РОЗДІЛ II АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ)

У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Форма декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) встановлюється з урахуванням особливостей, визначених пунктом 179.9 статті 179 цього Кодексу.

Форма спрощеної податкової декларації, що передбачена пунктом 49.2 статті 49 цього Кодексу, та порядок переходу платників податків на подання такої декларації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Форма, порядок та строки подання митної декларації, а також порядок прийняття митним органом митної декларації визначаються з урахуванням вимог митного законодавства України.

Державні органи, які встановлюють відповідно до цього пункту форми податкових декларацій, зобов’язані оприлюднити такі форми для використання їх платниками податків.

46.6. Якщо в результаті запровадження нового податку або зміни правил оподаткування змінюються форми податкової звітності, центральний орган державної податкової служби, який затвердив такі форми, зобов’язаний оприлюднити нові форми звітності.

До визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

Після внесення змін до нормативно-правових актів з питань оподаткування центральний орган державної податкової служби повинен здійснити заходи, пов’язані з оприлюдненням та застосуванням таких змін.

Вимоги статей 46–50 цього Кодексу не поширюються на декларування товарів (продукції), ввезених на митну територію України або вивезених з неї відповідно до митного законодавства України (крім випадків, визначених у цих статтях), а також на декларування відрахувань до соціальних фондів та інше інформаційне декларування, яке містить економічні відомості про суб’єктів оподаткування, що не стосуються обчислення податків.

Статтею 67 Конституції України визначено, що усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Податкова декларація, розрахунок — складові податкової звітності. Декларація у розумінні Податкового кодексу — це документ, що подається до відповідного державного органу, із зазначенням відомостей, на підставі яких він виконує дії (операції, процедури, функції), що належать до його компетенції.

Податкова звітність може бути складена у звичайному (паперовому) вигляді та надіслана поштою або в електронній формі та надіслана засобами телекомунікації. Форма звітності незалежно від того, чи це загальнодержавні чи місцеві податки встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Податкові декларації подаються відповідно до базового звітного податкового періоду, що дорівнює календарному місяцю, календарному кварталу або календарному півріччю, календарному року (див. коментар до ст. 49 цього Кодексу).

Інформація, вказана у поданій податковій звітності, є підставою для нарахування та сплати податкового зобов’язання. Перелік додатків до податкових декларацій як обов’язкових складових податкової звітності встановлюється відповідно до кожного податку і збору окремо.

Митні декларації та спрощені податкові декларації подаються за окремими положеннями, визначеними митним законодавством та положеннями щодо спрощеної системи оподаткування.

Органи державної податкової служби забезпечують оприлюднення форм податкових декларацій щодо податків і зборів, що подаються органам державної податкової служби.

Платники податку на прибуток, крім малих підприємств (відповідно п. 7 ст. 63 Господарського кодексу України малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень), подають разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність. У фінансовій звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці.

Податкова різниця — це різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов’язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності та доходами і витратами, визначеними згідно з розділом «Податок на прибуток підприємств».

Тимчасова податкова різниця — це податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється у наступних звітних податкових періодах. Постійна податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється у наступних звітних податкових періодах. Більш конкретно про податкові різниці див. розділ III «Податок на прибуток підприємств».

Якщо платник податків вважає, що встановлена форма податкової декларації не дає можливості всебічно та зважено відобразити в ній всі особливості оподаткування певного виду діяльності, що, в свою чергу, збільшує або зменшує податкові зобов’язання, то він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці податкової декларації.