Розділ Х. Злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями

Протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності — це таке посягання на майнові права населення, коли майно відкрито вилучається з володіння потерпілого всупереч його волі нібито на законних підставах під приводом використання його у зв’язку з воєнною необхідністю. Проте завідомо для винного зазначені дії реально не викликаються воєнною необхідністю та суперечать наведеним нормам міжнародного права. При цьому не має значення, на чию користь вилучається таке майно: на користь винного чи інших осіб — начальника, на потреби військового підрозділу тощо.

Протизаконним вважається таке знищення майна або заволодіння ним, яке не викликалося обстановкою військових дій чи воєнною необхідністю. Якщо ж заволодіння майном або його знищення було викликано воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відповідальність за ст. 433 КК.

Наявність воєнної необхідності для знищення чи відібрання майна визначається у кожній конкретній ситуації з урахуванням підстав виникнення такої необхідності.

Склад злочину є формальним. Виконання зазначених у диспозиції статті дій незалежно від наслідків, які настали, утворює закінчений склад злочину.

Суб’єктивна сторона злочину передбачає вину у формі прямого умислу.

Суб’єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Збройних Сил України та інших військових формувань, що перебуває в районі воєнних дій.

§ 3. Погане поводження з військовополоненими

Стаття 434. Погане поводження з військовополоненими

Погане поводження з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов’язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також недбале виконання обов’язків щодо хворих і поранених особами, на яких покладено їх лікування і піклування про них, за відсутності ознак більш тяжкого злочину —

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

Женевська конвенція № 3 «Про поводження з військовополоненими» передбачає загальнообов’язкові для сторін воєнного конфлікту правила поводження з військовополоненими. Норми цієї Конвенції встановлюють правовий статус військовополонених, визнаючи останніх жертвами війни. Такий статус покладає на сторони конфлікту обов’язок забезпечити гуманне ставлення до військовополонених, незастосування насильства, знущання та глузування над ними. Саме на виконання зазначених положень встановлено кримінальну відповідальність у ст. 434 КК.

Військовополоненими визнаються особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, та які потрапляють під владу противника. Режим воєнного полону поширюється також на особовий склад ополчень, загонів добровольців, що входять до їх складу, особовий склад організованих рухів опору, цивільних осіб екіпажів військових літаків, військових кореспондентів, цивільних осіб, що обслуговують збройні сили, тощо. Конвенція поширює статус військовополонених також на осіб, інтернованих стороною, що окуповує певну територію.

Додатковим безпосереднім об’єктом цього злочину можуть виступати честь, гідність, життя чи здоров’я особи. Саме через проти правний вплив на дані об’єкти кримінально-правової охорони завдається шкода суспільним відносинам основного безпосереднього об’єкта розглядуваного злочину.

Об’єктивна сторона злочину характеризується вчиненням суспільно небезпечного діяння та виражається в одній з форм, які в альтернативі закріплені у диспозиції ч. 1 ст. 434 КК, а саме у формі: 1) поганого поводження з військовополоненими: а) яке мало місце неодноразово; б) пов’язане з особливою жорстокістю; в) спрямоване проти хворих і поранених; 2) недбалого виконання обов’язків щодо хворих і поранених осіб.

Погане поводження з військовополоненим полягає у таких діях військовослужбовця, якими завдається шкода здоров’ю особи, порушуються її права, честь або гідність (нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, інші вияви жорстокості). Подібні дії тягнуть за собою відповідальність у випадках, коли вони вчинювалися за наявності хоча б однієї із зазначених у ст. 434 КК обтяжуючих обставин: мали місце неодноразово, тобто не менш як два рази, або супроводжувались особливою жорстокістю, або були спрямовані проти поранених та хворих.

Недбале виконання обов’язків щодо хворих і поранених військовополонених полягає в злочинно недбалому виконанні обов’язків з надання вказаним особам лікарської допомоги і догляду за тими з них, хто цього потребує. Закон спеціально застерігає, що в таких випадках відповідальність за ст. 434 КК настає тільки тоді, коли відсутні ознаки більш тяжкого злочину.

Суб’єктивна сторона поганого поводження з військовополоненими характеризується умисною формою вини, а недбале виконання обов’язків щодо хворих і поранених може вчинюватися також через необережність.

Суб’єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який військовослужбовець, що за тих чи інших обставин вступив у постійний або тимчасовий контакт з військовополоненими.

Суб’єктом недбалого виконання обов’язків можуть бути тільки ті військовослужбовці, на яких покладено обов’язок з лікування хворих та поранених або з піклування про них. Це можуть бути як військовослужбовці Збройних Сил України, так і особи зі складу армії супротивника, які залучаються для надання лікарської допомоги хворим та пораненим військовополоненим.

Злочини, відповідальність за які встановлено у статтях 433 та 434 КК, слід відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 438 КК («Порушення законів та звичаїв війни»). Відповідальність за насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433 КК) та за погане поводження з військовополоненими (ст. 434 КК) настає лише у разі відсутності у діянні винного складу злочину, передбаченого ст. 438 КК України.