Розділ VII ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

2. Блага, якими людина наділена як член суспільства. Кожна людина індивідуальна, без її фізичного існування неможливо було б і суспільство. Але будь-який індивід живе не сам по собі, він вступає у відносини з іншими людьми, колективом, державою, суспільством. При цьому стає носієм певних прав і свобод соціального характеру, яким злочинні діяння можуть завдати шкоди. Зокрема, це можуть бути права людини на власність, житло, виборчі, трудові права тощо. Можливі також злочинні посягання на свободи людини — світогляду та віросповідання, вибору місця перебування, роду діяльності тощо. Наприклад, одним із компонентів об’єкта злочину, передбаченого ст. 206 КК (протидія законній господарській діяльності), є свобода людини у виборі роду діяльності, у тому числі і такого, як підприємництво. Злочинні діяння можуть вчинятися і на шкоду інтересам людини, пов’язаним із необхідністю задоволення певних потреб. Ідеться про законні інтереси. Це означає, що задоволення інтересу не повинно порушувати закон, тобто не здійснюватися шляхом забороненої поведінки. Якщо ж заборони певної поведінки законодавством не передбачено, вона дозволена в межах традиції, звичаю, моральних норм.

3. Суспільні блага, тобто цінності, якими наділені суспільні або державні органи, держава в цілому. Конкретно це можуть бути права та інтереси суспільства, держави або їх структур. Різні реальні права цих суб’єктів суспільних відносин встановлюються певними уповноваженими нормами. При вчиненні злочинів, що порушують ті чи інші права, ці права не змінюються, але суб’єкт позбавляється можливості ними користуватися. Наприклад, при викраденні приватного майна потерпіла особа залишається власником цього майна, але вона позбавляється можливості володіти, користуватися та розпоряджатися таким майном.

Одним із компонентів об’єкта злочину може бути і відповідний щодо інтересів людини суспільства і держави стан суспільних відносин — безпека держави, громадський порядок, порядок управління тощо.

Важливим компонентом, що має значення для з’ясування механізму можливого заподіяння шкоди особистим, суспільним та державним благам, є предмети. Предмети (речі, коштовності та ін.) — це матеріалізовані об’єкти, інформація про які доповнює об’єкт злочинного посягання. Оскільки злочинець діє на предмет, він тим самим ставить під загрозу заподіяння шкоди права та інтереси суб’єктів суспільних відносин.

Таким чином, об’єкт як елемент складу злочину — це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду. Структурну основу об’єкта злочину утворюють суб’єкти суспільних відносин, блага, що їм належать, а також предмети, діючи на які винна особа посягає на ці блага.

Правильне встановлення об’єкта злочинного посягання має важливе теоретичне та практичне значення. Воно сприяє з’ясуванню соціальної суті злочину, зокрема характеру і ступеня його суспільної небезпечності. Залежно від об’єкта злочинних посягань побудована Особлива частина КК.

Дослідження цінностей, на які посягають суспільно небезпечні діяння, є також одним із шляхів подальшого вдосконалення кримінального законодавства. Так, дослідження ієрархії соціальних цінностей дає змогу вирішити проблему створення чіткої системи та архітектоніки кримінального законодавства. Виявлення незахищених кримінальним законом соціальних цінностей дає підстави для прийняття відповідного кримінального закону, і встановлення об’єкта злочинних діянь у сукупності з іншими елементами складу злочину дає змогу визначити вид конкретного злочину.

Юридичне значення об’єкта злочину полягає насамперед у тому, що він є обов’язковим елементом будь-якого складу злочину. Отже, вирішення питань кваліфікації злочину неможливо без дослідження його об’єкта.

§ 2. Класифікація об’єктів злочинів

В юридичній літературі об’єкти злочинів поділяються (класифікуються) по вертикалі, як правило, на три групи: загальний об’єкт; родовий (іноді його називають груповим, або спеціальним); безпосередній (у деяких джерелах — видовий).

Загальним об’єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (конституційний лад, економічна система, громадська безпека, правопорядок у цілому тощо). Однак практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об’єктом як елемент складу злочину. Це, по суті, об’єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об’єкта злочину. Отже, відсутні підстави для включення так званого загального об’єкта до вертикальної класифікації об’єктів злочинів. Ця класифікація, на нашу думку, включає лише два види об’єктів — родовий та безпосередній.

Під родовим об’єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об’єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, завдяки чому використовується як критерій об’єднання окремих складів злочинів у групи і подальше розміщення таких груп в Особливій частині КК. За таким принципом побудована вся система Особливої частини, за винятком двох глав: XVII «Злочини у сфері службової діяльності» і XIX «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)», конструкція яких побудована насамперед з урахуванням суб’єкта злочину та родового об’єкта.

Родовий об’єкт злочинів найчастіше зазначається у назві глави Особливої частини КК. Наприклад, главу XVIII названо «Злочини проти правосуддя». Родовим об’єктом тут виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини у сфері здійснення правосуддя. Іноді родовий об’єкт злочину вказано в самій нормі кримінального злочину. Так, у ч. 1 ст. 401 як родовий об’єкт військових злочинів зазначений порядок несення або проходження військової служби.

Якщо родовий об’єкт злочину дає можливість встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об’єктом посягання. Під безпосереднім об’єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об’єкта як елементу складу злочину безпосередній об’єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб’єкти та блага. Предмет злочину не входить у безпосередній об’єкт і утворює окремий клас ознак.

Із родовим безпосередній об’єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони збігаються за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об’єктом вбивства є життя людини. У певних випадках кілька злочинів мають один безпосередній об’єкт. Наприклад, безпосереднім об’єктом розкрадань чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати є відносини власності; об’єктом злочинів, передбачених статтями 121, 122, 125 — здоров’я людини.

У деяких статтях КК безпосередній об’єкт зазначається у законі. Так, наприклад, у ст. 111 як безпосередній об’єкт державної зради зазначено суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність, економічну та інформаційну безпеку України.

Найчастіше безпосередній об’єкт того чи іншого злочину встановлюється шляхом тлумачення закону. Так, у ст. 227 йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції. Це дає підстави для висновку, що безпосереднім об’єктом цього злочину є права й інтереси споживачів на отримання доброякісної, тобто такої, що відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам та технічним умовам продукції.

Безпосереднім об’єктом злочину можуть бути різні види найважливіших соціальних цінностей. Безпосередній об’єкт злочину є конструктивною (обов’язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов’язкове.

З урахуванням безпосереднього об’єкта можна розмежовувати й суміжні склади злочинів. Наприклад, схожими є такі злочини, як терористичний акт (ст. 258) та масові заворушення (ст. 294), але безпосередні об’єкти цих злочинів різні. Об’єктом терористичного акту є основи громадської безпеки, а масові заворушення посягають на громадський порядок.

По горизонталі безпосередні об’єкти можна поділити на основні та додаткові, наприклад, основним об’єктом розбою є право власності, а додатковим — життя та здоров’я особи. Деякі вчені вважають за необхідне виділяти, крім основних і додаткових, так звані факультативні об’єкти. Проте ознаки складу конкретного злочину не можуть бути факультативними, вони завжди обов’язкові. Та обставина, що те чи інше конкретне злочинне діяння разом з основним або додатковим об’єктом іноді посягає на якісь інші соціальні блага, не може слугувати підставою для визнання цих благ об’єктом злочину, оскільки вони не відображають специфіку складу злочину і не впливають на його кваліфікацію.