Розділ «B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ»

«R. проти Сполученого Королівства» (R v United Kingdom) (ухв.), 33506/05, 4 січня 2007 року.

Що стосується припинення кримінального провадження у справі, то стаття 6 Конвенції не гарантує права на якийсь певний результат або ж на формальний акт засудження чи виправдання після того, як хтось буде обвинувачений… Зазвичай таке провадження завершується офіційним повідомленням обвинуваченого про те, що його більше не переслідуватимуть за цими обвинуваченнями, з чого можна було б зробити висновок, що становище цієї особи надалі не можна вважати таким, що на нього суттєво впливає таке провадження... Хоча це зазвичай є наслідком винесення виправдального або обвинувального вироку (у тому числі залишення в силі обвинувального вироку в порядку апеляції), ... провадження може завершитися внаслідок одностороннього рішення, ухваленого на користь обвинуваченого, в тому числі, коли орган обвинувачення офіційно вирішує відмовитись від кримінального переслідування і коли суддя припиняє розгляд, не виносячи ухвали. Не так давно Суд ухвалив, що кримінальне провадження було завершене, коли орган обвинувачення сповістив обвинуваченому про припинення провадження щодо нього ... і коли національний суд ухвалив про нездатність обвинуваченого постати перед судом через його психічне захворювання ..., хоча в обох випадках залишалася теоретична можливість того, що колись обвинуваченого усе ж можуть переслідувати за відповідними обвинуваченнями.

У цій справі Суд зауважує, що поліція вирішила не розпочинати кримінального переслідування, про що заявника й повідомили, а натомість йому винесли попередження? щодо злочинів, у скоєнні яких він зізнався. У цій справі належить з’ясувати те, чи була відмова від кримінального обвинувачення, чи питання про нього було фактично розв’язане.

У зв’язку з цим Суд звертається до трьох керівних критеріїв розв’язання питання про обґрунтованість кримінальних обвинувачень: класифікації справи за внутрішнім законодавством, характеру обвинувачення та покарання, що може бути призначене особі... Щодо першого з них він зазначає, що відповідно до внутрішнього законодавства попередження не є засудженням у кримінальному порядку. Що ж до другого, то попередження має, загалом, профілактичний характер і не ставить за мету відплату та стримування. І нарешті, при цьому не йдеться про штраф або обмеження волі. Заявникові в цій справі запропонували стати на облік і його направили до комісії у справах профілактики правопорушень серед підлітків, тобто вжито заходів, на думку Суду, превентивного характеру... Суд тому вважає, що попередження, застосоване до заявника, не було пов’язане з розв’язанням питання про обґрунтованість кримінальних обвинувачень за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції. Воно так само не було пов’язане з будь-яким публічним офіційним проголошенням його винуватим у кримінальному злочині, що могло б порушувати пункт 2 статті 6.

2. Наведення мотивів рішення, що наводить на думку про вину

«Марціано проти Італії» (Marziano v Italy), 45313/99, 28 листопада 2002 року.

29. Вчиняючи так, суддя, який провадив попереднє розслідування, висловив припущення — наразі передбачуване, як на це вказав уряд, статтею 125 положень застосування кримінально-процесуального кодексу — про можливий результат, яким міг би завершитись судовий розгляд в разі, коли б справу передали судді-засідателю. Суддя обмежився зауваженням про те, що хоч були вірогідні мотиви підозрювати, що заявник вчинив правопорушення, яке було предметом спору, інші доводи переконували в тому, що у суді обвинувачення не мало б багато шансів досягти успіху. Крім того, він не обмежився лише зауваженням про той вплив, який судовий процес міг справити на Х., але й також надав характеру недостовірності окремим деталям, які повідомила Х. Насамкінець він підкреслив, що достовірність характеру заяв Х. може бути піддана сумніву.

30. На підставі цього Суд визнає, що суддя, який здійснював попереднє розслідування — і, до речі, знав про наявність спору між заявником та його колишньою дружиною — мав право вирішувати, керуючись власним сумлінням, в який спосіб він повинен був висловлювати свою думку щодо розвитку та завершення спору. Певно, він мав поставити перед собою питання про те, чи вжиті остаточні твердження були за своїм характером та рівнем такими, що можна було б розглядати як формулювання вини. Водночас, попри вжиті в розпорядженні від 17 квітня 1998 року визначення, Суд вважає, що в цьому рішенні відбито «стан недовіри» і не міститься констатації вини.

31. Тому слід розрізняти рішення, в яких відбито рішення про те, що відповідна особа є винною, від тих, які обмежуються констатацією підозри. Перші порушують презумпцію невинуватості, тоді як других під час численних розглядів визнавали такими, що відповідають духу статті 6 Конвенції...

32. За цих обставин, Суд не може дійти висновку про порушення презумпції невинуватості в цій справі.

3. Оспорювання постанови про поновлення переслідування

«Техедор Ґарсія проти Іспанії» (Tejedor Garcia v Spain), 25420/94,16 грудня 1997 року.

29. Заявник скаржився, що провадження проти нього було несправедливим, оскільки національні суди задовольнили клопотання прокурора про ухвалення постанови, якою було скасоване рішення щодо відмови від подальших дій майже через два місяці після закінчення триденного строку, передбаченого частиною 5 з позначкою 4 статті 789. 4 ...

32. ... Хоча клопотання прокуратури про скасування рішення було датоване 13 вересня 1990 року, національні суди не вважали цю обставину такою, що має значення для розв’язання питання про дату отримання матеріалів справи, і ухвалили, що точно встановити цю дату не можливо, при цьому немає нічого, щоб свідчило б про дату, коли це рішення було направлене прокуророві або коли він його фактично отримав ...

Як видно з викладеного вище, судам, отже, належало витлумачити положення частини 5 з позначкою 4 статті 789, ... за обставин, коли неможливо було точно встановити дату отримання.

33. На думку Суду, те, як слід тлумачити частину 5 з позначкою 4 статті 789 за таких обставин, є справою національних судів. Задоволення клопотання прокуратури майже через два місяці після ухвалення рішення про відмову від кримінального переслідування означало, що за нормами іспанського права рішення з цього питання не набуло характеру остаточного. Зважаючи на ці обставини, тлумачення національних судів не можна називати ні довільним чи необґрунтованим, ні таким, що кидає тінь на справедливість судового розгляду. Так само не можна сказати, ніби якесь питання може викликати рівність процесуальних можливостей сторін у цій справі.

34. Отже, жодного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було.