Розділ «3. Структура і зміст виправдувального вироку.»

Як на доказ, що підтверджує обвинувачення С., Ч. і Б., органи попереднього слідства посилаються на протоколи відтворення обстановки і обставин події, проведених за участю Ч. і С. Аналіз змісту відеозапису і протоколу слідчих дій свідчить про наявність в них істотних розбіжностей і спотворень свідчень в бажаному для слідства варіанті.

Ні Ч., ні С. самостійно не показували, де вони, за версією слідства, визнавали свою участь у вчиненні злочину, зґвалтували та вбили Р.

Відеозаписи підтверджують, що напрямок руху обвинувачених до місця виявлення трупа потерпілої коректувався особами, які проводили слідчу дію, а не самими обвинуваченими. Орієнтуючи Ч. і С. на місцевості в Саржиному Яру, їм неодноразово пропонувалося пройти в інше місце і оглянути навколишнє оточення. При цьому обидва обвинувачені кожного разу вказували на інші місця вчинення зґвалтування і вбивства Р, проте до місця виявлення її трупа не вийшли.

Відповідно до даних відеозапису свідчень Ч, на місце виявлення трупа потерпілою його привели під конвоєм, а потім запропонували пройти на галявину, де, за версією слідчих органів, було вчинено зґвалтування і вбивство Р.

Ч. вказав на місце події, але не на те, яке показала С.

В жодному зі своїх свідчень Б. не стверджував, що в злочині брали участь Ч. і С., а його свідчення в частині місця скоєння злочину знаходяться в повній суперечності зі свідченнями Ч. і С.

В зв’язку з цим, посилання органів попереднього слідства на свідчення Ч. і С., даних ними при відтворенні обстановки і обставин події, як на доказ обвинувачення в злочині, неспроможна не тільки зважаючи на порушення порядку проведення цієї слідчої дії, але і унаслідок наявності неусувних суперечностей в їх свідченнях в частині викладу істотних обставин події злочину.

Встановлені неусувні суперечності в свідченнях підсудних з іншими доказами.

Так, С. стверджувала, що на потерпілій були спідниця і кофта, тоді як за свідченнями потерпілої Т., опікуна Р., на загиблій був інший одяг.

С. пояснювала, що Б. наніс удари по голові, від чого, на її думку, наступила смерть потерпілої, проте згідно з висновком судово-медичної експертизи, смерть Р. наступила від асфіксії.

У свідченнях на попередньому слідстві С. кожного разу давала інші свідчення про обставини злочину, її участі і участі інших у вчиненні злочину. До того ж, кожному зі свідчень передувала її відмова від свідчень, в яких вона викрила себе, Б. і Ч. в участі у вчиненні злочину.

Аналогічна еволюція мала місце і під час свідчення Ч.

Свідчення Ч. і С, у яких вони визнавали участь у скоєнні злочину, мають істотні суперечності з даними протоколу огляду місця події.

С. стверджувала, що труп потерпілої Б. і Ч. кинули до ями і присипали землею; Ч. про ці обставини взагалі не давав інформації. Згідно з протоколом огляду місця події, труп потерпілої був виявлений в каналізаційному колодязі, залитому водою. Там же знаходилася і блуза потерпілої.

За свідченнями С., речі потерпілої ховав Ч., останній стверджував, що до заховання речей причетна С., за твердженням Б., він, Б., викинув їх при переміщенні трупа потерпілої.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи, свідчення Б.,Ч. і С. про механізм завдання тілесних ушкоджень Р. не відповідають судово-медичним даним.

За висновком комісійної судово-медичної експертизи, термічні опіки на трупі Р. не могли виникнути від прикладення до тіла сигарети, що горіла, як це стверджували С. і Ч. Вони могли утворитися від дії предмету кільцеподібної форми, діаметром близько 2-х см і шириною кільцеподібної частини близько 0,4 см, нагрітого до високої температури. Висновком судово-медичної експертизи № 86 від 21 квітня 1999 р. підтверджується, що опіки на трупі Р. не могли бути заподіяні й автомобільним електроприкурювачем.

Про появу версії про опіки на тілі потерпілої від дії запаленої сигарети видно зі свідчень свідка Л. В. суду, згідно з якими під час огляду трупа судово-медичним експертом було висловлено припущення про можливість утворення цих опіків від дії запаленої сигарети. Виходячи з цього, судова колегія прийшла до висновку, що версія про механізм спричинення опіків на тілі потерпілої від запаленого сірника виходила не від обвинувачених С. і Ч.

Той факт, що органи попереднього слідства шляхом застосування недозволених методів ведення слідства і шантажу змусили Ч. і С. піти на змову з ними, визнати вину в недонесенні і отримати умовне покарання, підтверджується не тільки свідченнями С. і Ч., але й матеріалами кримінальної справи.

Так, згідно з обвинувальним висновком, Ч. і С. обвинувачувалися у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 186 і ч. 1 ст. 187 КК України.