Розділ «C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ»

86. Суд бере до відома, що, на переконання уряду, досудове провадження тривало загалом дві години — з 17:30 до 19:30. Уряд стверджував, що, оскільки справа заявника була нескладною, то двох годин було досить, враховуючи, що він відмовився від адвоката, не скористався своїм правом заявити клопотання і відводи та добровільно підписав протокол про адміністративне правопорушення. Суд, однак, вважає, що саме лише те, що заявник підписав документ, у якому заявив, що не бажає мати адвоката і вирішує захищати себе особисто, не означає, що йому не треба було надати достатній час і можливості для ефективного підготування до судового розгляду. Так само і те, що заявник не подавав будь-яких конкретних клопотань упродовж короткої досудової стадії не обов’язково означає, ніби йому не потрібен був додатковий час, щоб в належних умовах правильно оцінити висунуті йому обвинувачення і розглянути різні дієві варіанти свого захисту. І нарешті, Суд погоджується з тим, що заявник мав змогу відмовитися підписувати протокол про адміністративне правопорушення. Однак всупереч тому, що заявляє уряд, ні в законі, ні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення ніщо не змушує думати, ніби заявник, підписуючи протокол, мав на меті щось інше, ніж підтвердити те, що він з ним ознайомлений і знає про свої права та висунуті проти нього обвинувачення.

87. Суд відзначає, що протокол про адміністративне правопорушення, який містив обвинувачення та був головним доказом щодо заявника, не зазначав точного часу, коли йому був пред’явлений цей документ, і скільки часу йому дали на ознайомлення з ним. Неможливо цього встановити й стосовно до поліційного протоколу та інших матеріалів, підготовлених співробітниками поліції. Сторони не дійшли згоди щодо точної тривалості досудового провадження, але, очевидно, що цей період у будь-якому випадку не тривав більше кількох годин. Суд також відзначає, що протягом цього часу заявник перебував або по дорозі до суду або в відділенні міліції без будь-яких контактів із зовнішнім світом. Більше того, протягом свого короткого перебування у відділенні міліції, заявник мав взяти участь у ряді слідчих заходів, серед яких допит і обшук. Навіть якщо погодитися з тим, що справа заявника була нескладною, Суд сумнівається в тому, що обставини, в яких відбувалося провадження в справі заявника, від моменту його арешту до самого засудження, були такими, щоб забезпечити йому змогу належно ознайомитися та як слід оцінити обвинувачення і наявні проти нього докази, а також розробити потенційно виграшну лінію захисту.

88. Суд доходить висновку, що заявникові не надано досить часу і можливостей для підготування свого захисту. Отож було порушення пункту 3 статті 6, взятого в поєднанні з пунктом 1 статті 6.

«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.

222. У цій справі Суд бере до уваги свої ... висновки у світлі статті 3 Конвенції про те, що заявника тримали під вартою, транспортували й утримували в камерах суду в надзвичайно жорстких умовах, без належного доступу до природного освітлення й повітря та належного харчування. Заявник не міг читати або писати, оскільки перебував у суді на дуже малій площі разом із багатьма іншими ув’язненими. Страждання й безвихідність, які повинен був почувати заявник у зв’язку з нелюдськими умовами транспортування й тримання, безсумнівно, погіршували його здатність до зосередження й інтенсивної розумової діяльності в години, що безпосередньо передували судовим засіданням. Справді, йому надавала допомогу група адвокатів, які могли робити заяви від його імені. Проте, беручи до уваги характер питань, поставлених під час судового розгляду, і їхній тісний зв’язок зі сферою компетенції заявника, Суд вважає, що його можливість ефективно інструктувати адвокатів і консультуватися з ними мала першорядну важливість. Сукупний вплив вищевказаних умов і недостатність наявних у нього можливостей не давали жодної змоги заявникові завчасно підготуватися до захисту, а надто зважаючи на те, що він не міг переглядати матеріали своєї справи чи свої нотатки в камері.

223. Суд, отже, постановляє, що заявникові не були надані достатні умови для підготування свого захисту, що йшло всупереч вимогам справедливого суду й рівності можливостей сторін.

4. Пред’явлення доказів обвинувачення

а. Доступ до матеріалів справи

«М’єлє проти Франції (№ 2)» (Miailhe v France), 18978/91, 26 вересня 1996 року.

44. ... Крім того, з їхніх рішень є очевидним, що вони обґрунтовували свої ухвали, зокрема і з таких питань, як встановлення місця проживання для цілей оподаткування, тільки з посиланням на документи в матеріалах справи, щодо яких сторони давали пояснення в судовому засіданні, забезпечуючи тим самим справедливість розгляду справи заявника. Тому-то ненадання певних документів під час проведення консультацій за CIF чи здійснення процесуальних дій у суді не порушувало прав пана М’єлє на захист або принцип рівності процесуальних сторін.

«Фуше проти Франції» (Foucher v France), 22209/93, 18 березня 1997 року.

35. У цій справі вирішальне значення мають три міркування.

По-перше, пан Фуше вирішив сам вести свій захист, на що він мав право як відповідно до прямо встановлених положень Конвенції, так і відповідно до національного законодавства ...

По-друге, оскільки справу заявника передали безпосередньо на розгляд поліційного суду без проведення попереднього розслідування, то питання про забезпечення конфіденційності розслідування не виникало.

І нарешті, засудження заявника Канським апеляційним судом опиралося тільки на складений єгерями офіційний протокол, який, відповідно до статті 537 Кримінально-процесуального кодексу ..., був надійним доказом при недоведеності протилежного.

36. Суд ... тому вважає, що заявникові для того, щоб він міг оспорити офіційний протокол щодо нього, було важливо дістати доступ до матеріалів його справи та отримати копії документів, які в ній містилися .

Оскільки такого доступу він не мав, то його позбавили змоги достатнім чином підготуватися до захисту і не забезпечили рівних процесуальних можливостей, що суперечило вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції, узятого в поєднанні з пунктом 3 статті 6.

«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.

215. Уряд підтвердив, що заявникові в наданні копії обвинувального висновку відмовлено на підставі того, що він містив секретні відомості. Протягом усього часу судового розгляду він зберігався або в спецвідділі слідчого ізолятора, або в спеціальній канцелярії міського суду, звідки його не можна було виносити. Уряд не заперечував твердження заявника про те, що всі інші матеріали справи й записи, зроблені як заявником, так і його представниками під час судових слухань, після засідань підлягали здачі до спеціальної канцелярії.

216. Суд допускає, що міркування національної безпеки можуть за певних обставин спричинити процесуальні обмеження в справах, які зачіпають державну таємницю. Проте, навіть якщо стоїть питання про національну безпеку, поняття законності й верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи, які зачіпають фундаментальні права, такі як право на справедливий судовий розгляд, мали законну підставу й відповідали досягненню їхніх захисних функцій. У цій справі уряд не послався ні на один закон, підзаконний акт або іншу норму внутрішнього права, яка регулює діяльність спецвідділів слідчих ізоляторів або спеціальних канцелярій судів. Не висунув він і жодних обґрунтувань широких обмежень на доступ заявника до матеріалів справи. Він не пояснив, чому національні органи влади не могли скласти обвинувальний висновок таким чином, щоб секретні відомості в ньому містилися в окремому додатку, який би і був єдиною його частиною з обмеженим доступом. Так само не виглядає, щоб російські органи влади розглядали доцільність відокремлення тих матеріалів справи, які становлять державну таємницю, від усіх інших — таких, наприклад, як процесуальні рішення суду, доступ до яких загалом має бути необмеженим. І нарешті, Суд вважає, що той факт, що заявник і його захисники не могли взяти свої нотатки, щоб показати їх експертові або використати їх якось інакше, практично не давав їм змоги користуватися інформацією, яку ті містили, бо в цій справі їм доводилося покладатися тільки на свою пам’ять ...