РОЗДІЛ III. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Подання заперечення проти позову є в інтересах відповідача, це є найпоширеніший тактичний прийом захисту. Подавши свої заперечення, відповідач сприятиме суду встановити характер спірних правовідносин, норми матеріального права, які їх регулюють, факти, які необхідно встановити і які лежать в основі вимог і заперечень, коло осіб, що мають брати участь в процесі. Таким чином, скориставшись своїм правом подати письмове заперечення проти позову, відповідач дасть змогу судді попередньо і різнобічно «зорієнтуватися» в характері спору, який буде предметом судового розгляду під час слухання справи по суті.

2. Заперечення проти позову поділяються на матеріально-правові і процесуально- правові.

Матеріально-правовими запереченнями є:

1) незаконність вимог позивача. Відповідач може доводити, що вимоги позивача суперечать чи не відповідають закону, зокрема через обрання неправильного способу захисту порушеного права, через неправильне застосування закону і т. п.;

2) необґрунтованість вимог. Відповідач може заперечувати порушення, в якому його звинувачує позивач, неналежність відповідача, відсутність відповідних доказів, неправильну оцінку доказів позивачем.

Процесуально-правовими запереченнями є:

1) відсутність в позивача права на звернення до суду. Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. Тому відповідач може доводити неналежність позивача (відсутність у нього прав, на захист яких подано позов);

2) наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Відповідач може покликатися на наявність обставин, які зазначені в ч. 2 ст. 122 ЦПК.

Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу. Заперечення проти позову ускладнюють процесуальну діяльність позивача, оскільки змушують його відповідати, доводити навіть очевидні речі. З цих причин відповідачеві недоцільно визнавати небажані факти.

Стаття 129. Строк проведення попереднього судового засідання

1. Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)

1. Закон встановлює суду десятиденний граничний строк, в межах якого суд зобов’язаний призначити та провести попереднє судове засідання. Цей строк обчислюється з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згаданий в статті строк стосується лише дати попереднього судового засідання і не поширюється на проведення судом процесуальних підготовчих дій, передбачених ЦПК. Цією нормою суду надається можливість самостійно визначати час, коли справа буде готовою для розгляду її по суті. І це логічно, оскільки неможливо передбачити строк, протягом якого зможуть бути виконані підготовчі дії, якщо наприклад доведеться провести їх в повному обсязі. Крім того, ЦПК не обмежує суд передбаченими в ньому процесуальними діями, пп. 8 п. 6 ст. 130 уповноважує суд вчиняти й інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду. Таким чином, можна дійти висновку, що для досягнення цілей цієї стадії суд не може і не повинен бути обмежений часовими рамками. Він зобов’язаний, використовуючи наявні процесуальні засоби, приділити достатньо уваги до спору, який буде предметом судового розгляду по суті. І зрозуміло, що коли для суду будуть встановлені часові рамки для проведення підготовчих дій, то вся підготовча процедура перетвориться в процесуальну формальність і не сприятиме правильному і швидкому вирішенню справи.

З іншого боку, невизначеність часових меж може призвести до ситуації, коли справа буде затягуватися з різних причин і суддя свідомо не призначатиме справу до розгляду, знаючи, що за це не передбачено ніяких санкцій.

Стаття 130. Попереднє судове засідання

1. Попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

2. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

3. Для врегулювання спору до судового розгляду суд з’ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.

4. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 174 і 175 цього Кодексу.