Розділ «Частина ІІІ Теорія, методологія і практика розслідування злочинів»

• власники комп’ютерних систем — 79 %;

• клієнти, які користуються їх послугами, — 13 %;

• треті особи — 8 %.

Особливо треба зазначити, що для комп’ютерних злочинів характерною ознакою є їхня велика латентність. Це пояснюється тим, що потерпіла сторона, яка є власником комп’ютерної системи, досить неохоче повідомляє (якщо повідомляє взагалі) в правоохоронні органи про факти вчинення комп’ютерних злочинів. Оскільки такі потерпілі становлять переважну більшість, саме цим частково можна пояснити високий рівень латентності цих злочинів. Так, за оцінками провідних зарубіжних і вітчизняних фахівців, 90 % комп’ютерних злочинів залишаються невиявленими або про них не повідомляють правоохоронні органи з різних причин (об’єктивних і суб’єктивних), а з 10 % виявлених і зареєстрованих злочинів розкривається тільки кожне десяте (отже, тільки 1 %). Необхідно також зазначити, що компанії досить часто починають думати про безпеку лише тоді, коли стають жертвами злочину. Але навіть після вчинення щодо них злочину вони не поспішають звернутися до правоохоронних органів. Американська статистика свідчить, що надбанням гласності стають лише 5 % комп’ютерних злочинів і лише 20 % з них є предметом судового розслідування. Згідно з проведеними дослідженнями, фахівці виокремлюють такі фактори, що впливають на вирішення потерпілою стороною питання про звернення до правоохоронних органів щодо факту вчинення проти них комп’ютерного злочину:

• некомпетентність працівників правоохоронних органів у питаннях встановлення самого факту вчинення комп’ютерного злочину, не кажучи вже про механізм його розкриття і методику розслідування. Це стосується співробітників як українських, так і зарубіжних правоохоронних органів. Державні правоохоронні органи не користуються повною довірою банківських установ, телекомунікаційних компаній та інших потенційних жертв комп’ютерних злочинів;

• можливість того, що видатки на розслідування перевищать суму завданого збитку, яку можуть повернути в судовому порядку. У такому разі багато організацій намагаються вирішувати конфлікт власними силами;

• небажання банків та інших фінансово-промислових підприємств, які займаються широкою автоматизацією своїх виробничих процесів, втрачати свій авторитет у бізнесових (підприємницьких) колах, адже заява про недосконалу систему захисту (наприклад, банку) може призвести до втрати значної кількості клієнтів;

• неминучість розкриття секретів електронних систем захисту і заходів безпеки відомства чи організації, яке відбудеться під час слідства;

• можливість виявлення під час слідства особистих незаконних махінацій при здійсненні фінансово-економічних операцій;

• правова, законодавча і технічна неграмотність більшості посадових осіб у питаннях комп’ютерних злочинів;

• виявлення в ході розслідування злочину причин, які в результаті сприяли його вчиненню, можливість поставити під сумнів професійну компетентність (профпридатність) окремих посадових осіб організації-жертви, що може в подальшому спричинити негативні наслідки для цих осіб;

• у більшості випадків досить приблизне уявлення відомств та організацій про потенційну цінність інформації, яка міститься в їхніх комп’ютерних системах;

• значно легше застосування заходів дисциплінарного впливу — звільнення, переведення на менш оплачувану посаду, відмова у виплаті премій, пільгах тощо.

Незважаючи на те, яка з перелічених причин відіграла провідну роль, відмова від кримінального переслідування свідчить про нерозуміння соціальної небезпеки цих злочинних дій, що дає змогу справжнім злочинцям уникнути кримінального покарання. Все це призводить зрештою до повного розмивання межі між законними і незаконними діями.

При цьому, як показують статистичні дослідження, зареєстровані комп’ютерні злочини виявляють у такий спосіб:

• завдяки регулярним перевіркам доступу до даних службами комерційної безпеки — 31 %;

• за допомогою роботи з агентурою, а також під час здійснення оперативних заходів з перевірки заяв громадян (скарги клієнтів) — 28 %;

• випадково — 18 %;

• під час бухгалтерських ревізій — 13 %;

• у ході розслідування інших видів злочинів — 10 %.