Розділ XI СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

Готування до злочину карається за наявності певних умов, а саме: 1) підготовчі дії мають бути спрямовані на створення умов для вчинення конкретного злочину, а не для «злочину взагалі» і не «на всяк випадок». Не можна розглядати як готування до злочину підшукування або надбання людиною певних засобів, знарядь чи зброї для захисту своєї безпеки, безпеки своєї родини, житла, власності тощо від можливого нападу злочинця (злочинців).

Виняток із цього правила становлять своєрідні дії, заборонені кримінальним законом. Наприклад, придбання без належного дозволу вогнепальної зброї утворює злочин, передбачений ч. 1 ст. 263 КК; 2) дії, пов’язані з готуванням до злочину, мають бути вчинені до початку дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину; 3) дії, які утворюють готування до злочину, належать до об’єктивної сторони складу закінченого злочину; 4) готування до злочину вчиняється лише з прямим умислом: особа свідомо створює умови для вчинення конкретного злочину і бажає використати створені нею умови для наступної стадії вчинення злочину; 5) кримінальна відповідальність настає лише за готування до вчинення злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК об’єктивна сторона готування до злочину може бути виявлена у формі: 1) підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину; 2) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; 3) пошук співучасників для вчинення злочину; 4) змова на вчинення злочину; 5) усунення перешкод для вчинення злочину; 6) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину може здійснюватися будь-яким способом. Це купівля, обмін або викрадення засобів чи знарядь для вчинення злочину; використання предметів побуту, підготовка транспортних засобів, придбання спеціальних предметів (маски, бронежилети), підробка документів тощо.

Пристосування засобів для вчинення злочину може бути пов’язано з їх технічним удосконаленням (наприклад, перетворення мисливської рушниці на обріз) або їх виготовленням (наприклад, виготовлення спеціального ножа для вчинення розбійного нападу, кліше для виготовлення фіктивних грошових знаків).

Пошук співучасників злочину може вчинятися шляхом вербування, набору, погрози, підкупу пособників чи співвиконавців для подальшого вчинення злочину, підшукування особи (осіб) для приховування злочину в майбутньому, а також замовлення виконавця (виконавців) вчинення злочину.

Під змовою вчинення злочину маємо розуміти попередню домовленість з однією чи кількома особами про спільне вчинення злочину (співвиконавства) або створення злочинної організації. Зазначимо, що змова, яка виявилася у створенні злочинної організації, — це окремий, особливий (sui generis) злочин, виписаний у ст. 255 КК, який не потребує при його кваліфікації посилання на ч. 1 ст. 14 КК.

Усунення перешкод — це дії щодо запобігання можливим труднощам у досягненні злочинної мети. Це, зокрема, відключення сигналізації, телефонного зв’язку чи освітлення щодо об’єкта (предмета) злочину, підкуп чи інший спосіб впливу щодо охоронника об’єкта.

Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину розуміють будь-які дії, що полегшують можливість виконання подальших дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину. Створення таких умов може виявитися в збиранні необхідних відомостей про зручний час для вчинення злочину, в обстеженні місця здійснення обумовленого злочину, перебуванні злочинця у засідці, з якої можна вчинити успішний напад на потерпілого, тощо.

Іноді дії, пов’язані з готуванням до одного злочину, утворюють самостійний склад іншого злочину (наприклад, придбання або виготовлення вогнепальної зброї для наступного розбійного нападу), які кваліфікують за правилами сукупності злочинів (у наведеному прикладі — за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 187 КК).

§ 4. Замах на злочин

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК, замахом на злочин визнається діяння, вчинене з прямим умислом і безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Відповідальність за замах на злочин настає за ч. 1 ст. 15 і за тією статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Характерними ознаками замаху на вчинення злочину є: 1) дія, яка безпосередньо спрямована на вчинення злочину і реально загрожує об’єкту, що охороняється кримінальним законом. Інакше кажучи, замах на вчинення злочину — це початок безпосереднього виконання об’єктивної сторони складу закінченого злочину, описаного в диспозиції певної статті Особливої частини КК; 2) дія вчиняється з прямим умислом; особа усвідомлює небезпечність своєї дії, передбачає її шкідливі наслідки і бажає настання таких наслідків, від закінченого злочину замах на вчинення злочину відрізняється саме недосягненням вчиненою дією шкідливих наслідків.

У теорії кримінального права, а також у чинному Кримінальному кодексі України, залежно від характеру причини, через які злочинний наслідок не настав, прийнято розрізняти закінчений і незакінчений замах на злочин. У ч. 2 ст. 15 зазначається, що замах на вчинення злочину є закінченим, коли особа виконала всі дії, які вважала за необхідне для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Якщо злочин пов’язаний з певними наслідками і закінченим визнається такий замах, при якому, незважаючи на виконання винною особою всього того, що вона вважала за необхідне вчинити, злочинні наслідки не настали. Наприклад, зловмисник з метою вбивства спрямував постріл у свою жертву і тяжко поранив її, але хірурги врятували життя потерпілого. В цьому випадку має місце закінчений замах на умисне вбивство, оскільки винний виконав усі дії, які він вважав за потрібне для досягнення бажаного результату — смерті потерпілого, однак смерть потерпілого не настала з причин, що не залежали від волі винного.

Незакінченим вважається такий замах, при якому особа не досягла злочинних наслідків через те, що не встигла чи не змогла виконати все те, що вважала за потрібне для досягнення таких наслідків (ч. 3 ст. 15). Наприклад, злодій з метою викрасти гроші запустив руку в сумку пасажира, але був схоплений за руку, крадіжки не сталося. У даному випадку має місце незакінчений замах на крадіжку майна, тобто злочин, передбачений ч. 1 ст. 15 і ч. 1 ст. 185 КК.

Наука кримінального права користується також поняттям «непридатний замах», який поділяється на два види: а) замах на непридатний об’єкт і б) замах на злочин з непридатними засобами. Зазначимо, що обидва ці види непридатного замаху є разом з тим різновидами фактичної помилки винної особи.

Замах на непридатний об’єкт являє собою посягання на об’єкт, у якого відсутні ті властивості, що малися на увазі при вчиненні злочину. Наприклад, постріл був спрямований у вікно кімнати, в якій стояв бюст, що його винний сприйняв за людину, в той час коли жертва перебувала в іншій кімнаті. Замах на непридатний об’єкт буде і щодо предмета посягання, якого на момент замаху не було. Наприклад, намагання викрасти цінності, яких не було виявлено в тому місці, куди проник злодій.

Замах на злочин з непридатними засобами має місце тоді, коли суб’єкт застосував під час вчинення злочину такі засоби, які не відповідають бажаному призначенню і за своїми об’єктивними властивостями не здатні призвести до злочинного наслідку. Наприклад, К., щоб отруїти свого неприятеля, підсипав до його келиха з вином через помилку замість миш’яку порошок аспірину.

Замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами кваліфікуються як замах на вчинення певного злочину на загальних підставах. Наявність шкідливих наслідків від замаху на певний злочин не потребує, як правило, додаткової кваліфікації, хоч би такі наслідки самі по собі мали ознаки суб’єктивної сторони іншого закінченого злочину. Наприклад, нанесення тяжкого тілесного ушкодження при замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів має кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і не потребує додаткової кваліфікації ще й за ч. 1 ст. 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження).