РОЗДІЛ III. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

2. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

3. Сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, — до початку розгляду справи по суті, зобов’язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору.

(У редакції Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Виходячи з положень п. 11 постанови Пленуму ВСУ від 05.03.77 р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду», при вирішенні в порядку підготовки справи до судового розгляду питання про подання доказів особами, які беруть участь у справі, суддя має виходити з конституційного положення про свободу сторін у цьому питанні. Тобто, як вже згадувалося, сторони самі вправі вирішувати питання про те, які докази їм подавати і чи подавати ці докази взагалі. Подання наявних у сторін доказів залежить від того, наскільки вони зацікавлені в прийнятті судом рішення на їх користь.

Так, сторони вправі подавати докази лише до або під час попереднього судового засідання в справі, при цьому на суд покладається обов’язок визначити строк, протягом якого сторони вправі подавати докази. Зазначене правило має важливе дисциплінуюче і водночас стимулююче значення для сторін.

2. Слід звернути увагу, що коментована стаття поширюється не на всіх учасників, а лише на сторін. Тому може постати питання про те, як суд має діяти, коли докази з простроченням подають не сторони, а інші особи, які беруть участь у справі, наприклад, представники сторін.

На наш погляд, в такому випадку слід допускати аналогію закону і поширювати ч. 1 ст. 131 ЦПК на всіх осіб, які беруть участь у справі. В іншому випадку правила ст. 131 ЦПК можна було б легко обходити і вони б не досягли своєї процесуальної мети.

3. У випадку подання доказів з порушенням строків, встановлених судом, такі докази судом не приймаються. Це загальне правило, яке повинно застосовуватися в усіх випадках. Виняток становить той випадок, коли сторона, яка подає докази, спирається на поважність причин несвоєчасного їх подання. Поважність цих причин оцінює суд і з урахуванням цього приймає або відмовляє у прийнятті несвоєчасно поданих доказів.

На практиці це положення суддями ігнорується. Незважаючи на порушення строку та порядку подання доказів стороною, судді долучають їх до справи навіть без клопотання про поважність причин неподання доказів. Такий доказ слід вважати недопустимим, оскільки він одержаний з порушенням встановленого порядку. В свою чергу, відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Якщо, незважаючи на недопустимість такого доказу, суд взяв його до уваги під час вирішення спору, то особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна посилатися на порушення норм процесуального права (ст. 59), що призвело до неправильного вирішення спору.

Переконані, що допоки самі суди не почнуть неухильно дотримуватися вимог ст. 131 ЦПК, порядку з своєчасним поданням доказів не буде.

4. На цій стадії суд не вправі давати оцінку доказам на предмет їх достовірності та допустимості, але не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 3 ст. 58 ЦПК), тобто неналежні докази. Ці докази до справи не долучаються. Разом з тим, сторона, яка подає докази, вправі наводити суду свої доводи та міркування щодо їх належності. Свої міркування вправі висловити й інші особи, які беруть участь у справі.

Оцінка поданих доказів здійснює в процесі розгляду справи по суті. В п. 13 положень постанови Пленуму ВСУ від 05.03.77 р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» вказується, що докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові і речові докази), повинні стосуватися суті спору. Тому, вирішуючи питання про виклик свідків, в усіх випадках слід вимагати від сторін пояснення про те, які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Це ж стосується питання витребування й інших доказів (письмових, речових). Недопустимим є прийняття доказів, які не стосуються справи, і тих доказів, якими не можуть бути підтверджені певні обставини. Отже, можна дійти висновку, що вже під час провадження у справі до судового розгляду, судом здійснюється попередня оцінка поданих доказів, або тих, які сторони прагнуть забезпечити з огляду на їх належність.

Стаття 132. Судові доручення щодо збирання доказів

1. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії.

2. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з’ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов’язкова для суду, якому вона адресована.

3. Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими цим Кодексом. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. Їхня присутність не є обов’язковою.

4. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу.

5. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку.

1. Збирання та подання доказів до суду є обов’язком сторін. Суд, як на державний орган, уповноважений здійснювати функцію правосуддя, збирати докази не повинен. Як виняток, такі дії суд може вчиняти у справах окремого провадження. Однак, коли є обґрунтоване клопотання особи, яка бере участь у справі про необхідність збирання доказів за межами територіальної підсудності суду, застосовується такий спосіб отримання доказів, як судове доручення.