РОЗДІЛ II АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ)

96.5. Трудові договори (контракти), що укладаються з керівником державного або комунального підприємства, повинні містити положення про зазначену відповідальність, що є їх істотною умовою.

Норми цього пункту не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов’язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством або з повернення платнику податків надміру внесених податків та зборів чи їх бюджетного відшкодування згідно з цим Кодексом та податковим законодавством України.

96.6. Будь-які договори про передачу акцій (інших корпоративних прав), що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам повинні містити зобов’язання таких третіх осіб щодо недопущення виникнення податкового боргу після такої передачі, а також умову щодо припинення дії договору в разі виникнення податкового боргу, право відповідно держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове) розірвання таких договорів у разі виникнення такого податкового боргу. Ця умова є істотною для будь-яких договорів про приватизацію державного або комунального майна, укладених під інвестиційні зобов’язання.

Основним принциповим положенням щодо правового регулювання відносин у сфері погашення податкового боргу є те, що особливості правового режиму власності, формування майнової основи і управління майном певних видів підприємств, згідно із нормами спеціального законодавства, визначають особливості порядку діяльності ОДПС щодо здійснення функцій із погашення податкового боргу таких підприємств. Особливості правових підходів у регулюванні діяльності органів публічної адміністрації у сфері погашення податкового боргу залежать від особливостей сфери соціально-економічної діяльності суб’єктів господарювання — податкових боржників, умов спеціальних правових режимів власності і оподаткування.

Передумовою правозастосування заходів, передбачених коментованою статтею, є проведення, відповідно до вимог ст. 95 цього Кодексу публічного продажу внесеного в податкову заставу майна комунальних підприємств та державних підприємств, які не підлягають приватизації. При цьому отримана від такого продажу сума грошових коштів не покриває суму податкового боргу зазначених видів підприємств і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у таких боржників власного майна, що, відповідно до законодавства України, може бути внесено в податкову заставу та відчужено.

Норми коментованої статті встановлюють особливий порядок погашення податкового боргу певних видів суб’єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, зокрема таких як:

— комунальних підприємств, що діють на основі комунальної власності територіальної громади;

— державних підприємств, що діють на основі державної власності і не підлягають приватизації.

При застосуванні необхідних організаційно-правових заходів погашення податкового боргу комунальних підприємств та державних підприємств необхідно враховувати такі положення:

1) відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, визначених Конституцією України, а Кабінет Міністрів України конституційно визнаний тим органом, на який покладено управління державним майном відповідно до закону;

2) комунальна власність не входить до складу державної і є самостійним об’єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 5, частин другої та сьомої статті 7 і частини п’ятої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 19 лютого 1997 року) (справа щодо приватизації державного майна) від 01.07.1998 р. № 01/1501-97 № 9-рп № 1–8/98);

3) у випадках, передбачених спеціальним законодавством, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних унітарних підприємств виходячи із правового принципу розмірності (пропорційності) обмеження права кредиторів таких підприємств на справедливий судовий розгляд[59], а щодо державних підприємств, майно яких відповідно до закону не підлягає приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому законом порядку з переліку таких об’єктів (ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Правовий режим майна комунальних підприємств ґрунтується, по-перше, на основних принципах здійснення місцевого самоврядування — правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах повноважень визначених законом. По-друге, суспільній необхідності функціонування суб’єктів господарювання, заснованих і діючих на комунальній формі власності. По-третє, встановлених у спеціальному законодавстві основних особливостях господарювання у комунальному секторі економіки, а саме:

1) порядку створення таких підприємств за рішенням органу місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на основі відокремленої частини комунальної власності;

2) організаційно-правових форм: комунальних унітарних підприємств, комунальних підприємств корпоративного типу, інших форм, передбачених законодавством. При цьому вибір засновником організаційної форми суб’єкта господарювання, утворюваного на основі або із залученням комунального майна, повинен залежати від визначення в установчих документах цілей їх діяльності — інтереси територіальної громади або отримання прибутку[60];

3) внутрішньоорганізаційного порядку прийняття власником і уповноваженими органами управління рішень щодо майна таких підприємств.

Засновником і власником комунальних унітарних підприємств є компетентний орган місцевого самоврядування, який є представником відповідної територіальної громади сіл, селищ, міст, районів у містах або територіальні громади перелічених адміністративно-територіальних одиниць, майно яких перебуває в управлінні районної або обласної ради. Управління комунальними підприємствами здійснюють виконавчі органи рад — виконавчі комітети, відділи, управління, комітети та інші органи сільських, селищних, міських рад. Функції управління комунальними підприємствами обласних та районних рад можуть бути передані відповідним місцевим державним адміністраціям згідно із вимогами законодавства.

У процесі створення і діяльності комунального підприємства до його статутного фонду, який формує виконавчий орган ради, передається майно та грошові кошти місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України. Із особливостями правового режиму використання та управління грошовими коштами місцевого бюджету пов’язана необхідність, з одного боку, прийняття органом управління комунального підприємства рішення про виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків, з іншого — виконання обов’язку ОДПС звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків з поданням щодо прийняття відповідного рішення.

Крім виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків (п. 96.1.1), норми коментованої статті передбачають інші організаційно-правові заходи погашення податкового боргу комунальними підприємствами, зокрема: