Розділ 3. Дія кримінального закону

Чинність і дія кримінального закону в часі

Таким чином, зворотна дії кримінального закону в часі завжди має місце в кримінальному правовідношенні, яке вже виникло на момент набуття цим законом чинності. При цьому новий закон має бути відмінним від попереднього, тобто по-іншому, ніж попередній закон врегульовувати це правовідношення. Інакше сама зворотна дія втратить сенс як така і правовідношення й далі регулюватиметься за загальним правилом – на підставі закону, чинного на момент появи юридичного факту, який його породив (час вчинення злочину). Ю.А. Соколов правильно писав, що “закон має зворотну дію тоді, коли він пов’язує певні юридичні наслідки з фактами, що мали місце до його видання і не тягнули за старим законом таких наслідків, або коли він пов’язує з цими фактами інші наслідки, ніж закон, що був чинним на момент їх настання”[408]. Тому зворотною дією кримінального закону в часі є зміна новим законом змісту кримінального правовідношення, в якому він отримав таку дію.

У зв’язку з цим, уявляється сумнівною аргументація Конституційного Суду України в рішенні від 25 грудня 2003 року по справі щодо строків перебування на посту Президента України. Суд, зокрема відзначив, що “за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58 Конституції України) … Оскільки частина третя статті 103 Конституції України (“Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше, ніж два строки підряд” – Ю.П.) не містить будь-яких винятків щодо дії передбаченого нею обмеження у часі, а в інших нормах Конституції України також немає застережень про надання зворотної дії положенню зазначеної статті, це положення поширюється лише на правовідносини, які виникли після набрання чинності Конституцією України”[409]. Відомо, що положення, ідентичні частині 1 статті 103 Конституції України, містилися в Конституції України 1978 року (частина 2 статті 1142), в Конституційному Договорі між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 8 червня 1995 року (частина 5 статті 21), а також в Законі Української РСР "Про Президента Української РСР" від 5 липня 1991 року (частина частина 2 статті 2). Отже, частина 3 статті 103 Конституції України 1996 року не стала новелою, тому й питання про її зворотну дію в часі не повинно було поставати. Суди загальної юрисдикції подібні питання в цілому вирішують вірно: в тих випадках, коли новий закон абсолютно ідентично попередньому визначає злочинність діяння та кримінальну відповідальність за його вчинення, питання про зворотну дію такого нового закону не піднімається і в кримінальному правовідношенні продовжує діяти закон, чинний на час вчинення злочину.

Отже, зворотна дія кримінального закону в часі – це зміна ним змісту кримінального правовідношення, яке існує на момент набуття чинності таким законом. При цьому, однак, необхідні певні застереження, пов’язані з особливостями зворотної дії закону в часі порівняно з його прямою дією.

Перша така особливість полягає в тому, що якщо при прямій дії закону в часі кримінальне правовідношення виникає як наслідок цієї дії, то при зворотній дії закону в часі сама зворотна дія є наслідком існування кримінального правовідношення, на регулювання якого розрахований новий кримінальний закон, у момент набуття таким законом чинності. Тобто, новий кримінальний закон повинен набути чинності у момент, коли кримінальне правовідношення вже виникло, але ще не припинилося. Такий висновок зумовлюється тим загальнотеоретичним положенням, що, новий публічно-правовий закон не може надати значення юридичного факту дії чи події, яка відбулася до набуття ним чинності і не визнавалася таким на момент її виникнення. Отже, діяння, вчинене особою, має бути визнане злочином (а лише такий юридичний факт зумовлює будь-який вид дії кримінального закону) на момент його вчинення. Якщо ж воно визнане таким на момент його вчинення, то з часу його вчинення вже існує кримінальне правовідношення. Кримінальне правовідношення, яке виникло до моменту набуття чинності кримінальним законом, у разі його зворотної дії не повинно й припинитися на момент набуття законом чинності. Дія кримінального закону, як відзначалося, можлива лише в рамках кримінального правовідношення, а тому припинення правовідношення унеможливлює будь-яку дію кримінального закону, в тому числі – й зворотну.

Друга особливість зворотної дії кримінального закону в часі порівняно з прямою дією полягає в тому, що вона має місце з моменту набуття кримінальним законом чинності, а не з моменту вчинення особою злочину. Такий висновок заперечувався багатьма юристами. Так, А.О. Тілле розумів під зворотною дією кримінального закону “таку його дію на правовідношення, за якої закон вважається таким, що існував у момент виникнення правовідношення”[410]. На думку В.А. Туманова “про зворотну силу мова могла б йти … лише у тому разі, якби нові правові наслідки мали б місце з того моменту, коли утворився даний правовий склад”[411]. Прибічник такого ж підходу Д.Н. Бахрах писав, що зворотна дія закону – це його дія щодо правовідносин, які виникли до набуття законом чинності, якщо закон змінює права та обов’язки їх учасників з якоїсь більш ранньої дати, ніж дата набуття ним чинності, чи навіть з моменту виникнення самого правовідношення[412]. При цьому всі автори, які дотримувалися такої думки, на ряду зі зворотною дією виділяють так звану “негайну” дію закону, під якою вони розуміють його дію щодо юридичних фактів, які мали місце у минулому, та правовідносин, які виникли на підставі цих фактів раніше і існують на момент набуття законом чинності, якщо цей закон змінює права та обов’язки їх учасників з дати набуття ним чинності.

Уявляється, однак, що міркування Д.Н. Бахраха, А.О. Тілле та В.А. Туманова є недостатньо аргументованими. Відомо, що час, як форма буття матерії, є одномірним і односпрямованим. Фізично неможливо повернутися в часі на більш чи менш значний період назад і змінити в минулому те, що вже відбулося. З моменту, коли був вчинений злочин, почав діяти кримінальний закон, який був чинний на той час. Така дія закону вже об’єктивно відбулася і зробити те, що було, таким, якого не було, не під силу нікому і нічому, в тому числі й новому кримінальному закону. Старий кримінальний закон діяв для певного правовідношення протягом всього часу аж до втрати ним чинності. І лише з цього моменту, оскільки ще не втратив значення юридичного факту вчинений особою злочин, починається потенційна дія щодо існуючого кримінального правовідношення нового кримінального закону. Поза межами ж кримінального правовідношення, кримінальний закон не може мати дії, у тому числі й зворотної. З огляду на це не уявляється за можливе підтримати позицію тих правознавців, які вважають, що “від надання законові зворотної дії слід відрізняти застосування закону до правовідносин, що виникли до його видання, але продовжують існувати після його видання”[413]. На мій погляд, застосування нового кримінального закону до кримінального правовідношення, яке виникло до набуття ним чинності, за умови, що такий закон змінює його зміст з дня набуття ним чинності, саме і є зворотною дією закону в часі.

Інакше, якщо вважати, що зворотною дією закону в часі є застосування його від дати виникнення юридичного факту, то можна прийти до наступних висновків. “Застосування зі зворотною дією кримінального закону – це таке його застосування, при якому припускається, що новий закон існував на момент вчинення злочинного діяння” – писав А.О. Тілле. І робив з цього висновок: “наслідки, які були законно здійснені при старому законі, визнаються неправильними і підлягають зміні відповідно до нового закону”[414]. Тобто, якщо виходити з такого розуміння зворотної дії кримінального закону в часі, то при декриміналізації діяння, за яке особа відбула покарання, обвинувальний вирок відносно неї має бути скасований як неправосудний і повинен бути постановлений виправдувальний вирок на підставі нового закону, який “припускається таким, що існував на час вчинення діяння”. Більше того, покарання, відбуте такою особою, з точки зору нового закону, який, знову ж таки “припускається таким, що існував на час вчинення діяння”, слід визнати незаконним, у зв’язку з чим особі необхідно буде відшкодувати шкоду, заподіяну їй у зв’язку з “незаконним” засудженням і відбуванням покарання. Абсурдність такого висновку, на мій погляд, очевидна.

Тому, під зворотною дією кримінального закону в часі слід розуміти його дію в кримінально-правовому відношенні, яке виникло до набуття ним чинності, але виключно таку дію, яка полягає у зміні змісту цього правовідношення з моменту набуття таким законом чинності, але ніяк не з більш раннього моменту. У зв’язку з таким розумінням зворотної дії кримінального закону в часі немає підстав для виділення на ряду з нею так званої “негайної” дії, оскільки в наведеному вище розумінні такий вид дії кримінального закону в часі саме і є його зворотною дією.

Є.М. Журавльова, намагаючись знайти місце поряд з прямою і зворотною дією кримінального закону в часі ще й так званій “негайній” дії запропонувала вважати під останньою застосування нового кримінального закону до злочинів, вчинених до набрання ним чинності, якщо вони досі не були розглянуті, а під зворотною – застосування такого закону щодо злочинів, стосовно яких вже винесений вирок[415]. З таким підходом також не можна погодитися. Для зворотної дії кримінального закону в часі не має принципового значення те, на якому етапі розвитку знаходиться кримінальне правовідношення, яке виникло до набуття ним чинності. Як вже відзначалося, дія кримінального закону, яка полягає у визначенні повноваження одного з учасників цього правовідношення (держави) проявляється на всіх його етапах, як тоді, коли таке повноваження ще є потенційним, так і тоді, коли воно стає реальним, так і, нарешті, тоді, коли воно реалізується.

Таким чином, зворотну дію кримінального закону в часі можна визначити як зміну новим кримінальним законом в існуючому на момент набуття ним чинності кримінальному правовідношенні повноваження держави щодо визнання вчиненого особою діяння злочином чи покладення на таку особу кримінальної відповідальності. Тобто, зворотна дія нового кримінального закону полягає у впливі на юридичний зміст існуючого кримінального правовідношення, зміні його в результаті такого впливу і зумовлює подальшу зміну фактичного змісту цього правовідношення.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чинність і дія кримінального закону в часі» автора Пономаренко Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Дія кримінального закону“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи