Використання електронних повідомлень у міжнародних контрактах (договорах)

Електронний правочин у цивільному праві України

Конвенція не містить новел у правовому підході щодо форми правочину. Отже, форму правочину визначає право конкретної держави. Визначення застосовуваного права здійснюється шляхом інтерпретації sensu largo положень міжнародного приватного права. Конвенція водночас наголошує, що документ в електронній формі є рівнозначним, з огляду на юридичні наслідки, з письмовим документом "якщо інформація, вміщена в ньому, є доступною для її подальшого використання". За необхідності підписання договору чи повідомлення сторонами або якщо передбачене настання визначених наслідків у разі відсутності підпису, ці вимоги вважаються дотриманими у випадку використання електронного підпису. Розробники Конвенції передбачили у ст. 12 можливість використання автоматизованих систем повідомлень для укладення договору.

Положеннями Конвенції ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах визначено час і місце відправлення та отримання електронних повідомлень (ст. 10). Таким чином, під часом відправлення електронного повідомлення розуміють момент, коли воно залишає інформаційну систему, що перебуває під контролем автора або сторони, яка відправила його від імені розробника, або, якщо електронне повідомлення не покинуло інформаційну систему, що перебуває під контролем розробника або сторони, яка відправила його від імені розробника, – момент отримання електронного повідомлення. Відповідно, під часом отримання електронного повідомлення розуміють момент, коли з'являється можливість для його отримання адресатом на електронну адресу. Вважається, що можливість отримання електронного повідомлення адресатом виникає, коли воно надходить на електронну адресу адресата. Відповідно до п. З ст. 10 Конвенції електронне повідомлення вважається відправленим в місці здійснення господарської діяльності (place of business) розробника і вважається отриманим у місці здійснення господарської діяльності адресата.

Положеннями ст. 14 Конвенції ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах дається тлумачення помилки в електронних повідомленнях. Зокрема, у разі, коли фізична особа припускається помилки при введенні інформації в електронне повідомлення, яке є предметом обміну з автоматизованою системою повідомлень іншої сторони, і дана автоматизована система повідомлень не надає цій особі можливості виправити помилку, така особа або сторона, від імені якої діяла ця особа, має відповідно до норм Конвенції право відкликати ту частину електронного повідомлення, в якій було допущено помилку при введенні інформації. Водночас, необхідною вимогою для застосування даної норми є повідомлення іншої сторони про помилку в найкоротший строк після виявлення помилки та невикористання отриманих від іншої сторони товарів та послуг, якщо такі мають місце, і неотримання жодної матеріальної вигоди або вартості.

Отже, Конвенція ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах визначає нові стандарти регулювання в сфері використання електронних повідомлень у міжнародних договорах. Після введення до національних правових систем положення Конвенції замінять норми щодо правового регулювання використання електронної комунікації при укладенні договорів, а також ті норми, які випливають з типових законів ЮНСІТРАЛ про електронну торгівлю та електронний підпис (ст. 20 Конвенції•). Це може призвести до ситуації, коли одночасно функціонуватимуть два (а теоретично навіть три, у випадку країн – членів ЄС) правові режими, що регулюватимуть питання, пов'язані з укладенням електронних договорів.

Що стосується правового режиму в Україні, по-перше, одні правові норми стосуватимуться випадку, коли обидві сторони матимуть своє місцезнаходження в Україні; інші – коли одна зі сторін матиме місцезнаходження в Україні, а інша на території ЄС тощо. Водночас, на нашу думку, не має перепон для уніфікації цих правових режимів. Сподіваємося, що ця Конвенція стане імпульсом для внесення змін до чинного законодавства більшості країн світу в напрямі уніфікації правових підходів щодо регулювання укладення та виконання електронних договорів. Особливої ваги уніфікований підхід набуває з огляду на те, що в електронній комунікації не завжди очевидним є місцезнаходження контрагента. Не існує заборон для застосування передбачених у Конвенції положень для правового врегулювання питань, пов'язаних з електронними договорами в межах однієї держави.

З огляду на викладене, Конвенція ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах заповнить прогалини щодо використання електронної комунікації в торговому обороті з країнами – членами ЄС. Причому, ефективність та роль Конвенції залежить від кількості держав, які вирішать до неї приєднатися. Варто наголосити, що Конвенцію вже підписали Китай та Сінгапур – держави, надзвичайно активні в міжнародній торгівлі.

Насамкінець, ми вважаємо, що наближення українського законодавства до стандартів, викладених у Конвенції ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах, сприятиме розвитку електронної комерції та збільшенню довіри до електронних засобів комунікації, а відтак, до активізації міжнародних торговельних відносин.

Наступний розділ:

Висновки до розділу 3.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Використання електронних повідомлень у міжнародних контрактах (договорах)“ на сторінці 2. Приємного читання.