Розділ «3. Структура і зміст виправдувального вироку.»

Свідки П, З. і В. на попередньому слідстві і суді підтвердили, що 23.09.94 р. знаходилися разом з Р. в парку ім.Т.Г.Шевченка, де Р. познайомилася з Б., який детально розповідав їм про себе і справив позитивне враження. Ні С., ні Ч. того вечора вони не бачили, у тому числі і в компанії з Б.

Неспроможна версія органів попереднього слідства щодо часу знайомства Б. із С. 23 вересня 1994 р, оскільки спростовується свідченнями свідка Б.Г. — матері підсудного Б. про те, що опівночі 23 вересня 1994 р. її син був удома.

Свідок С.А. — мати підсудної С. підтвердила, що її донька 23 вересня 1994 р. вечірньої пори знаходилася вдома, в цей час її подруга К. телефонувала, запрошувала на свій день народження 24 вересня 1994р., а донька 24 вересня ходила на екскурсію в історичний музей.

Свідчення свідка С.А. підтвердила свідок К. про те, що вона дійсно 23 вересня 1994 р. увечері телефонувала С., запрошувала на день свого народження. Згідно з копією паспорта на ім’я К, у неї дійсно день народження 24 вересня.

Достовірність свідчень підсудних про день їх зустрічі і знайомства С . з Б. підтверджується свідченнями свідка М, відповідно до яких, вона, М, увечері 23 вересня 1994 р. розмовляла із С. по телефону, коли по телевізору транслювався фільм «СантаБарбара», домовилися про зустріч 24 вересня в історичному музеї і така зустріч відбулася, а 25 вересня 1994 р. вона, С. та інші їх знайомі знаходилися в парку ім. Т.Г. Шевченка з нагоди святкування Дня Харкова, де зустріли свого знайомого Ч. з хлопцем, якого він представив їм як Б.

Згідно з даними Харківської міської держрадіотелекомпанії від 27 серпня 1997р, 23 вересня 1994 р. о 20 годині 10 хвилин по телеканалу «Харків» транслювався фільм «Санта Барбара».

За повідомленням Харківського історичного музею, у вересні 1994 р. студентами ХІОП, в якому навчалася С., відвідувалася виставка музею «Таємничі скарби». Про відвідування історичного музею С. підтвердили свідки X. і Л., які перебували у складі групи студентів, що відвідала музей. Це ж підтверджується записами в щоденнику, який належить Л.

У своїх свідченнях потерпіла Т., опікун Р., заявила, що із слів знайомого Р., П., через два роки після того, що трапилося, П. 23 вересня 1994 р. близько 23 години бачила Р. на зупинці «Будинок проектів» з двома хлопцями та дівчиною.

Перевіряючи цю обставину, судом допитана свідок П., яка підтвердила, що влітку 1994 р. вона дійсно бачила Р. на зупинці в групі двох хлопців і дівчини, про що говорила Т., але після оголошення свідчень, даних на попередньому слідстві, заявила, що ні на одному з допитів вона не називала дати зустрічі з Р. 23 вересня 1994 р., і вказівки про це в протоколі допиту неправильні.

Свідки З. і Ш. на попередньому слідстві і в судовому засіданні підтвердили, що 21 і 22 вересня 1994 р. вони разом з Ю. проводжали Р. додому, коли вже було темно, Ш. повинен був зустрітися з Р. і 23 вересня 1994 р.

На неодноразово поставлені судом питання, чи відбулася зустріч з Р. 23 вересня, свідок Ш. ухилився від відповіді. Привертає увагу і той факт, що свідки П, З., Ш, М, Р, К.А., К.В. та інші органами попереднього слідства навіть не були включені в список обвинувального висновку для допиту їх судом.

Твердження підсудних про те, що їх свідчення на попередньому слідстві, в яких вони визнавали себе винними і тут же відмовлялися від них, були дані ними в результаті застосування до них фізичної і психічної дії, підтверджуються іншими перевіреними судом доказами.

Б. був затриманий 26 вересня 1994р. і доставлений в приміщення Дзержинського РВ ХМУ УМВС в Харківській області. У свідченнях суду Б. пояснив, що працівники міліції побили його, вимагали дати свідчення про зґвалтування і вбивство дівчини. Його свідчення про те, як він познайомився з дівчиною 23 вересня 1994р. і як з нею розлучився, до матеріалів справи не залучені, вказав, хто може підтвердити факт його биття, заява Б. про те, що в районі Саржиного Яру він ніколи не був. Відсутні цілі абзаци діалогу, що відбувся.

Свідчення Б., у яких він визнавав свою участь у вчиненні злочину, не відповідають судово-медичним даним. Б. пояснював, що з рота потерпілої йшла кров, для усунення кровотечі він вставив їй в рот кляп, на її тілі були інші рани, що кровоточили, і труп він переміщав, як це вбачається з протоколу відтворення, на значну відстань.

У той же час, згідно з висновком судово-медичної експертизи, на кляпі, витягнутому з рота потерпілої, крові не встановлено і яких-небудь пошкоджень в області рота, гортані, інших частин тіла, які б давали таку кровотечу, на які вказував Б., також не встановлено.

Кров не встановлена і на двох футболках і двох брюках, що належать Б., тоді як у ситуації, викладеній Б., при переміщенні трупа на вказану ним відстань одяг його повинен був бути забруднений кров’ю.

У свідченнях Б. не міститься інформації про завдання потерпілій термічних опіків, тоді як судово-медичною експертизою на тілі потерпілої встановлені опіки від предмету округлої форми діаметром близько двох сантиметрів. Висновком судово-медичної експертизи №117/2141 від 12.08.1996р. підтверджується, що свідчення Б. про механізм завдання потерпілій тілесних ушкоджень, їх локалізацію не відповідають судово-медичним даним.

Як на доказ, що підтверджує обвинувачення Б. у зґвалтуванні Р., слідство посилається на висновок судово-медичної експертизи № 513, відповідно до висновків якої походження сперми на тампоні Р. від Б. не виключається. Проте збіг групи сперми, як і крові, саме по собі, без наявності сукупності доказів у справі, не можуть бути покладені в основу доведеності обвинувачення.

Про вимушеність надання явки з повинною, не добровільно і не у відповідності з дійсністю викладених в ній обставин скоєння злочину свідчить і те, що в ній Б. зводить на себе наклеп щодо вчинення іншого злочину — зґвалтуванні неповнолітньої в ліфті в серпні — вересні 1994 р. Органи попереднього слідства цей епізод не перевіряли. Тільки після направлення справи на додаткове розслідування було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно Б., оскільки потерпіла повідомила прикмети ґвалтівника інші, ніж їх має Б., не упізнала його, як особу, яка її зґвалтувала.

Б. пояснив суду, що інформацію по цьому епізоду він отримав від оперативних працівників міліції, яку потім в бажаній для них редакції він письмово виклав у явці з повинною.