Розділ «3. Структура і зміст виправдувального вироку.»

Іноді, не зрозумівши у зв’язку з юридичною непоінформованістю суті обвинувачення, підсудний заявляє, що визнає себе винним, однак з його свідчень випливає зворотнє. Наприклад, у справах про порушення правил водіння машин водії заявляють про визнання провини, маючи на увазі тяжкі наслідки автокатастрофи, але при цьому стверджують, що правил руху вони не порушували, тобто, власне кажучи, не визнають себе винними.

Нерідко підсудні заявляють у суді, що вони не пам’ятають вчинених ними дій через сильне сп’яніння, але довіряють свідкам і тому вважають себе винними. Було б неправильним, необ’єктивним записати за таких обставин у вироку, що підсудний визнав себе винним. Подібне визнання не має доказуючої цінності. У зазначених випадках у вироку варто лише послатися на те, що, за заявою підсудного, він через сп’яніння не пам’ятає своїх дій.

Викладаючи показання підсудного, особливо важливо вказати те, в чому його показання розходяться з обвинуваченням.

У випадках заперечення підсудним своєї провини необхідно враховувати, що суд не вправі перекладати на підсудного обов’язок доказування, тому неприпустимі у вироку формулювання, що суперечать цій вимозі закону.

У випадку зміни підсудним показань, даних у процесі досудового слідства, суд повинен мотивувати, чому саме (на підставі яких даних судового слідства) він вважає достовірними одні показання підсудного і відкидає інші.

б) Показання свідків і потерпілих (ст. 68, 72, 267, 303, 308 КПК України).

У вироку повинна бути викладена суть показань потерпілих і свідків про обставини, що підлягають встановленню в справі.

У відповідності зі ст. 68 КПК України:

«Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.»

Неприпустимо приводити у вироку формулювання: «Свідок Іванов показав у суді, що підсудний Петров не завдавав Сидорову удару ножем». Звідки відомо про це Іванову — не ясно. У даному випадку досить додати, що свідок Іванов бачив, як Петров спілкувався із Сидоровим і бачив, як вони розійшлися, і буде не тільки дотримана вимога закону, але і вирок стане переконливим.

Часто свідок дає показання, що мають відношення до декількох самостійних епізодів обвинувачення. У залежності від обраної судом форми викладу мотивувальної частини вироку можна або відразу цілком привести показання свідка, або кілька разів послатися на його показання, обґрунтовуючи висновки за кожним епізодом обвинувачення окремо.

У випадку, коли кілька свідків дають однакові показання про одні факти, краще групувати ці показання. Наприклад: «Свідки Іванов, Трофимов і Волков показали, що бачили, як Соколов спілкувався з Копиловим і стверджують, що той не бив останнього» . Разом з тим неприпустимо використовувати такий прийом викладу: «Свідок Трофимов підтвердив показання свідка Іванова».

Свідки до початку їхнього допиту повинні бути відсутні в залі суду, у зв’язку з чим вони не можуть знати змісту показань раніше допитаних осіб, і, отже, не можуть їх ні підтвердити, ні заперечувати.

в) Висновки експертів(ст. 75, 310-312 КПК України).

У вироку повинні знайти повне відображення результати оцінки висновку експерта. Суд зобов’язаний вказати, які саме факти встановлені висновком експерта, а не обмежуватися лише посиланням на його висновок. Наприклад, навівши докази того, що Іванов не вчинив насильницького статевого акту з потерпілою, суду необхідно в даному випадку у вироку записати: «Згідно з висновком судово-медичного експерта, виключається походження сперми від підсудного». Виклад у вироку кінцевих висновків експерта в числі інших доказів, що обґрунтовують прийняте судом рішення по кримінальній справі, означає, що суд визнав експертизу такою, що відповідає необхідним вимогам, і спеціально обумовлювати це не потрібно.

Разом з тим суд не вправі не вказати про ті висновки експерта, які він відкидає. Свою незгоду з висновком експерта він повинний мотивувати. Коли експерти приходять до різних висновків, суд при мотивуванні своєї незгоди з висновком одного з них може спиратися на висновок іншого експерта, що прийшов до інших висновків. При цьому у вироку повинні знайти відображення не тільки позиція суду стосовно суперечливих висновків, але й суть цих висновків, доводи експертів на користь точок зору, що відстоюються ними, а також показати, у чому конкретно складається помилковість висновків тих експертів, чиї висновки суд відкидає.

При цьому судові необхідно враховувати, що показання експерта можуть тільки роз’яснити і зробити більш зрозумілим судові й учасникам судового розгляду наданий ним висновок. Якщо експерт у ході його допиту повідомляє про нові факти, які у чому-небудь істотно доповнюють наданий ним висновок, необхідно призначити додаткову або повторну експертизу. Таким чином, показання експерта не є самостійним джерелом доказів, вони служать допоміжним засобом для правильної оцінки висновку експерта і посилатися на них у вироку як на доказ неприпустимо.

Кримінальний закон ставить та зобов’язує суд при постановлені вироку обговорювати питання про осудність підсудного, якщо воно виникало під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду. З цього випливає, що суд повинен дати оцінку висновкові експертів-психіатрів і зробити висновок про визнання підсудного осудним . Звичайно цей висновок формулюється після викладу суті висновку експертів-психіатрів у такий спосіб: «Оцінюючи висновок експертів у сукупності з іншими дослідженими в суді доказами, суд визнає Петрова осудним».

г) Речові докази (ст. 78, 313 КПК України).

Специфіка цього виду доказів полягає в тому, що вони є засобом для встановлення тих або інших обставин справи лише в сукупності з іншими доказами (показаннями підсудних, свідків, висновками експертів, протоколами оглядів і т.д.), у зв’язку з чим посилання у вироку на речові докази варто робити в логічному зв’язку з іншими даними, на яких суд мотивує свій висновок.