Розділ «C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ»

203. Виникає питання, чи було рішення про відмову в розкритті врівноважене адекватними процесуальними гарантіями. Суд відзначає в цьому зв’язку, що матеріали, пов’язані із санкціонуванням прослуховування телефонних розмов, були розглянуті без участі сторін суддею-головою в ході слухання 12 вересня 2002 року. Отже, рішення про приховування деяких документів було ухвалене обвинуваченням не в односторонньому порядку ..., але одним із представників судової влади.

205. ... Суд розгляне, чи оцінив суддя співвідношення суспільних інтересів і інтересів обвинувачуваного, і чи дав захисту якомога більшу можливість взяти участь в ухваленні цього рішення.

206. Суд відзначає, що важливим моментом у висновках національного суду було те, що розглянуті матеріали минулого пов’язані з оперативно-розшуковою діяльністю (ОРД),, і як такі не могли бути розкриті захистові. Видається, що суд не проаналізував, чи можуть ці матеріали бути якось корисні для цілей захисту, і чи зможе їхнє розкриття, хоча б потенційно, завдати шкоди якомусь конкретному суспільному інтересу. Рішення суду спиралося на врахування типу відповідних матеріалів (матеріали, що стосується ОРД), а не на аналіз їхнього змісту.

207. Військовий суд, імовірно, не мав іншого вибору в цій ситуації, враховуючи, що Закон про оперативно-розшукову діяльність накладає абсолютну заборону на розголошення в таких ситуаціях документів, що стосуються ОРД, і не припускає з боку судді жодного варіанту «знайти рівновагу». Проте фактом залишається те, що роль суду в ухваленні рішення щодо клопотання захисту про розкриття цієї інформації була досить обмеженою.

208. З урахуванням вищевикладеного, Суд доходить висновку, що процес ухвалення рішення містив у собі серйозні недоліки. Що стосується матеріально-правових підстав для ухвалення рішення, то Суд відзначає, що оспорюване рішення було розпливчастим та не уточнювало, якого роду секретна інформація може міститися в постанові суду від 11 липня 2000 року та в інших матеріалах, пов’язаних із цією операцією. Суд погодився вилучити зі змагального розгляду абсолютно всі матеріали. Крім того, Суд зауважує, що операція з прослуховування не була спрямована на заявника або інших співобвинувачених.

209. Загалом Суд доходить висновку, що рішення про відмову в розкритті відомостей, пов’язаних із операцією з прослуховування, не супроводжувалося адекватними процесуальними гарантіями і, крім того, не було досить обґрунтованим. Суд врахує цей аспект справи при аналізі загальної справедливості судового розгляду.

Див. також «Порушення заборони на самообвинувачення».

5. Право обвинуваченого представляти себе самостійно

«X. проти Норвегії» (X v Norway), 5923/72, 20 травня 1975 року, DR 3, 43.

Справді, згідно з формулюванням підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений в учиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або через брак власних коштів для оплати юридичної допомоги захисника дістати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

У своїй прецедентній практиці ... Комісія обстоює думку, що підпункт (с) пункту 3 статті 6 гарантує, що процес у справі обвинуваченого не відбуватиметься без достатнього представлення фактів і доводів з боку захисту, а не дає обвинуваченому права самостійно вирішувати, як саме буде забезпечено його захист. Рішення про те, яким із двох варіантів, згаданих у цьому положенні, слід скористатися, а саме з права заявника захищати себе особисто чи бути представленим адвокатом, вибраним на його власний розсуд або, за певних обставин, призначеним судом, залежить від застосовного законодавства або регламенту суду.

«X. проти Сполученого Королівства» (X v United Kingdom), 8231/78, 6 березня 1982 року, DR 28, 5.

2. ... Підпункти (b) і (с) пункту 3 статті 6 гарантують особі, обвинуваченій в учиненні кримінального правопорушення, відповідно, право дістати «час і можливості, необхідні для підготування свого захисту» та «право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд.» Однак Комісія не бачить ніяких підстав, щоб припускати, що вимоги, викладені в цих положеннях, у справі не були виконані. Вона, зокрема, відзначає, що протягом майже шести місяців після вчинення злочину, за який його врешті засуджено, заявник перебував на свободі, відпущений під заставу. Він не міг не передбачати судовий процес і, перебуваючи на волі, мав достатньо часу для підготування свого захисту і консультацій із адвокатом, якщо того забажав би. Крім того, після провадження з питання передання справи до суду ... грудня 1976 року, коли вирішено віддати його до суду, заявник мав іще місяць, хоч і в ув’язненні, щоб підготуватися до суду і провести з цього приводу консультації з адвокатом. Заявник не представив жодного доказу того, що органи влади Сполученого Королівства хоч коли-небудь йому завадили готуватися до захисту чи не дозволяли викликати адвоката. Комісія в цьому зв’язку посилається також і на те, що, призначаючи покарання, суддя прямо заявив, що заявник за власним бажанням не захотів мати адвоката.

«Коррея де Матуш проти Португалії» (Correia de Matos v Portugal) (ухв.), 48188/99,15 листопада 2001 року.

... рішення дозволяти обвинуваченому захищати себе особисто або призначити йому адвоката перебуває все ж у межах розсуду Договірних Сторін, які перебувають у кращому, ніж Суд, становищі, щоб вибирати належні засоби, з допомогою яких їхні судові системи забезпечуватимуть права захисту.

Слід підкреслити, що причини, з яких поставлено вимогу обов’язкового користування допомогою захисника на певних стадіях судочинства, на думку Суду, були достатніми та відповідали вимогам цієї справи. Цей захід, зокрема, слугує інтересам обвинуваченого, будучи спрямованим на забезпечення належного захисту його інтересів. Отож національні суди мають право вважати, що інтереси правосуддя вимагають обов’язкового призначення адвоката.

Те, що обвинувачений, як і в цій справі, сам був адвокатом — нехай навіть ім’я заявника було тимчасово вилучене з реєстру Ради баристерів — жодним чином не заперечує попередніх зауважень. Хоч загалом правильно, що юристи можуть виступати в суді особисто, відповідні суди все ж мають право вважати, що інтереси правосуддя вимагають призначення захисника, що представлятиме інтереси адвоката, якого обвинувачено в учиненні кримінального правопорушення і який саме з такої причини, можливо, не в змозі правильно оцінювати, які інтереси поставлено на кін, або, відповідно, дієво вести свій захист. На думку Суду, це питання знову ж таки належить до меж розсуду, відведених національним органам влади.

Суд вважає, що захист заявника у цій справі проведено належним чином. У цьому зв’язку він вказує на те, що заявник і не стверджував, що він не міг представити свою власну версію фактів відповідним судам, і що його інтереси на слуханнях 15 грудня 1998 року представляв офіційно призначений захисник.

Отже, немає жодного доказу на підтримку твердження про те, що відповідний судовий розгляд був несправедливий або що права заявника на захист були порушені.

«Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» (Barberá, Messegué and Jabardo v Spain), 10590/83, 6 грудня 1988 року.