Розділ «Частина ІІІ Теорія, методологія і практика розслідування злочинів»

• обставини, які необхідно встановити;

• особливості порушення кримінальної справи;

• першочергові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи;

• типові слідчі ситуації, типові версії та планування;

• тактику провадження окремих слідчих дій;

• профілактичні дії слідчого.

Врахування перелічених елементів під час розслідування злочинів дає змогу визначати напрям розслідування та оптимізувати діяльність слідчого.

Структуру загальних положень криміналістичної методики різні вчені визначають неоднаково. Зокрема, І. Пантелєєв та О. Савкін поділяють їх на три групи:

• методи розслідування;

• криміналістичні рекомендації;

• положення, які характеризують тактику слідчих дій і методику розслідування в цілому.

В. Бахін називає сім загальних положень, а Г Зуйков до них відносить такі:

• відповідність методичних рекомендацій вимогам законності;

• взаємодія слідчого з оперативним апаратом міліції;

• використання допомоги спеціаліста та громадськості;

• вивчення способів вчинення злочинів;

• узагальнення передового досвіду розслідування.

І. Возгрін подає загальні положення як теоретичні основи криміналістичної методики, що включають дослідження предмета, системи, завдань, принципів, джерел, зв’язків методики з іншими галузями наукового знання. В літературі існують й інші конструкції. Р. Бєлкін, аналізуючи загальні положення, дійшов висновку, що спільним для всіх є тільки законність, системність, плановість, взаємозв’язок положень, які утворюють засіб розслідування. Ці посилання справедливі стосовно методики розслідування як розділу науки криміналістики.

Оскільки загальні положення досить часто називають принципами, то можна виокремити такі з них:

• законність наукових рекомендацій, тобто всі рекомендації повинні відповідати і не суперечити принципам кримінального процесу, бути етичними та гуманними;