РОЗДІЛ III. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

2. Учасниками попереднього судового розгляду є лише особи, які беруть участь у справі, і, звичайно, суд. Інші учасники процесу в попереднє судове засідання, як правило, не викликаються. Однак для вчинення окремих процесуальних дій в попередньому засіданні повинні бути й інші учасники процесу. Під час провадження у справі до судового розгляду, за клопотанням сторони в порядку забезпечення доказів, судом можуть бути допитані свідки, призначена експертиза. В випадку порушення справи особою чи щодо особи, яка не володіє мовою судочинства, є глухонімою, необхідним є залучення перекладача.

3. Явка в попереднє судове засідання є і правом, і обов’язком одночасно. З одного боку, ми не можемо визнати явку в попереднє судове засідання правом особи, бо його нереалізація без поважних причин (неявка в суд) тягне за собою негативні наслідки для особи (попереднє судове засідання відбувається без неї, а з’ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання). Тому, відсутність сторони під час попереднього судового засідання, суттєво утруднить цій особі можливості для вирішення справи на її користь, позбавить в подальшому можливості подавати суду свої докази, без обґрунтування важливості причини їх неподання. З іншого боку, явка до суду — це право сторони, яким вона може скористатися на власний розсуд.

4. На стадії провадження у справі до судового розгляду суд з’ясовує можливість вирішення спору в позасудовому порядку. Суддя з’ясовує, чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Вирішення цього питання має важливе значення, адже надає можливість оптимізувати роботу суду, оскільки ці питання можуть виникнути вже в ході судового розгляду справи по суті. За наявності відповідного волевиявлення сторін спору, суд може вирішити ці питання, не доводячи справи до розгляду по суті.

5. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, який застосовується для вирішення цих питань в процесі судового розгляду справи по суті. До ухвалення судового рішення про відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем на суд покладається обов’язок роз’яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій. Адже, коли суд ухвалить рішення з цих питань, сторона, яка відмовилася від позову, сторона, яка визнала позов, не матиме права надалі вертатися до суду з позовом по тому ж предмету і з тих же підстав.

В разі відмови позивача від позову, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. В разі визнання позову відповідачем, суд зобов’язаний встановити, чи таке визнання не суперечить закону, чи не порушує права, свободи, інтереси інших осіб, а якщо визнання позову здійснюється законним представником особи, суд з’ясовує, чи не суперечать дії представника інтересам особи, яку він представляє. У випадку відсутності зазначених застережень, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

До ухвалення судом рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди, суд роз’яснює сторонам наслідки такої дії — недопустимість в майбутньому звернення до суду жодною із сторін з приводу того самого предмета спору і з тих же самих підстав та перевіряє: чи не суперечать умови мирової угоди вимогам закону, чи не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір укласти мирову угоду у повноваженнях на її укладення, чи не суперечать дії законного представника по укладенню мирової угоди інтересам особи, яку він представляє.

Мирова угода укладається між сторонами спору в письмовій формі шляхом здійснення взаємних уступок та може стосуватися лише прав/обов’язків сторін та предмета спору. В кожному випадку мирова угода, укладена між сторонами, повинна бути визнана судом. За клопотанням сторін, суд постановляє ухвалу про визнання мирової угоди, якщо при її укладенні дотримано вказані в ст. 174 ЦПК вимоги і постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

6. Сторони вправі передати спір на вирішення до третейського суду, якщо між ними укладено відповідний договір. В такому випадку, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Порядок звернення до третейського суду та категорії справ, які йому підвідомчі, передбачено в Законі України «Про третейські суди».

Так, третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладенні зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб; спорів, пов’язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ, що виникають із шлюбних контрактів; справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією стороною в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа, організація, казенне підприємство; інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справи, в яких хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

7. У випадку, коли спір не врегульовано позасудовим шляхом, суд вчиняє дії, спрямовані безпосередньо на підготовку справи до судового розгляду по суті. Перелік таких дій не є вичерпним, тому суддя залежно від специфіки справи, може вчиняти додаткові процесуальні дії, які вважатиме необхідними для здійснення належної підготовки.

Безпосередньо у ч. 6 коментованої статті зазначаються дії, які вчиняються судом у зв’язку із підготовкою справи до розгляду:

1) уточнення позовних вимог або заперечень проти позову. Уточнення змісту позовних вимог (предмета спору), заперечень проти позову відбувається судом у попередньому судовому засіданні, на яке викликаються усі особи. На нашу думку, виклик позивача або відповідача до суду без повідомлення про це іншої сторони суперечить принципу неупередженого розгляду справи та дає підстави сумніватися у безсторонності судді, який спілкується з однією з сторін таємно від іншої.

З метою забезпечення найбільш повного, всебічного і об’єктивного з’ясування обставин справи в судовому засіданні, судді необхідно роз’яснити сторонам і третім особам, що вони повинні довести обставини, на які посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також їхні інші права і обов’язки, передбачені ст. 27 ЦПК, оскільки вони користуються цими правами та несуть обов’язки і в процесі підготовки справи до судового розгляду.

Відповідно до позицій Пленуму Верховного Суду України, з’ясовуючи у позивача суть заявлених вимог, суддя допомагає йому визначити підстави і предмет позову Крім цього, для того щоб зрозуміти характер спірних правовідносин, суддя уточняє заперечення відповідача проти позову, тобто з’ясовує які саме факти заперечуються та з яких підстав. Крім цього, опитуючи відповідача, суддя повинен роз’яснити йому право на пред’явлення зустрічної вимоги за загальними правилами пред’явлення позову.

2) вирішення питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Такі дії суду дозволяють зекономити час розгляду справи по суті, бо саме через відсутність необхідних для розгляду справи осіб, відбувається в багатьох випадках затягування вирішення справи по суті. Тому, визначивши суб’єктний склад наперед, виходячи з умов конкретного спору, суддя має можливість оптимізувати свою роботу, забезпечити швидкий розгляд і вирішення справи.

Склад осіб, які братимуть участь у справі, визначається з урахуванням обставин конкретного спору та суті позовних вимог. Насамперед, суд повинен з’ясувати чиї права та інтереси зачіпає спір, з’ясувати у сторін чи є інші особи, які претендують (заявляють свої права) на предмет спору, чи знають вони про спір. Якщо право на позов належить й іншим особам (наприклад, співвласникам), суд повинен з’ясувати у позивача позицію цих осіб. Суд повинен з’ясувати також осіб, яких доцільно було б залучити до участі у справі як третіх осіб.

3) визначення фактів, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню. В попередньому судовому засіданні суд повинен визначитися з предметом доказування по справі, а саме, які обставини необхідно встановити для вирішення спору. Конкретний перелік цих обставин залежить, насамперед, від підстав позову та заперечень проти нього. При цьому суд встановлює лише коло доказових фактів, а не перелік засобів доказування.

Після цього суд з’ясовує у сторін, які факти з числа тих, які треба встановити, вони визнають, а які заперечують. У відповідача з’ясовують, які факти, про які стверджує позивач, він не заперечує, а у позивача, в свою чергу, з’ясовується, які факти, стверджені відповідачем, визнає він.

Факт є визнаним, якщо сторона в попередньому судовому засіданні свідомо, без будь- якого примусу чи попереднього обговорення певних фактів заявляє суду, що визнає їх. При цьому мотиви та причини, з яких особа визнає чи заперечує ці факти, судом не з’ясовуються.

Відповідно до ст. 178 ЦПК України відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Тому, приймаючи заяву про визнання обставин, суду слід з’ясовувати, чи не помиляється сторона, чи не перебуває під впливом обману чи погрози, чи перебуває особа в адекватному стані і чи не впливають на її волевиявлення зовнішні життєві обставини.