Розділ «C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ»

57. Отже, Суд дійшов висновку, що суд державної безпеки Анкари, застосувавши безперечно належне йому право змінювати кваліфікацію підсудних йому фактів, повинен був надати заявникам можливість практично та ефективно здійснити їхнє право на захист проти цього обвинувачення, зокрема виділивши їм для цього потрібний час. Однак із матеріалів справи випливає, що суд державної безпеки, який міг би, наприклад, після зміни кваліфікації фактів ухвалити рішення про відстрочку слухань, не дав заявникам змоги організувати свій захист проти нового обвинувачення, про яке їм сповістили лише в останній день процесу, напередодні оголошення вироку суду, коли вже, очевидно, це було пізно. До того ж у день останнього судового засідання адвокати заявників були відсутні. Незалежно від причини цієї відсутності залишається фактом те, що заявники не могли проконсультуватися зі своїми адвокатами з питання про зміну кваліфікації фактів стороною обвинувачення і судом державної безпеки.

58. Зваживши вищевикладені міркування, Суд доходить висновку, що право заявників бути детально поінформованими про характер і підстави висунутого їм обвинувачення та їхнє право мати досить часу і можливостей для підготування свого захисту були порушені...

«Водель проти Франції» (Vaudelle v France), 35683/97, 30 січня 2001 року.

58. ...Заявника обвинуватили в правопорушенні сексуального характеру, вчиненому щодо неповнолітніх віком до п’ятнадцяти років. Отож правопорушення було особливо тяжким, як підкреслив і сам суд у кримінальних справах... Характер правопорушення вимагав також оцінити розумовий стан заявника, оскільки після того, як його допитали в жандармерії, прокурор ухвалив постанову про проведення психіатричної експертизи заявника. Проте заявник не з’явився ні в один із двох призначених днів і не представив жодного пояснення своєї неявки, тому Суд у кримінальних справах не міг знати причини його відсутності.

65. ... Суд вважає, що в такій, як ця, справі, що стосується обвинувачення в здійсненні тяжкого злочину, національні органи влади в інтересах належного відправлення правосуддя мають вживати додаткових заходів. Вони могли б наказати заявникові йти на огляд до психіатра ... і з’явитися на засідання суду, а в разі невиконання, вжити заходів, щоб він був представлений своїм піклувальником або адвокатом. Це дозволило б заявникові розуміти хід провадження й бути детально проінформованим про характер і підстави висунутого проти нього обвинувачення, за змістом підпункту (а) пункту 3 Статті 6 Конвенції; це також дало б змогу судові в кримінальних справах постановити цілком справедливе рішення. Однак цього не відбулося.

66. Отже, з огляду на особливі обставини цієї справи, Суд вважає, що було порушення статті 6 Конвенції.

«Міро проти Франції» (Miraux v France), 73529/01, 26 вересня 2006 року.

33. В цій справі Європейський суд зауважує, що оскільки зазначене питання було порушене наприкінці обговорення в суді присяжних перед тим, як журі присяжних вийшло до дорадчої кімнати для ухвалення постанови, саме перекваліфікування уточнено лише у відповіді на це поставлене питання під час виголошення постанови. Отже, оскільки застосування статті 352 Кримінально-процесуального кодексу могло відіграти лише превентивну роль, в розпорядженні заявника не було жодного способу оскарження з тим, щоб представити свої аргументи захисту у відповідь на перекваліфікування, яке відбулось...

35. Окрім того, подання справи на розгляд суду присяжних Сен-Марітіма мало на меті лише означення термінів «спроба зґвалтування» та «сексуальні домагання із застосуванням насильства», і лише наприкінці слухань постало додаткове запитання, в результаті розгляду якого відбулось зазначене перекваліфікування. Оскільки питання про кваліфікацію злочину як «зґвалтування» розглянуте в попередньому поданні, датованому 18 лютого 1997 року, і визнане недійсним касаційним судом 21 травня 1997 року, потім воно було умисно відхилене рішенням, ухваленим в результаті звернення до суду присяжних 23 жовтня 1997 року, то заявник міг підставно вважати, що він надалі не захищатиметься від обвинувачень у «зґвалтуванні», а зосередить свій захист на врешті-решт закріпленому означенні «спроба зґвалтування». Європейський суд вважає, що з огляду на ці елементи — «необхідність вжити окремих спеціальних заходів для повідомлення обвинувачуваному про висунуте проти нього обвинувачення» та визначальну роль, яку відіграє акт обвинувачення в ході розгляду кримінальної справи... не встановлено, що заявник усвідомлював можливість засудження його за вчинення акту насильства.

36. Суд зважає на те, що, безсумнівно, правова база «зґвалтування» та «спроби зґвалтування» є однією і тією ж, тобто, йдеться про статтю 222-23 кримінального кодексу, і що в загальнішому сенсі, відповідно до кримінального права Франції, особу, яка намагається вчинити злочин, вважають автором злочину, тобто такою ж самою, як і особа, що вчинила злочин... Однак можна зауважити, що ці два правопорушення, які фігурують в цій справі — зґвалтування та спроба зґвалтування — суттєво різняться рівнем їхньої реалізації. Справді, на відміну від скоєного правопорушення, яке передбачає матеріальну реалізацію злочинного наміру через певний досягнутий результат, спроба характеризується початком виконання, тобто частковою реалізацією правопорушення, яке полягає в діях, що спрямовані безпосередньо на здійснення цього правопорушення і вчиняються з таким наміром, при цьому нема добровільної відмови припинити такі дії з боку того, хто їх вчиняє. Отже, «зґвалтування» вимагає досягнення специфічного результату, тобто статевого проникнення, тоді як цей елемент не був необхідним для того, щоб висунути заявникові обвинувачення у правопорушенні, яке полягало в «спробі зґвалтування». Тому, можна стверджувати, що є різниця в рівні серйозності цих двох правопорушень, яка, поза всяким сумнівом, впливає на оцінку фактів та визначення вини засідателями, тим більше, що судді-засідателі зазвичай особливо переймаються долею жертв, зокрема, коли останні потерпають в результаті правопорушень сексуального характеру, — суб’єктивно та всупереч психологічній травмі, яку дістає жертва в кожному випадку, спроба є менш «осудною», аніж вчинений злочин. Отже, якщо зловмисник, який вчинив спробу зґвалтування, може бути засуджений і до максимальної міри покарання, яка тотожна тій, до якої може бути засуджений злочинець, що вчинив злочин, можна припускати, що суд присяжних візьме до уваги при визначенні рівня вини різницю між спробою вчинити злочин і вчиненням самого злочину, коли порівнювати їх з огляду на «реальну» шкоду та рівень завданої шкоди. Тому можна вірогідно вважати, що зміна кваліфікації, якою оперували в процесі розгляду справи в суді присяжних, була здатна потягнути за собою тяжчу міру покарання, до якої міг бути засуджений заявник, при цьому він не мав можливості підготувати та представити свої матеріали захисту стосовно нової кваліфікації та її наслідків, в цьому разі йдеться про міру покарання, яка могла бути виголошена в конкретних термінах. Європейський суд також наголошує на тому, що коли максимальним застосовним терміном покарання було 14 років позбавлення волі, заявника засуджено до 12 років перебування у в’язниці, тобто на термін, який був дуже близьким до максимального.

37. З огляду на всі ці елементи, Європейський суд вважає, що було порушене право заявника бути детально поінформованим про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, так само як і його право мати час та можливості, необхідні для його захисту.

2. Виклик у судове засідання

«X проти Сполученого Королівства» (X v United Kingdom), 8231/78, 6 березня 1982 року, DR 28, 5.

2. ... З іншого боку, виглядає, що заявник був повідомлений про точну дату судового розгляду аж напередодні його початку. Комісія вважає бажаним інформувати обвинувачених про дату і місце проведення судового засідання за якийсь розумний строк заздалегідь. Однак цей окремий аспект судового розгляду справи заявника самий по собі не можна вважати в цій справі визначальним для розв’язання питання про те, чи забезпечили заявникові справедливий судовий розгляд. З огляду на те, що він мав достатньо часу для підготування свого захисту, та беручи до уваги судовий процес сукупно, Комісія переконана, що умови, в яких суд розглянув справу заявника, були сумісні з поняттям справедливого судового розгляду за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції.

«Водель проти Франції» (Vaudelle v France), 35683/97, 30 січня 2001 року.

Див. вище.

3. Достатній час і можливості

«Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v Italy), 9627/81, 14 березня 1984 року, DR 37, 15.

23. У цьому зв’язку заявник також стверджує, що його адвокатам не дали часу й можливостей, які їм були необхідні для підготування його захисту (підпункт (b) пункту 3 статті 6).

Комісія наголошує, що заявник не довів, як той факт, що його адвокати мали лише два місяці для вивчення матеріалів справи [яка нараховувала понад 56000 сторінок], перш ніж слідчий суддя віддав його до суду, порушив те право, на яке він претендує. Вона зазначає, що судовий розгляд ще триває. Отже, у матеріалах справи немає нічого, що б вказувало на порушення цього положення.