Розділ «3. Структура і зміст виправдувального вироку.»

Вироком Ізюмського міського суду від 17 квітня 1998 р. П, продавець ЗАТ «Гарант», за ч. 1 ст. 155 КК України виправдана за недоведеністю участі у вчиненні злочину.

П. обвинувачувалася в тому, що 16 лютого 1998 р, працюючи продавцем ЗАТ «Гарант», під час продажу сира та риби грн-у З. обрахувала його на 1 грн. 06 коп.

Судовим слідством встановлено, що З.., купивши рибу та сир, чек не взяв, про контрольну покупку не заявляв, вийшов з магазина, де працівник міліції оголосив, що це буде контрольна покупка. При складанні акта контрольної покупки працівник міліції запропонував З. підписати акт контрольної покупки як понятого.

Свідок З. і підсудна П. пояснили суду, що кількості купленого 3. товару не пам’ятають, і із загальної сукупності чеків чек на 7 грн., на суму купленого товару, не встановлено.

Свідки Т. і З. підтвердили, що після покупки поняті не притягувалися. Свідки Д., М. і К. підтвердили, що З. і Т., провівши закупівлю товару, вийшли з магазина, касовий чек їм був виданий, проте вони його не узяли, про контрольну покупку не оголошували.

На підставі викладених доказів, суд дійшов висновку, що працівником міліції грубо порушений порядок проведення контрольної перевірки правильності розрахунків зі споживачами за реалізований товар, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 р. № 215. Згідно з п.п. 4, 5 і 6 контрольна покупка може проводитися тільки з відома споживача після остаточного розрахунку і передачі йому товару з оголошенням посадовцем про контрольну покупку відразу після передачі товару, проведення грошового розрахунку, видачі касового чека. Куплені товари для контрольної перевірки повинні залишатися на місці й у разі необхідності можуть бути перенесені для перерахунку або переважування тільки у присутності продавця, що здійснив його продаж і, по можливості, представника суб’єкта господарювання, що перевірявся.

При контрольній покупці не тільки не дотримано цього порядку, але працівники міліції, порушуючи вимоги ст.191 КПК України, не притягли понятих при зважуванні та огляді контрольної покупки, а ті особи, які підписали акт зважування контрольної покупки як поняті, були особами, що проводили контрольну покупку, тобто зацікавленими особами.

Примітка: ухвалою судової колегії у кримінальних справах від 26 травня 1998 р. касаційне подання прокурора Ізюмської міжрайонної прокуратури, в якому йшлося про скасування виправдувального вироку, залишене без задоволення, а вирок суду без зміни[66].

Приклад 2: Однобічність і незаконні методи ведення слідства , допущені органами попереднього слідства, спричинили необґрунтоване притягання до кримінальної відповідальності осіб за тяжкий злочин.

Вироком судової колегії у кримінальних справах обласного суду від 10 червня 1999р. Б. і Ч., що обвинувачувалися за п. «ж» ст. 93 і ч. 4 ст. 117 КК України кожен, і С. — за ч. 4 ст. 117 виправдані за недоведеністю їхньої участі у вчиненні злочинів.

Б., Ч. і С. обвинувачувалися в тому, що 23 вересня 1994 р. близько 23 години, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, заманили неповнолітню Р., 1978р. народження, в Саржин Яр м. Харкова, де Б., придушуючи опір потерпілої, завдав їй удари по голові, шиї, зірвав з неї одяг, зґвалтував. При цьому Ч. і С. тримали Р, а щоб вона не кричала, Ч. заткнув їй в її рот кляп — її труси.

Після цього Ч. зґвалтував Р., а Б. і С. тримали її.

З метою приховування злочину — зґвалтування, Б. і Ч. нанесли Р. сильні удари ногами в життєво важливі частини тіла — груди та голову, після чого Б., використовуючи брюки потерпілої, задушив її.

С. приховала в Саржиному Яру речі Р., а Б. і Ч. — її труп. Причиною смерті потерпілої стала асфіксія від здавлення шиї петлею.

Свої висновки про невинність підсудних судова колегія обґрунтувала такими доказами, перевіреними в судовому засіданні.

Всі троє підсудних винними себе в пред’явленому обвинуваченні не визнали і засвідчили: Б., який дійсно 23 вересня 1994 р. увечері познайомився з Р. в парку ім. Шевченка м. Харкова, спілкувався з нею і її подругами, близько 24 години провів її до площі Свободи, посадив в тролейбус і пішов додому. З Ч. познайомився в кінці літа 1994 р., останній раз зустрічався з ним в парку ім. Шевченка 25.09.94р. У той же вечір Ч. познайомив його із С. і її подругами, більше із С. ніколи не зустрічався.

Ч. підтвердив свідчення Б. про обставини знайомства і пояснив, що 23 вересня 1994р., тобто в день події, був на заняттях в інституті, а увечері — у себе удома. Про арешт Б. не знав до березня 1995р. — до того часу, коли його, Ч., затримали.

С., яка з Ч. навчалася в одному інституті, 23.09.1994 р. була на заняттях, а увечері — удома, розмовляла по телефону з М. про майбутню наступного дня екскурсію в історичний музей, о 20 годині розмовляла з подругою матері, К, яка запрошувала матір на день народження 24 вересня 1994 г; з Б. познайомилася 25 вересня 1994 р. на дні святкування м.Харкова. Не палить, оскільки страждає бронхіальною астмою.

Підсудні заявили, що під час попереднього слідства, а С. і в одному з судових засідань, звели наклеп на себе, оскільки на них слідчими органами вчинявся фізичний та психічний тиск.

Згідно з версією органів попереднього слідства Б.,Ч. і С. познайомилися з Р. в парку ім. Т.Г.Шевченка 23.09.1994р, що підтверджується свідченнями свідків. Проте, окрім свідчень обвинуваченого Б., що не заперечував свого знайомства з Р, інших доказів того, що Ч. і С. там же і того ж дня знайомилися з потерпілою, у справі не здобуто.