Розділ «Глава 2 Загальні засади призначення покаранню та їх види»

Так, обставини, які пом’якшують покарання мають значення для: 1) призначення менш суворого виду основного покарання, якщо в санкції статті, за якою засуджується винний, передбачено декілька альтернативних основних покарань; 2) призначення основного чи додаткового покарання, ближчого до мінімальної межі, установленої кримінальним законом за вчинення цього злочину; 3) непризначення винному додаткового покарання, якщо воно передбачене як факультативне в санкції статті, за якою він засуджується; 4) призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, установленої в санкції статті, за якою засуджується винний, з урахуванням при цьому й інших передбачених законом обставин і за наявності декількох обставин, які пом’якшують покарання, 5) переходу до іншого більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за злочин, за який засуджується винний, за наявності декількох обставин, які пом’якшують покарання; б) застосування до винного звільнення від відбування покарання з урахуванням й інших передбачених законом обставин, (ст. 75 КК).

За наявності обтяжуючих обставин суд може: 1) призначити більш суворе покарання, ближче до максимальної межі санкції або таке, що дорівнює їй; 2) при альтернативній санкції обрати більш суворий вид покарання в межах санкції; 3) призначити додаткове покарання, передбачене санкцією як факультативне; 4) за наявності сукупності злочинів обрати принцип, за яким призначене остаточне покарання буде найсуворішим; 5) не застосувати звільнення від відбування покарання в порядку ст. 75 КК України.

Деякі вчені, “формулюючи кримінальне-правове значення цих обставин, відмічають, що за наявності цих обставин суд також не може призначити покарання, нижче від найнижчої межі, установленої в санкції статті, за якою засуджується винний[357].

Аналіз практики суду також свідчить про те, що питання про обрання міри покарання за одночасної наявності пом’якшуючих і обтяжуючих обставин є особливо актуальним. У теорії кримінального права це питання вирішувалося неоднозначно. Так, ще 1902 року М.С. Таганцев писав, що "у тих випадках, коли діяння належиш, до звичайного, так би мовити, нормального типу цього роду злочинів або де хоча й існують обставини, що обтяжують або послаблюють винність, але в рівномірності, взаємно покриваючи одна одну, там має бути застосована й середня міра призначеного в законі покарання; на явність чи перевага обставин, що обтяжують вину, наближатиме відповідальність до призначеної за це діяння вищої межі покарання; наявність же чи перевага обставин, що послаблюють вину, до його нижчої межі"[358]. Цієї думки дотримуються й інші російські вчені[359], при цьому вихідну міру покарання вони визначають по-різному. Наприклад, окремі вчені вважають, що відправною точкою відліку є міра (розмір) покарання, яка передбачена законодавцем першою у відносно-визначеній санкції кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за вчинене[360]. Іншу позицію висловлює О.О. Мясніков та деякі інші науковці, які вихідною типовою мірою визначають "середнє арифметичне число, одержуване шляхом додавання мінімального й максимального строку чи розміру покарання й поділу цієї суми на два"[361]. У зв’язку з цим вчені, які аналізували питання призначення покарання в кримінальному законодавстві РФ, сформулювали пропозиції про необхідність орієнтувати правозастосовника безпосередньо в законі чи в постановах суду вищої інстанції на середній розмір передбаченого покарання за відсутності чи взаємної компенсації пом’якшуючих та обтяжуючих обставин[362]. У зв’язку з цим 0.0. Мясніков запропонував внести зміни до ст. 60 КК РФ "Загальні засади призначення покарання”, доповнивши її положенням такого змісту: "Під строком чи розміром середнього покарання в статтях 62, 65, 68 чинного Кодексу розуміється вихідна міра покарання, одержувана шляхом складання мінімального й максимального строку й розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, і поділу цієї суми на два"[363].

Позиція О.О. Мяснікова щодо законодавчої конкретизації порядку встановлення розміру середнього покарання не може бути визнана правильною, бо вона не враховує впливу на міру, що обирається, конкретних обставин справи, особливостей особи винного, що є обов’язковим правилом. Більше того, запропонована О.О. Мясніковим інтерпретація вибору міри покарання не враховує всіх випадків необхідності встановлення середньої міри покарання, наприклад у відносно-визначених санкціях, де споконвічно перед судом постає питання про вибір не середньої, а найбільш відповідної ступеню тяжкості вчиненого й особі винного з перелічених у санкції мір покарання. Тому, на нашу думку найправильнішою є позиція Л.А. Круглікова та інших учених щодо розуміння середньої типової міри покарання, оскільки дозволяє суду, не виходячи за межі санкції, ураховувати рівною мірою обставини, що як пом’якшують, так і обтяжують покарання.

Досліджуючи питання про застосування ст. 66 і 67 КК України при індивідуалізації покарання винному, необхідно розглянути питання, яке має принципове значення для правозастосовчої практики судів: чи можливе застосування положень ст. 69 КК України, коли поряд із пом’якшуючими є також і обтяжуючі обставини?

Аналіз норм чинного кримінального законодавства дозволяє зазначити відсутність у законі будь-яких обмежень стосовно випадку, який розглядається. У ст. ст. 65, 67 КК України позначена тільки загальна спрямованість впливу пом’якшуючих і обтяжуючих обставин на вибір покарання винному без зазначення міри їх впливу. На нашу думку, це ґрунтується на розумінні правової природи пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, нерівнозначності міри їх впливу на вибір покарання з кожній конкретній кримінальній справі Через це видається неможливим установлення в законі кількісного критерію для оцінки судом впливу розглянутих обставин на вибір міри покарання, оскільки якась одна з обставин, що пом’якшує чи обтяжує покарання, може вплинути на ступінь тяжкості вчиненого, а у зв’язку з цим — на покарання більшою мірою, ніж навіть сукупність низки інших обставин справи. Тому кількісний підхід буде формальним і таким, що не відповідає принципам призначення покарання, насамперед його індивідуалізації та справедливості[364]. Оцінюючи й ураховуючи наявні в конкретній кримінальній справі пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, суд має виходити насамперед зі ступеня їх впливу на ступінь тяжкості вчиненого й особи винного. При цьому, як справедливо зазначає Л.Л. Кругліков суд однаковою мірою повинен брати до уваги конкретний прояв кожної з урахованих обставин, їх вираженість. Суд не може надавати пріоритет урахуванню тільки пом’якшуючих чи тільки обтяжуючих обставин, але при цьому він не повинен порівнювати ступінь впливу, вираженості цих обставин[365].

Водночас на вибір міри покарання впливають не тільки пом’якшуючі й обтяжуючі обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК суд має враховувати всю сукупність загальних правил, насамперед ступінь тяжкості вчиненого й особливості особи винного. Тому необхідно погодитися з тим, що, "незважаючи на наявність у справі пом’якшуючих обставин, не виключено призначення максимального покарання, як і за обтяжуючих — мінімального"[366].

Підбиваючи підсумок аналізу обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, і правил їх урахування при призначенні покарання, можна зробити висновок про те, що врахування цих обставин відповідно до принципів призначення покарання і його мети має місце тільки за умови виконання таких вимог:

а) суд повинен суворо дотримуватися вимоги закону враховувати всі обставини вчиненого;

б) суд має право визнавати пом’якшуючою обставиною конкретну ознаку злочину, навіть якщо вона і не передбачена в ст. 66 КК;

в) суд не може визнати обтяжуючою таку обставину конкретного злочину, яка не передбачена в ст. 67 КК;

г) суд не має права при призначенні покарання визнати пом’якшуючою чи обтяжуючою таку ознаку, що передбачена в статті Особливої частини, за якою кваліфікуються дії винного. Цей висновок випливає з ч. 3 ст. 2 КК України;

ґ) суд повинен провести порівняльний аналіз пом’якшуючих і обтяжуючих обставин щодо їх впливу на загальну характеристику суспільної небезпечності злочину й особи винного;

д) питання про вибір міри покарання має вирішуватися тільки з урахуванням у сукупності всіх пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, які наявні в конкретній кримінальній справі.

З огляду на сутність і значення досліджуваних обставин для індивідуалізації покарання думаємо, що є обґрунтованим розуміння їх як загальної засади призначення покарання, що має певну специфіку, і у зв’язку з чим доцільно змінити редакцію ст. 65 КК: урахування обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання, виділити в самостійному пункті ч. 1 ст. 65 КК України.

Завершуючи аналіз п. 3 ч. 1 ст. 65 КК і враховуючи при цьому специфіку змісту правил, зазначених у цьому пункті, доцільно було б визначити кожне з них в окремому пункті ч. 1 ст. 65 КК України, виділивши пункти 3, 4 і 5:

”1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину;