РОЗДІЛ II АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ)

— затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу (п. 96.1.2);

— ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (п. 96.1.3);

— прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків (п. 96.1.4).

За вимогами п. 96.2 коментованої статті при погашенні податкового боргу державних підприємств, що діють на основі майна державної форми власності і які не підлягають приватизації, у т. ч. казенних підприємств, ОДПС зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття відповідного рішення, зміст яких визначений у пп. 96.2.1-96.2.4.

Зміст організаційно-правових заходів із погашення податкового боргу зазначених видів підприємств, передбачений п. 96.2 коментованої статті, пов’язаний із особливостями правового режиму майна державної форми власності, правового становища державних підприємств, що не підлягають приватизації, правил господарювання у державному секторі економіки.

Так, підприємства, що здійснюють свою діяльність на основі державної форми власності, можуть бути як унітарного (державне комерційне підприємство і казенне підприємство), так і корпоративного типу (державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство). Управління об’єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Наприклад, казенне підприємство, відповідно до ч. 2 ст. 76 Господарського кодексу України, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Також, відповідно до ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України, казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства.

Особливості правового режиму майна державних підприємств, що не підлягають приватизації, передбачені нормами Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», якими затверджено: 1) перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації і 2) перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Також для цілей збереження цілісних майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають приватизації та забезпечення погашення податкового боргу таких підприємств, нормами цього Кодексу встановлюється порядок визначення майна, яке не може бути використане як джерело погашення податкового боргу. Так, згідно із п. 87.3.5 п. 87.3 ст. 87 Податкового кодексу України, не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлено нормами Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 р. № 1954, зареєстрованого Мін’юстом України від 24.01.2011 р. № 109/18847.

Органом, уповноваженим управляти майном державного підприємства боржника з метою запобіганню його банкрутству проводяться заходи досудової санації у порядку, визначеним Кабінетом Міністрів України. Відповідно до господарського законодавства досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України і відповідно до норм ч. 4 ст. 211 Господарського кодексу України.

Встановлення у п. 96.3 коментованої статті строку щодо надсилання платником податків відповіді ОДПС про прийняття одного із зазначених у пп. 96.1 та 96.2 рішень забезпечує можливість виконання ОДПС вимог норм, передбачених цим Кодексом щодо термінів проведення заходів із погашення податкового боргу платників податків. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог, ОДПС зобов’язаний звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, що оформляється відповідно до вимог ст. 106 Кодексу про адміністративне судочинство, про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно. Слід ураховувати, що в Податковому кодексі України розрізняється процедура стягнення коштів за податковим боргом і процедура погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі[61]. ОДПС щодо стягнення коштів за податковим боргом звертається до суду першої інстанції відповідно до ст. 183-3 Кодексу про адміністративне судочинство протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими нормами зазначеного Кодексу та у письмовій формі. Під час звернення до суду податковий орган зобов’язаний долучити до судового подання про стягнення коштів за податковим боргом докази надіслання податкової вимоги платникові податків, що є необхідним для правильного розрахунку строку в 60 днів, який повинен минути з дня надіслання відповідного подання та з’ясування судом правомірності застосування заходів стягнення[62].

Органи, які здійснюють управління майном, що є державною або комунальною власністю, реалізують надані їм законом повноваження, у т. ч. шляхом укладення і розірвання трудових договорів (контрактів) з керівниками державних і комунальних підприємств.

Трудовий договір (контракт) з керівником державного підприємства укладається міністерством, Фондом державного майна, іншим органом, що здійснює функції управління об’єктами державної власності, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір (контракт) з керівником комунального підприємства укладається уповноваженими органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному у законодавстві.

Відповідно до п. 96.4 коментованої статті виникнення у державного або комунального підприємства податкового боргу є підставою для розірвання трудового договору (контракту) і, згідно із ст. 36, 41 Кодексу законів про працю України, припинення трудових відносин власника або уповноваженого ним органу з керівником такого підприємства.

З метою запобігання виникнення на державних або комунальних підприємствах податкового боргу уповноважені органи управління при укладенні трудових договорів (контрактів) з керівником підприємства, повинні включати в їх істотні умови положення про відповідальність у разі виникнення податкового боргу.

Положення п. 96.5 не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов’язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством або з повернення платнику податків надміру внесених податків та зборів чи їх бюджетного відшкодування згідно із цим Кодексом та іншим податковим законодавством України.

Пунктом 96.6 коментованої статті передбачені заходи запобігання виникнення податкового боргу у сфері управління (передачі в управління третім особам) корпоративними правами держави і територіальної громади.

Правове регулювання управління корпоративними правами, у т. ч. держави і територіальної громади, здійснюється нормами Конституції України; Господарського кодексу України (гл. 18 Корпоративні права); Цивільного кодексу України (гл. 70 Управління майном); законів України: «Про центральні органи виконавчої влади», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери і фондову біржу»; спеціальними законами України, що регулюють особливості правового становища господарських товариств у сферах господарювання або товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації: «Про приватизацію державного майна», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про Державний бюджет України» та ін.; підзаконними нормативно-правовими актами: Президента України, Кабінету Міністрів України та відомчими нормативно-правовими актами органів виконавчої влади.

Управління корпоративними правами держави здійснюється на підставі зазначених вище норм законів 1) центральними органами виконавчої влади та 2) уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Систему центральних органів виконавчої влади, відповідно до норм Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади. Згідно із нормами ст. 170 Господарського кодексу України уповноваженою особою з управління корпоративними правами держави може бути громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір-доручення з управління корпоративними правами держави.

Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється відповідно до положень ст. 168 Господарського кодексу України із урахуванням компетенції органів суб’єкта корпоративних прав — територіальної громади, від імені якої діє відповідна рада, а в межах наданих останньою повноважень — виконком відповідної ради.

Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи, а також уповноважені органи місцевого самоврядування щодо управління корпоративними правами: здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією (підприємством) відповідно до частки (акцій, паїв) держави і територіальної громади у статутному фонді цієї організації.