Розділ XVII СИСТЕМА ПОКАРАНЬ ТА ЇХ ВИДИ

Відповідно до ст. 62 КК покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Характерними ознаками цього виду покарання є те, що воно: 1) може застосовуватися лише як основне покарання; 2) призначається військовослужбовцям строкової служби, які проходять таку службу за призовом або за контрактом на посадах рядового і сержантського складу. Стосовно курсантів військово-навчальних закладів, шкіл прапорщиків та інших аналогічного спрямування навчальних закладів, цей вид покарання може бути застосований лише за злочини, вчинені ними після зарахування на навчання і за умови, щодо цього вони не проходили строкову військову службу; 3) може призначатися на строк від шести місяців до двох років; 4) його призначають лише у випадках, передбачених відповідними статтями Особливої частини КК за вчинення злочинів проти військової служби, а також тоді, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, дійде висновку про доцільність застосувати до винного це покарання замість позбавлення волі на строк не більше двох років за вчинення військового або загальнокримінального злочину. В останньому випадку суд визначає строк позбавлення волі і вказує про заміну його направленням у дисциплінарний батальйон на той самий строк; 5) час відбування покарання у дисциплінарному батальйоні не зараховується, як правило, в строк дійсної військової служби; 6) після відбування цього покарання військовослужбовець має продовжити свій строк служби в військовій частині.

Тримання у дисциплінарному батальйоні передбачено у багатьох санкціях статей КК щодо злочинів проти встановленого порядку несення військової служби, зокрема, за непокору (ч. 1 ст. 402), невиконання наказу (ч. 1 ст. 403), погрозу або насильство щодо начальника (ч. 1 ст. 405), самовільне залишення військової частини або місця служби (ч. 1 ст. 407), марнотратство або втрата військового майна (ч. 1 і ч. 2 ст. 413).

У разі засудження винного за сукупністю злочинів, за один із яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, а за інший — тримання в дисциплінарному батальйоні чи за обидва — позбавлення волі, суд застосовує тримання в дисциплінарному батальйоні лише після того, як буде визначено покарання за правилами ст. 70 КК, маючи на увазі, що при складанні різних видів нових покарань, необхідно виходити із положення, що одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання у дисциплінарному батальйоні. При цьому треба пам’ятати, що за вимогою ч. 2 ст. 62 КК тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

11. Позбавлення волі на певний строк. Позбавлення волі є одним із основних і найбільш суворих різновидів покарань. Покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого від суспільства та поміщенні його на певний строк у кримінально-виконавчу установу закритого типу. Відповідно до ч. 2 ст. 63 КК позбавлення волі встановлено на строк від одного до п’ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною КК.

Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п’ятнадцяти років; позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ст. 102 КК).

Позбавлення волі призначається лише у випадках, передбачених санкціями статей Особливої частини КК. При цьому суд не має права перевищити межі строку позбавлення волі, передбачені санкцією статті Особливої частини КК за вчинення окремого конкретного злочину. Виняток становлять правила призначення покарання за сукупністю вироків (ч. 2 ст. 71 КК). За цими правилами при складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у випадках, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, — не повинен перевищувати двадцяти п’яти років.

Особи, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання в ізоляції від суспільства і утримуються під охороною та постійним наглядом у кримінально-виконавчих установах певного, відповідно до вироку суду, режимного типу залежно від тяжкості вчиненого злочину та категорії засуджених. Тому тяжкість покарання у вигляді позбавлення волі значною мірою визначається видом установ, які займаються виконанням цього покарання.

Порядок, умови та режим відбування покарання у вигляді позбавлення волі в тій чи іншій установі регламентуються Кримінально-виконавчим кодексом України.

Позбавлення волі покладає на засудженого значні правообмеження, які істотно змінюють його правовий статус. Засуджений позбавляється права вільно пересуватися, вільно розпоряджатися своїм часом, позбавляється звичних для нього умов життя і поведінки, соціальних зв’язків, сімейних стосунків; він змушений переносити фізичні та психологічні навантаження і значний моральний тягар. Позбавлення волі породжує також певні соціальні наслідки (погіршення матеріального стану рідних засудженого, діти виховуються без батька чи матері, часто сім’я засудженого розпадається тощо).

Дещо маємо сказати про смертну кару як один із давніх видів покарання. Вона походить від стародавнього звичаю кровної помсти і знана практично всіма країнами і народами. Пам’ятки права свідчать про найжорстокіші способи виконання смертної кари — відсікання голови, повішення, утеплення, спалення, колесування, четвертування та ін.

У міжнародних та європейських організаціях, у деяких друкованих працях і пресі протягом значного історичного часу було наведено чимало аргументів «за» і «проти» смертної кари як виду покарання за вчинений злочин. Неоднозначність правової та громадської думки з цієї проблеми позначилася і на національному законодавстві багатьох держав світу.

Сьогодні переважна більшість держав світу скасували смертну кару. Кожна із таких держав скасувала смертну кару як вид покарання, прийнявши відповідний закон. Але чимало держав (Китай, Російська Федерація, США, Японія, багато ісламських держав) зберігають у своїх законах такий вид покарання.

Україна обрала особливий шлях вирішення питання — бути чи не бути в Україні такому виду покарання, як смертна кара, — шляхом відповідного тлумачення, зокрема, ст. 3, 21 і 27 Конституції України, якими гарантується захист з боку держави права людини на життя.

Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 1901 Кримінального кодексу України 1960 р. в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару), 29 грудня 1999 р. прийняв рішення:

1. Положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, які передбачають смертну кару як вид покарання, визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

2. Положення Кримінального кодексу України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення».

Отже, від 29 грудня 1999 р. ст. 24 Загальної частини КК України 1960 року і положення статей Особливої частини цього закону, які передбачали смертну кару як вид покарання, втратили чинність.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 р., Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 р. було: 1) виключено з КК України 1960 року ст. 24, що передбачала смертну кару як вид покарання; 2) запроваджено новий вид покарання — довічне позбавлення волі; 3) доповнено КК України 1960 року ст. 252 щодо встановлення і застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

12. Довічне позбавлення волі. Довічне позбавлення волі пов’язане головним чином із запобіжними заходами щодо мети покарання. Це покарання введено до КК України не лише як самостійний вид, а й як такий, що замінив свого часу покарання у вигляді смертної кари.