Розділ «Частина ІІІ Теорія, методологія і практика розслідування злочинів»

Досить часто жертви комп’ютерних злочинів не повідомляють про виявлення ними злочинів, якщо це стосується використання сучасних технологій. Є кілька типових причин такої поведінки:

1. Можливість надто невеликих збитків порівняно з витратами коштів і часу на порушення кримінальної справи. У такому разі фірма намагається вирішити проблему за допомогою адміністративних заходів впливу.

2. Впевненість окремих фірм у тому, що розслідування виявить слабкі місця систем захисту, чим можуть скористатися інші злочинці.

3. Страх втратити імідж надійної компанії, завдати шкоду бізнесу компанії.

4. Впевненість у тому, що незнання працівниками правоохоронних органів технічних питань зашкодить порушенню кримінальної справи та її успішному розслідуванню. Крім того, в інформаційному суспільстві дедалі більше інформації зберігається у комп’ютерах, пов’язаних між собою у великі комп’ютерні мережі типу Інтернет.

8.2.3. Загроза інтересам підприємств, відомств і організацій

Державні національні та регіональні комп’ютерні бази даних. Такі бази даних містять повне ім’я особи, рік народження, адресу, попередню адресу, номер картки соціального страхування, де і в яких організаціях працювала.

Особливо важливими базами даних є обліки злочинців і кримінальної інформації, включаючи інформацію про злочини, розшук злочинців, переліки викраденого та обліки про притягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності. У кожній країні також існують обліки видачі посвідчень водія та реєстрації автомототранспорту, а також зброї. Не у всіх країнах ці обліки автоматизовані, однак це лише питання часу.

Бази даних фінансово-кредитних установ (внутрішні банківські комп’ютерні системи). Усі комп’ютери у фінансово-кредитних установах передають інформацію у зашифрованому вигляді через закриті мережі. Також у зашифрованому вигляді передається інформація при видачі готівки через автоматичні касові апарати. У разі проникнення у таку систему хакера необхідно вирішити питання розшифрування, що є само по собі складним завданням, оскільки потребує чимало часу. Тому хакери намагаються використовувати потужні комп’ютери, аби зруйнувати код шифровки.

До того ж більшість комп’ютерних злодіїв, які втручаються до банківських мереж, або самі є користувачами системи, або ж мають в установі співучасника.

Санкціоновані користувачі також можуть намагатися отримати вищий рівень доступу, ніж вони мають, з метою:

• оформити фіктивний платіж на рахунок, який вони контролюють;

• модифікувати програму так, щоб вона автоматично пересилала невелику кількість грошей на спеціально відкритий рахунок.

В Україні у 1998 р. організоване злочинне угруповання, в яке входив працівник банку, викрало державні кошти на суму 80435006 грн. Перебуваючи на своєму робочому місці і використовуючи резервний комп’ютер, працівник К. періодично робив несанкціонований доступ у локальну мережу. За цей час йому вдалося скопіювати цифровий підпис платіжних документів. Водночас, використовуючи доступ зі свого робочого місця до розрахункових рахунків банку шляхом візуального перегляду на моніторі комп’ютера, він встановив, що на спеціальному рахунку є велика сума грошей. Зі свого робочого місця технічний працівник сформував дев’ять пачок платіжних документів на загальну суму 80435006 грн, підписавши їх за допомогою раніше скопійованого електронного цифрового підпису, і направив у систему електронних платежів, незаконно перевівши суму зі спеціального рахунка. Після проведення оперативно-розшукових заходів гроші було повернуто державі.

Крім викрадення грошей, метою злодія може бути незаконний доступ до баз даних фінансово-кредитних установ, у яких міститься кредитна інформація про клієнтів. У США та Канаді, наприклад, це можуть бути бази даних кредитних бюро TRW і Trans Union Crediti, які мають повні кредитні історії про конкретну особу. У разі вдалого доступу до системи злочинець може викрасти чи змінити файли.

Отриману у такий спосіб інформацію можна продати або використати для вчинення іншого злочину (зокрема, у шахрайстві з кредитними картками, рекеті, шантажі). Наприклад, при вчиненні шахрайства з кредитними картками таку інформацію можна використати так:

• для отримання справжньої картки на вигадане ім’я;

• для отримання справжньої кредитної картки на власне ім’я;

• для купівлі товарів на замовлення поштою;

• для виготовлення підроблених кредитних карток.