Розділ «B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ»

«Л. М. проти Італії» (L M v Italy), 60033/00, 8 лютого 2005 року.

32. Суд ... відзначає, що коли в національному праві окремо передбачено затвердження протоколу обшуку, то тим самим встановлюється контроль з боку прокуратури за законністю дій поліції. Цілковита та невиправдана нестача такого затвердження вказує, що уповноважені на те органи не слідкували за тим, щоб оскаржуваний обшук узгоджувався з передбаченими в законодавстві процедурами.

33. З цього випливає, що після завершення обшуку законні процедури не були дотримані, а отже, наявне порушення статті 8 Конвенції.

«Рьомен і Шміт проти Люксембургу» (Roemen and Schmit v Luxembourg), 51772/99, 25 лютого 2003 року.

47. ... Ці заходи мали на меті встановити особи службовців Управління у справах реєстрації й державного майна, що працювали над справою про накладення грошового штрафу на міністра ... іншими словами, журналістського джерела...

56. ... Розшуковуючи виконавців правопорушень, зазначених у поданнях прокурора, слідчий суддя міг скористатись і з інших заходів, аніж проведення обшуків у помешканні та на робочому місці заявника (таких, наприклад, як допит службовців Управління у справах реєстрації й державного майна). Слід, однак, зазначити, що уряд не зміг довести, що без здійснення обшуків у житлі й на робочому місці заявника національні органи влади не зуміли б установити, чи було порушення професійної таємниці, а отже, використано отриману в такий спосіб інформацію...

60. Тому, Суд доходить висновку, що оскаржувані заходи слід вважати несумірними і такими, що порушували те право першого заявника на свободу вираження поглядів, яке гарантує стаття 10 Конвенції ...

«Бук проти Німеччини» (Buck v Germany), 41604/98, 28 квітня 2005 року.

47. Що ж стосується відповідності постанови про обшук та виїмку переслідуваній меті за конкретних обставин справи, то Суд, враховуючи відповідні критерії своєї прецедентної практики, зауважує, що правопорушення, у зв’язку з яким надано дозвіл на виконання цих слідчих дій, полягало у звичайному порушенні ПДР. Порушення цих правил є адміністративним правопорушенням невеликої тяжкості, а тому було декриміналізоване в законодавстві ФРН. Крім того, у цій справі йшлося лише про притягнення до адміністративної відповідальності особи, котру раніше не притягали до відповідальності за порушення ПДР.

48. Суд також зазначає, що хоча відповідне правопорушення було вчинене під час керування автомобілем компанії, що є власністю заявника, провадження, у ході якого були проведені обшук та виїмка, було порушене не щодо самого заявника, а стосовно його сина, тобто третьої особи.

51. Насамкінець... Суд зауважує, що публічність обшуку житла та офісних приміщень заявника і виїмки з них у місті чисельністю приблизно 10 тис. мешканців, цілком імовірно, могла негативно вплинути на репутацію заявника та його компанії. У зв’язку з цим необхідно нагадати, що сам заявник не був підозрюваним у вчиненні будь-якого правопорушення чи злочину.

52. ... з огляду на серйозність втручання у право на повагу до житла особи, якої стосуються ці слідчі дії, необхідно чітко встановити, чи був дотриманий принцип пропорційності. Аналізуючи обставини справи, зокрема той факт, що дозвіл на відповідні обшук та виїмку надано у зв’язку з незначним правопорушенням, яке вчинила третя особа, але він поширювався на приватне житло заявника, Суд вважає, що втручання не було відповідним меті, яку воно переслідувало.

«Х. М. проти Туреччини» (H M v Turkey), 34494/97, 8 серпня 2006 року.

32. В цій справі Суд відзначив, що 15 березня 1996 року заявник звернувся до прокуратури міста Каршияка зі скаргою, в якій він стверджував, що представники правоохоронних структур здійснили незаконний обшук в його помешканні. На підтримку зазначеного він посилався на свідчення своєї дружини та своїх синів...

Враховуючи попередню діяльність заявника, якого вже декілька разів переслідували за його профспілкову діяльність та який виступав з обвинуваченнями проти представників місцевої поліції, можна було розраховувати, що прокурор, який, безсумнівно, знав про таку ситуацію, займеться розслідуванням питання з тим, щоб встановити, чи заявник через це своє прагнення переглянути питання щодо стабільної ситуації не ризикує стати мішенню акту залякування.

Хоч би там як, було б достатньо, якби прокурор зібрав свідчення членів сім’ї заявника, щоб перевірити «захисний» характер представлених йому обвинувачень, з огляду на те, що ці свідчення, які були передані до Європейського суду, видаються щирими, достовірними та відповідними.

29. Однак подібної перевірки не здійснено і сумніви, які були порушені в цій справі, не були розвіяні розслідуванням, яке прокурор завершив через п’ять днів. Прийнявши беззастережно надану поліційними органами інформацію... цей суддя ухвалив рішення про те, що всупереч інформації заявника в стверджуваному інциденті не брав участі жоден із представників державних служб.

Водночас подібний висновок не витримує аналізу, оскільки в цілях проведення обов’язкового розслідування, якого вимагає стаття 8, ... на «захищеність» має претендувати саме скарга з посиланням на заборонені дії, а не обов’язково зроблена жертвою помилкова чи істинна оцінка ідентифікації «підозрюваних винуватців». З цього випливає, що оскільки до прокуратури надійшло належно оформлене звернення, саме прокуратура міста Каршияка повинна була дослідити пов’язані зі скаргою обставини, і це є свідченням того, чи було насправді бажання з’ясувати факти, щоб потім встановити «справжніх» винуватців.

30. Отже, Суд вважає, що заявник може претендувати на статус жертви, яку позбавлено права на повагу до житла.

«Імакаєва проти Росії» (Imakayeva v Russia), 7615/02, 9 листопада 2006 року.