Розділ «Частина ІІІ Теорія, методологія і практика розслідування злочинів»

• вимагання щодо біженців, які залишили “гарячі точки”;

• вимагання щодо дуже багатих підприємців із країн СНД, які здійснюють угоди за кордоном, особливо не цілком законні; відносно таких осіб злочинні угруповання ведуть справжню економічну розвідку, в тому числі з використанням корумпованих зв’язків у правоохоронних органах, у цілях заволодіння вигідним напрямом бізнесу, захоплення майна, вимагання великих сум грошей;

• сексуальна експлуатація жінок, вивезених під різними приводами за кордон.

Організоване викрадення автомобілів:

• організація викрадень у країнах Західної Європи (часто в змові з “потерпілим”, який одержує частину суми і страховку, заявляє про викрадення із запізненням); перегін кількох автомобілів через кордон за тими самими підробленими документами через пункти митного контролю, виготовлення нових документів, номерів і збут у різних країнах СНД;

• контроль за трасами перегону куплених іномарок у країни СНД;

• контроль за маршрутами міжнародних автотранспортних перевезень з нападами на водіїв чи вимаганням грошей, вантажів, за організацією збуту викрадених вантажів (іноді разом з автомобілями) через підставні фірми.

10. Злочини проти інтелектуальної власності.

Останнім часом з’явилися нові види міжнародних злочинів, які хоча й не прийнято відносити до проявів організованої злочинної діяльності, однак вони, власне кажучи, ними є. Це стосується, зокрема, порушень авторських прав, присвоєння чужої інтелектуальної власності. Річ у тому, що участь у здійсненні злочинів цілої групи осіб офіційно існуючої державної чи комерційної організації має ознаки системної злочинної діяльності з високим рівнем організації (наприклад, виготовлення і поширення “піратських” відеокасет тощо). Оскільки в цьому разі злочинна діяльність поширюється на кілька країн, то і боротьба з нею є спільним завданням правоохоронних органів цих країн. Тут, по суті, повинен бути застосований увесь комплекс слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, аналогічний спільному розслідуванню організованої злочинної діяльності.

Криміналістичний аналіз транснаціональної організованої злочинності показує, що, по-перше, її рівень постійно зростає і посідає дедалі помітніше місце в структурі національної злочинності насамперед через недостатньо ефективну боротьбу з нею; по-друге, поява на території колишнього СРСР суверенних держав створила додаткові труднощі у боротьбі з організованою злочинністю, яка залишилася об’єднаною і потребує абсолютно нових методів взаємодії між правоохоронними органами різних країн і нової організації цієї діяльності.

На сьогодні грандіозних масштабів набули викрадення і незаконне вивезення культурних цінностей за межі країн СНД. Правоохоронним органам удається затримати лише невелику їхню частину. Однак прогрес у цьому напрямі безсумнівний. З метою профілактики і розкриття злочинних зазіхань на культурні цінності, а також припинення їхньої незаконної торгівлі і контрабандного вивезення за межі Росії і Казахстану у 1998 р. було підготовлено і здійснено комплекс спеціальних заходів під умовною назвою “Антикваріат”.

Під час проведення на території Челябінської області операції “Антикваріат” на кордоні з Республікою Казахстан, на митному посту м. Троїцьк, були організовані групи заслону, групи розшуку, групи аналізу з числа співробітників міліції, представників митниці, Федеральної прикордонної служби. Аналогічні групи за домовленістю із силовими структурами були організовані на території Республіки Казахстан. У ході операції “Антикваріат” у місті й області зареєстровано 512 злочинів, при цьому розкрито 347 (з них 121 раніше вчинений), притягнуто до кримінальної відповідальності 86 чоловік. Затриманий 31 злочинець з числа тих, що перебували у федеральному розшуку. Розкриття за свіжими слідами становило 48,7 %.

6.2. Основи методики розслідування злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми[36]

6.2.1. Поняття і сутність злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми

У XV-XVII ст. українці були основним джерелом надходження рабів на татарські невільницькі ринки. Рабів вивозили до Криму, а звідти продавали в країни Середземномор’я. Щороку татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів. На невільницькому ринку українців дуже цінували як працьовитих, нехитрих, простих і незіпсованих. Найдорожчим товаром вважалися українські жінки, бо вони вирізнялися вродою та звикли багато працювати. Їх доля була дещо кращою порівняно з долею українських чоловіків, яких використовували на роботах у каменоломнях. Це сторінки історії. А що ж відбувається в наш час?

На сьогодні Україна посідає майже останнє місце серед країн світу за рівнем соціальної забезпеченості населення і, на жаль, одне з перших місць за рівнем корумпованості та злочинності. Саме тому такий прибутковий вид злочинної діяльності, як торгівля людьми, набув у нашій країні великого поширення.

Зберігаючи традиції замовчувати свої негаразди, а також свою неспроможність їх подолати, уряд “робив вигляд”, ніби-то проблема торгівлі громадянами України його не стосується. Можливо, ця позиція зберігалася б і надалі, якби в міжнародній системі Україну не ідентифікували як основну постачальницю “живого товару” на відкриті і таємні ринки Європи та Азії. Дуже повільно та неохоче чиновники почали надавати інформацію в пресі та на телебаченні про те, що, справді, Україна не здатна захистити права своїх громадян, внаслідок чого українці потрапляють на невільницькі ринки. Ще повільніше вирішувалося питання про вдосконалення чинного законодавства з цього приводу. Врешті-решт у 1998 р. було внесено зміни до деяких законодавчих актів України, в результаті чого було встановлено відповідальність за торгівлю людьми та незаконну посередницьку діяльність щодо усиновлення дітей з метою їх залучення у злочинну діяльність, використання в секс-індустрії, вилучення органів і тканин для трансплантації чи насильницького донорства тощо. Але як показує практика, ці закони не є дійовими, оскільки не були достатньо опрацьовані, а тому містять у собі суперечності[37].

До цього часу порятунком жертв торгівлі людьми займаються здебільшого неурядові правозахисні організації. Крім активної діяльності в напрямі повернення потерпілих додому, вони здійснюють цілу низку превентивних заходів, а саме: друкують і розповсюджують листівки, буклети, статті, проводять семінарські заняття з цих питань. Але проблеми таких масштабів повинні вирішуватися на вищому рівні. Розглянемо, як саме здійснюється торгівля людьми в Україні.

Визначення “торгівля людьми” сформульовано в ст. 149 Кримінального кодексу України. По-перше, під торгівлею людьми слід розуміти таке: “Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці”. По-друге, згідно з ч. 2 ст. 149 КК України поняття “торгівля людьми” законодавець визначає як такі само дії, що зазначені в ч. 1 ст. 149 КК України, що “вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності”. По-третє, відповідно до чинного законодавства “торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини” — це дії, які передбачені частинами першою або другою ст. 149 КК України і “вчинені організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки”.

Для того щоб з’ясувати причини виникнення торгівлі людьми, необхідно поділити її жертви на три категорії: