Розділ «3. Структура і зміст виправдувального вироку.»

Адресна програма, як слідує зі свідчень потерпілого Міхєєва, є затверджений керівництвом відділу міліції список осіб, що знаходяться в розшуку, причини і підстави розшуку в цій програмі не указуються.

За твердженням потерпілого, вказівка в адресній програмі на Леванта як на особу, яка перебуває у розшуку, давала йому право затримати його і доставити у відділ міліції, а при затриманні Леванта він виявив в його діях і адміністративні правопорушення: проживання по недійсному паспорту і порушення правил утримання собак, що і стало додатковим приводом для його доставлення у відділ міліції.

У рапорті про затримання від 28 червня 2002 р., складеному Міхєєвим, вказано, що Левант затриманий за підозрою у скоєнні злочину як особа, що знаходиться в розшуку.

Свідки Цицарев і Мілкин підтвердили, що Левант був затриманий на підставі рапорту дільничного інспектора Міхєєва у зв’язку з розшуком.

Разом з тим затримання Леванта не можна визнати законним.

Відповідно до ст. 11 Закону РФ «Про міліцію», співробітник міліції має право затримувати осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. При цьому співробітник міліції, згідно зі ст.5 цього ж Закону, зобов’язаний роз’яснити громадянинові, права і свободи якого обмежуються, підставу і привід такого обмеження.

За твердженням потерпілого Міхєєва, він навмисно не роз’яснив Леванту дійсну причину його затримання — розшук, оскільки припускав, що Левант може бути особою, підозрюваною у скоєнні злочину.

Разом з тим, яких-небудь підстав вважати Леванта особою, яка підозрюється у вчиненні злочину, і на цій підставі проводити його затримання у потерпілого Міхєєва не було, оскільки йому не були відомі причини внесення Леванта до списоку розшукуваних осіб. За його власним твердженням, в адресну програму крім осіб, що розшукуються за скоєння злочинів, включалися і інші особи, наприклад, особи, які ухиляються від явки у військкомат.

Більш того, сам Міхєєв, як слідує з його свідчень, усвідомлював, що одне лише включення в адресну програму «розшук» не є достатньою підставою для затримання, тому шукав додаткові приводи для того і знайшов, вбачаючи в діях Леванта ознаки адміністративних правопорушень.

Стаття 11 Закону РФ «Про міліцію» містить вичерпний перелік випадків, коли співробітник міліції має право провести затримання, а тому за відсутності відомостей про те, що Левант підозрюється у вчиненні злочину, підстав для його затримання не було.

В обвинувальному висновку не вказана причина внесення Леванта до адресної програму «розшук». Проте з матеріалів справи, зокрема з постанови слідчого від 11 грудня 2002 р., видно, що Левант був внесений до цієї програми керівництвом 14 відділу міліції на підставі списку осіб, що ухиляються від призову, який був направлений районним військкоматом до територіального відділу міліції, але без відповідного доручення військового комісара і без оформлення розшукової справи.

Своїм поданням в адресу начальника Приморського районного управління внутрішніх справ і військового комісара Приморського району слідчий визнав такий порядок розшуку і затримання осіб, що ухиляються від призову на військову службу, незаконним.

Наявне в матеріалах справи письмове звернення військового комісара Приморського району до начальника 14 відділу міліції з проханням посприяти у розшуку та доставленні призовника Леванта на призовну комісію датовано 5 серпня 2002 р., коли Левант вже був затриманий, а тому не може бути взяте до уваги.

Адресна програма «розшук» за 28 червня 2002 р., як слідує з довідки заст. начальника 21 відділу міліції, знищена після закінчення призову в Російську армію.

Непоінформованість Міхєєва про правомірність включення Леванта в список розшукуваних осіб і незаконність вказівок керівництва 14 відділу міліції про розшук Леванта не спростовують висновок суду про відсутність у Міхєєва законних підстав для затримання Леванта.

Не можна визнати законною підставою до затримання Леванта і доставлення його у відділ міліції виявлення потерпілим в діях підсудного ознак адміністративних правопорушень.

Під час попереднього слідства потерпілий Міхєєв стверджував, що угледів у діях Леванта склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.102 КпАП РРФСР, що полягало у тому, що собака підсудного знаходився в громадському місці без намордника.

Відповідно до п. 2.2. розпорядження губернатора Н-ська від 15 травня 1997 р. «Про впорядкування утримання собак в Н-ську» в громадських місцях в намордниках повинні знаходитися собаки, включені в перелік порід, знаходження яких в таких місцях в Н-ську без намордника заборонене.

Левант має собаку породи «ньюфаундленд» або «водолаз». Цю породу, як видно з листа управління ветеринарії адміністрації Н-ська від 9 червня 1997 р. № 1169/01-06 «Про затвердження переліку порід собак, знаходження яких в місцях вигулу і громадських місцях в Н-ську без намордника забороняється», даний перелік не містить. Отже, підстав розцінювати дії Леванта як адміністративне правопорушення у потерпілого Міхєєва не було, тим більше, що, за його власним твердженням, він був обізнаний про цей перелік і знав, що собак породи «водолаз» можна вигулювати без намордника.

У судовому засіданні потерпілий Міхєєв став наполягати на тому, що Левант повертався з прогулянки з собакою, який був без повідця та ошийника, і що саме це було розцінено ним як порушення правил утримання собак, що підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.102 КпАП РРФСР Проте свідченням потерпілого в цій частині суд не довіряє, оскільки ці обставини в його свідченнях з’явилися лише в даному судовому засіданні після ознайомлення потерпілого з вказаним вище розпорядженням губернатора і переліком до нього.