25. Він також вважає, що кількість позбавлених свободи осіб, яких треба було звільнити, не може служити виправданням зазначеної затримки. Держави — учасниці Конвенції для того, щоб забезпечити дотримання права на свободу осіб, відповідно до своєї юрисдикції, повинні вжити необхідних заходів з тим, щоб надати можливість персоналу пенітенціарних закладів без зволікання виконувати розпорядження про звільнення, при цьому маються на увазі випадки, коли йдеться про велику кількість затриманих.
26. У світлі викладеного вище, Суд доходить висновку, що продовження попереднього затримання заявників впродовж годин після того, як видано розпорядження про звільнення, не узгоджується із вимогами статті 5 Конвенції, і не підпадає під одну із підстав п.1 статті 5.
27. Отже, є порушення цього положення.
f. Вирахування з терміну покарання
«П. Л. проти Франції» (P L v France), 21503/93, 2 квітня 1997 року.
26. Представники уряду повідомили Суд, що указом від 27 січня 1997 року президент Французької Республіки помилував заявника, звільнивши його від частини покарання (один рік і вісімнадцять днів), що дорівнювала оспорюваному періодові попереднього ув’язнення... Вони вважали, що помилування «дуже чітко [відповідало] меті заяви в органи Конвенції» і, відповідно, просили вилучити справу з реєстру Суду.
27. Суд зазначає, що уряд і заявник не досягли «дружнього врегулювання» за змістом пункту 2 Правила 49, але заявник оголосив, що він «виходить з процесу розгляду справи (se désiste)».
Суд так само відзначає, що помилування указом від 27 січня 1997 забезпечило заявникові те, чого він домагався від французької влади. Його строк позбавлення волі буде на один рік і вісімнадцять днів коротшим — так, якби зі строку покарання вирахували термін його першого попереднього ув’язнення. У такому разі описані вище обставини можна розглядати як «домовленість або інший реальний спосіб розв'язання проблеми» за змістом пункту 2 Правила 49. Окрім того, нема якихось мотивів публічної політики, з яких справу не слід вилучати з реєстру (пункти 2 і 4 статті 49). Отже, справу з реєстру слід вилучити.
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
143. У цій справі, попри те, що апеляційний суд Палермо у своєму рішенні від 20 січня 1998 року, зареєстрованому в канцелярії 23 січня 1998 року, визнав вимоги заявника про компенсацію за неправомірне тримання під вартою, але обґрунтував своє рішення за частиною 1 ст. 314 Кримінально-процесуального кодексу, який передбачає право на компенсацію «будь-кому, хто виправданий за остаточним вироком суду» ... Тримання під вартою визнано «неправомірним» унаслідок виправдувального вироку, і компенсація на підставі частини 1 статті 314 не дорівнює встановленню того, що ув’язнення суперечило вимогам статті 5 Конвенції. Хоча й справді тривалість тримання заявника під вартою за судом була взята до уваги при обчисленні суми компенсації, однак те, що вона була надмірною, у рішенні суду не визнано ні прямо, ні побічно.
144. Насамкінець Суд доходить висновку, що попри виплату певної суми як компенсації за час перебування під вартою за судом, заявника все ж можна вважати «потерпілим» за змістом статті 34 Конвенції в результаті порушення пункту 3 статті 5...
«Храїді проти Німеччини» (Chraidi v Germany), 65655/01, 26 жовтня 2006 року.
25. ... Хоча Конвенція є складовою частиною права Федеративної Республіки Німеччини ... і, отже, ніщо не заважало регіональному судові, за потреби, ухвалити, що строк попереднього ув’язнення заявника був порушенням Конвенції чи прямо, чи вже по суті, та цей суд лише визнав, що оспорюване тримання під вартою тривало «незвично довгий» час. Окрім того, Суд не переконаний в тому, що заявникові надали достатнє відшкодування за стверджуване порушення, бо регіональний суд не вказав, на скільки саме скорочено строк покарання заявника з урахуванням тривалості його попереднього ув’язнення...
26. Через це Суд вважає, що констатація регіонального суду щодо незвичної тривалості тримання заявника під вартою не позбавляє його статусу потерпілого за змістом статті 34 Конвенції...
IV. ЗБІР ДОКАЗІВ
1. Обшук і вилучення
а. Обшук
«Функе проти Франції» (Funke v France), 10828/84, 25 лютого 1993 року.
56. ... Суд ... визнає, що для отримання речових доказів скоєння правопорушень в сфері валютного контролю і, там, де це потрібно, кримінального переслідування винуватих органи влади можуть вважати за необхідне вдаватись до таких заходів, як, наприклад, обшук житла й вилучення. Однак при цьому необхідно, щоб законодавство й практика передбачали достатні й ефективні гарантії проти зловживань...
57. Проте в цій справі було не так. В час, коли відбувались зазначені події, ..., митна адміністрація була наділена значними повноваженнями; зокрема вона користувалися прерогативою при визначенні доцільності, кількості, тривалості й обсягу перевірок. І, головне, без відповідного судового мандата передбачені в законодавстві обмеження й вимоги, на які посилається уряд ..., були, як видається, надто слабкими й неповними, щоб втручання в права заявника можна було визнати пропорційним поставленій законній меті.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес» автора Макбрайд Джеремі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ“ на сторінці 35. Приємного читання.