Розділ XIX ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Наприклад, особі за вчинення злочину середньої тяжкості було призначене покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки з позбавленням права обіймати посаду головного бухгалтера строком на два роки. Після відбуття такою особою третини строку призначеного їй основного покарання суд замінив їй невідбуту частину покарання у вигляді обмеження волі більш м’яким покаранням у вигляді громадських робіт на строк сто двадцять годин. У цьому випадку додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посаду головного бухгалтера строком на два роки є більш суворим, ніж нове основне покарання, яким є громадські роботи, тому засуджений, очевидно, заслуговує на звільнення судом від додаткового покарання, яким є позбавлення права обіймати посаду головного бухгалтера.

У разі вчинення особою під час відбування більш м’якого виду покарання нового злочину суд до покарання за знову вчинений злочин додає повністю або частково лише невідбуту частину більш м’якого покарання, а не ту частину, яка залишилася невідбутою у вигляді обмеження або позбавлення волі, призначеного за вироком суду.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким видом покарання відрізняється від умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, зокрема тим, що вона стосується засуджених, які стали на шлях виправлення і може бути застосована до певної частини невідбутого покарання лише у вигляді обмеження або позбавлення волі. При цьому замінену частину такого виду покарання більш м’яким видом покарання засуджений продовжує відбувати; в той час, як умовно-дострокове звільнення від покарання може мати місце по відношенню до будь-яких видів (за винятком арешту) основного покарання, а його застосування можливе лише до засуджених, які довели своє виправлення і воно пов’язане із звільненням такого засудженого від подальшого відбування покарання.

Заміна невідбутої частини покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі більш м’яким видом покарання відрізняється і від призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК). В останньому випадку суд за наявності умов, зазначених у ст. 69, призначає основне покарання за вчинений злочин нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, або переходить до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. Застосування ж ст. 82 КК можливе лише після фактичного відбування засудженим певної частини призначеного йому покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, і лише така невідбута частина зазначеного виду покарання замінюється судом більш м’яким видом покарання.

Зазначимо також, якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється із дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового). Якщо ж невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого покарання (основного та додаткового), говориться у ч. 4 ст. 90.

Якщо особа, зазначається у ч. 5 ст. 90 КК, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за основний злочин.

§ 7. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

У ст. 83 КК передбачено, що засуджених до обмеження волі або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

За змістом цієї статті звільнення від відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, може бути застосовано судом за наявності таких умов: 1) наявність вагітності жінки чи народженої нею дитини, що сталися під час відбування нею покарання; 2) така жінка (жінки) відбуває покарання у вигляді обмеження волі або у вигляді позбавлення волі, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років, за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини; 4) звільнення від покарання, про яке йде мова, застосовується до засудженої жінки, яка має сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

Цей вид звільнення від відбування покарання здійснює суд в межах строку, складовими якого є: строк, визначений законодавством для відпустки за вагітністю й пологами, строк перебування у лікарні у зв’язку з пологами, строк досягнення дитиною трирічного віку. При прийнятті рішення з цього питання суд, враховуючи наявність названих умов, медичного висновку про вагітність засудженої або документа про народження засудженою дитини, може (це право суду, а не обов’язок суду) звільнити таку засуджену від подальшого відбування покарання.

Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання.

Звільнення від подальшого відбування покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, не є остаточним звільненням від подальшого відбування покарання, призначеного вироком суду. Нагадаємо, що такі жінки звільняються судом від подальшого відбування покарання лише на визначений в законі строк.

Після досягнення дитиною трирічного віку або у разі смерті дитини суд має розглянути справу на предмет її остаточного вирішення. Закон (ч. 5 ст. 83 КК) надає в цьому випадку суду право, залежно від поведінки засудженої, прийняти одне із трьох рішень: повністю звільнити засуджену від подальшого відбування покарання або замінити його більш м’яким покаранням, чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком суду.

Суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції може направити засуджену для подальшого відбування покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, призначеного за вироком суду, за умови, що засуджена, яка була звільнена від такого виду покарання, відмовилася від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично (три і більше разів) вчиняла правопорушення, кожне з яких потягло за собою адміністративне стягнення і які свідчать про небажання жінки, звільненої на певний час від покарання, стати на шлях виправлення.

Отже, суд приймає рішення про направлення засудженої жінки для відбування покарання, призначеного за вироком суду. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого жінка була звільнена від покарання. Якщо ж у період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами про сукупність злочинів (ст. 70 КК).

§ 8. Звільнення від покарання за хворобою

У ст. 84 КК йдеться про три різновиди звільнення від покарання за хворобою.

Перший різновид звільнення від покарання за хворобою стосується особи, яка під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої діяння або керувати ними. Така хвороба позбавляє засудженого спроможності свідомо сприйняти й оцінити застосоване до нього покарання. Особі, яка під час відбуття покарання захворіла на психічну хворобу, властиві всі ознаки юридичного і медичного критеріїв неосудності. Але вона не може бути визнана неосудною, оскільки неосудність особи кримінальний закон пов’язує з моментом вчинення суспільно небезпечного діяння. У випадку, що розглядається, йдеться про особу, яка вчинила злочин у стані осудності, але потім, під час відбування покарання за вчинений злочин, захворіла на психічну хворобу, Таке звільнення є обов’язковим. Суддя у цьому випадку, враховуючи висновок лікарської комісії про захворювання особи, що відбуває покарання, на психічну хворобу, виносить на підставі ч. 1 ст. 84 КК постанову про звільнення такої особи від подальшого відбування покарання. До такої особи за призначенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Залежно від характеру та тяжкості психічного захворювання, тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням ступеня небезпечно хворого для себе або інших осіб, суд може на підставі ч. 1 ст. 94 КК застосувати до такої особи один із видів примусових заходів медичного характеру, а саме: надання амбулаторної психічної допомоги в примусовому порядку або поміщення у психіатричний заклад і лікування у примусовому порядку.

Якщо, зазначається у ч. 6 ст. 94 КК, не буде визнано за необхідне застосувати до психічно хворого примусові заходи медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.