його контролю, який виходить за межі контролю в державному управлінні.
Судовий контроль з боку судів загальної компетенції доцільно розглядати через ступінь втручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня і опосередкована форма втручання).
При розгляді цивільних справ за позовами та передусім таких, де однією із сторін є орган державного управління, суд (суддя) оцінює їх з точки зору відповідності закону, приймає певне рішення по справі, яким може змінити чи скасувати управлінське рішення (акт управління), чим фактично втручається в управлінську сферу діяльності державного органу.
При розгляді кримінальних справ суд, навпаки, може застосувати тільки непряму (опосередковану) форму втручання. Це характерно для кримінальних справ про розкрадання майна.
Контроль з боку господарських судів має багато спільного з контролем з боку судів загальної юрисдикції. Відмінність між ними полягає в предметі спору і суб'єктах, які беруть участь у справі (юридичні особи). Різною для них є і нормативна база. Значні відмінності має і процедура розгляду справ.
Таким чином, судовий контроль в управлінні – це заснована на законі діяльність судів по перевірці правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб, відновленню порушених прав, а в необхідних випадках – застосуванню до цих суб'єктів правових санкцій.
Громадський контроль як спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні
Серед способів забезпечення законності та дисципліни у сфері державного управління в юридичній літературі виділяють і громадський контроль, суб'єктами якого є громадські організації (профспілки, політичні партії, рухи), трудові колективи, органи самореалізації населення, збори громадян за місцем проживання, а також громадяни.
Громадський контроль як засіб забезпечення законності в діяльності виконавчо-розпорядчих органів істотно відрізняється від усіх інших видів контролю. Ця відмінність полягає, насамперед, у тому, що громадський контроль не має державно-владного змісту. Тому рішення громадських організацій за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер.
Контрольні функції суб'єктів громадського контролю закріплюються у відповідних нормативних актах.
Так, ст. 58 Закону України "Про тваринний світ" від 13 грудня 2001 року встановлює, що громадський контроль у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу здійснюється громадськими інспекторами охорони довкілля і громадськими інспекторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань мисливського господарства та полювання. Повноваження громадських інспекторів у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу визначаються положеннями про них, затвердженими центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та формування державної аграрної політики.
Важливою формою безпосередньої участі населення у місцевому самоврядуванні є загальні збори громадян за місцем проживання. Такі збори проводяться відповідно до Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого Верховною Радою України 17 грудня 1993 року.
Вони скликаються в міру необхідності, але не менше одного разу на рік (ст. 4). На цих зборах можуть заслуховуватись інформації голів місцевих рад, керівників їх органів, а також звіти керівників підприємств, організацій, установ, які належать до комунальної власності, та обговорюватися поведінка осіб, які порушують громадський порядок (ст. 6).
Збори мають право звертатися з пропозиціями до відповідної ради, державних органів, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій. Ці пропозиції мають бути розглянуті в місячний строк. Щодо результатів розгляду слід інформувати ініціаторів зборів.
Водночас слід зазначити, що окремі громадські утворення мають хоча і не повні (скорочені), але все ж досить істотні контрольні повноваження, які наближають їх до державних контролюючих органів, і передусім, органів адміністративної юрисдикції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління та виконавча влада в Україні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Контроль з боку органів судової влади“ на сторінці 1. Приємного читання.
