Розділ «Глава 2 Загальні засади призначення покаранню та їх види»

Досліджуючи цю проблему, по-перше, слід зазначити, що виходячи з аналізу ч. 3 ст. 65 КК, обставини, які характеризують особу винного, мають свою специфіку і самостійний вплив на призначення покарання. Водночас деякі з обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, характеризують особу винного. Однак виходячи зі специфіки обставин, що характеризують особу винного, обставин, які пом’якшують чи обтяжують покарання, і змісту положень п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, суд обов’язково повинен установлювати й ураховувати кожну з цих обставин в сукупності з іншими. Урахування лише обставин, які пом’якшують чи обтяжують покарання, приводить до порушення принципу індивідуалізації покарання. Аналіз судової практики свідчить про те, що у випадках, коли суди однобічно підходять до оцінки й урахування обставин вчиненого злочину та особи винного (ураховують тільки обставини, що характеризують особу винного, або тільки обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання, незважаючи на те, що у справі мала місце сукупність цих обставин), постановлені вироки підлягають скасуванню чи зміні.

Отже, як показує аналіз ч. 3 ст. 65 КК, найбільш точно визначає юридичну природу обставин, що характеризують особу винного, та їх співвідношення з іншими видами загальних засад призначення покарання таке:

1) врахування обставин, що характеризують особу винного, є загальнообов’язковим правилом призначення покарання;

2) зміст цього загального правила не складають обставини, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого, та обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання;

3) урахування особи винного обмежується тими обставинами, що не є ознаками складу злочину.

Таким чином, є обґрунтованим розуміння загальної засади щодо "урахування особи винного" як загальнообов’язкового правила врахування судом усієї сукупності особливостей, що як позитивно, так і негативно характеризують особу винного (його фізичний, психічний і психологічний стан, соціальний і правовий статус), які мають значення для індивідуалізації покарання і які мали місце до, під час або після вчинення злочину.

Хоча ці обставини є значущими для призначення покарання, аналіз судової практики свідчить про недостатню увагу, поверхове ставлення судів до реалізації цієї загальної засади, на що неодноразово зверталася увага в постановах Пленуму Верховного Суду України, узагальненнях судової практики, які здійснювалися Верховним Судом України[284]. Оцінка вироків у 345 кримінальних справах, що розглядалися Верховним Судом України та судами м. Луганська, дає змогу говорити, що в середньому у вироку наводиться не більше 3–4 обставин, які характеризують особу винного. Як правило, у вироках при обранні міри покарання суди першої інстанції обмежуються лише посиланням на те, що особа щиро розкаялася, визнала вину, сприяла розкриттю злочину — 37 %; на характеристику винного на виробництві та в побуті — 25 %; дані про судимість або їх відсутність — 31 %; відомості про відшкодування збитку — 30 %; дані про наявність неповнолітніх дітей — 15 %; про вік винного — 9 %. Аналіз матеріалів, що наводяться, свідчить про недостатнє врахування судами обставин, які характеризують стан здоров’я членів сім’ї (батьків, дружини, дітей, які потребують постійного догляду), вид співучасті, стан алкогольного сп’яніння винного. Суд, індивідуалізуючи покарання, також у багатьох випадках не враховує ту обставину, що новий злочин вчинено винним у період відбування покарання або в період іспитового строку. Суди здебільшого необґрунтовано застосовують ст. 75 КК України. Так, невідповідність призначеної міри покарання особливостям особи винного було визнано Апеляційним судом, яким скасовано вирок суду першої інстанції щодо Р., засудженого за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки. Підставою скасування вироку було те, що Р. раніше неодноразово був судимий, після звільнення з місць позбавлення волі на шлях виправлення не став і менше ніж через півроку після відбуття покарання знову вчинив злочин[285].

Серйозною негативною характеристикою особи є вчинення злочину протягом іспитового строку, призначеного відповідно до ст. 75 КК України. Саме тому Пленум Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" справедливо рекомендував судам не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час справи про новий злочин”[286]. Обґрунтованою видається також рекомендація судам не застосовувати до таких осіб більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, оскільки вчинення ними злочину в період відбування покарання, як правило, негативно характеризує цих осіб і не може свідчити про істотне зниження ступеня їх суспільної небезпечності. У зв’язку з цим уявляється доцільним доповнити абз. 4 п. 10 цієї постанови, виклавши його таким чином: "Виходячи з того, що відповідно до ч. 2 ст. 75, ч. 3 ст. 78 КК вчинення протягом іспитового строку нового злочину є підставою для направлення засудженого для відбування призначеного покарання, рекомендувати судам не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час розгляду справи про новий злочин, та не застосовувати до таких осіб більш м’якого покарання, ніж передбачено законом".

Аналіз судової практики дає підставу говорити про недостатню увагу судів до дослідження психічного стану винного, його психологічних особливостей. Водночас у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" як і в раніше чинних постановах Пленуму з цих питань не надається яких-небудь роз’яснень щодо врахування психічних і психологічних особливостей винного. Ще в 1980-х роках на це звертала увагу Н.С. Лейкіна, яка зазначала, що "у суддів немає чіткого уявлення про те, якою мірою психологія конкретного злочинця повинна враховуватися при вирішенні питання про покарання"[287]. Проте врахування психологічних особливостей винної особи при призначенні покарання є вагомою складовою оцінки особистих ознак конкретного винного: темпераменту, віху, статі й інших природних властивостей, що впливають на поведінку.

Правильно писав відомий психолог С.Л. Рубинштейн, що у формуванні особи істотну роль відіграють психологічні властивості людини. На його думку, "будучи зумовлені зовнішньою дією, психологічні процеси зумовлюють поведінку, опосередковуючи залежність поведінки від об'єктивних умов"[288].

Психологічна характеристика особи складається з динамічних тенденцій — потреб і мотивів, установок, ціннісних орієнтацій і відносин особи; можливостей, що реалізуються за допомогою задатків, здібностей, обдарованостей, інтелекту, а також характеру та самопізнання[289]. Саме тому при призначенні покарання важливим завданням суду є оцінка й урахування таких особистих ознак, що дозволить сформувати уявлення про психологічну характеристику особи винного, визначитися з випадковістю або закономірністю вчинення ним злочину, установити причини вчиненого[290] і на основі цього обрати міру покарання, максимально ефективну для досягнення мети покарання. Виявлення психологічних особливостей особи винного є умовою розкриття певних процесів індивідуальної свідомості особи, її реакції на призначене покарання.

Принципове значення має не просто злочинна мотивація, а саме такі стани людської психіки, як стрес[291], афект, реакція на випадкову ситуативність та інші. В.М. Кудрявцев, виходячи з того, що будь-який злочин є актом людської поведінки, наголошує, що тут має місце психологічно довільна активність особистості, тобто така активність, за якої усвідомлюються поставлена мета й мотиви і залишається наявність контролю за самим процесом антисуспільної поведінки[292]. Мова йде про свідому поведінку, яка для суб’єкта наповнена певним змістом, у тому числі й негативним. При цьому особливий інтерес для суду при індивідуалізації покарання має встановлення змін у меті та мотиві вчинення діяння, наприклад, коли особа, яка мала намір із помсти вбити всіх членів родини свого недруга, залишила живими дітей і старих з відчуття жалості[293].

Індивідуалізуючи покарання, суд повинен також установлювати рівень культури, знань винного. Досліджуючи особу винного, необхідно робити поправку на національно-історичну систему понять і цінностей, тобто "враховувати, що представник іншого народу може бачити світ трохи інакше…"[294]. Урахування цих особливостей дозволить не тільки більш об’єктивно встановити причини вчиненого злочину, але й визначити найбільш ефективне покарання винному.

Серед даних, що характеризують особу винного у вчиненні злочину, важливу роль при призначенні покарання відіграють також соціально-психологічні особливості, зумовлені віком, статтю винного. Людина — істота соціальна, тому зі зміною віку відбуваються не тільки фізіологічні зміни її організму, але й соціальні зміни особи. З часом змінюється і її найближче оточення (мікросередовище), та й суспільство в цілому. Змінюються умови, у яких живе людина, соціальні функції, досвід, звички, способи реаґування на конфліктні ситуації, її прагнення, бажання, коло інтересів і потреб; відбувається становлення і розвиток особи. Усі ці зміни позначаються як на поведінці окремої людини в різному віці, так і на структурі злочинності в цілому, якщо її проаналізувати в розрізі вікових груп. У зв’язку з цим слід погодитися з Л.А. Прохоровим, який уточнював, що "в цих випадках підлягає врахуванню не сам вік, а ступінь соціальної та духовної зрілості особи, який (ступінь) у різних людей може розрізнятися зовсім не у зв’язку з кількістю прожитих років"[295].

Принципове значення при призначенні певної міри покарання винному має й установлення та оцінка освітнього, професійного і культурного рівнів, які у своїй сукупності справляють істотний вплив у цілому на поведінку особи, сферу її інтересів, коло спілкування, вибір способів реалізації життєвих потреб.

Беручи до уваги викладене, уявляється доцільним рекомендувати Пленуму Верховного Суду України у постанові № 7 від 24 жовтня 2003 року роз’яснити судам необхідність урахування психічних і психологічних особливостей винного, а саме: характеру, темпераменту, потреб і мотивів, установок, ціннісних орієнтацій і ставлення особи до інших, рівень інтелектуального розвитку та ін. У зв’язку з цим п. 3. цієї постанови слід викласти в такій редакції: "Досліджуючи дані про особу винного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, психічні та психологічні особливості (характер, темперамент, потреби й мотиви, установки, ціннісні орієнтації, рівень інтелектуальною розвитку), поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність незнятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо". Це буде сприяти більшій індивідуалізації покарання при його призначенні винному.

Призначаючи покарання, суд має враховувати також і соціальну характеристику особи винного у вчиненні злочину, що дозволить найбільш точно визначити соціальне обличчя особи, її моральні якості. Тому уявляється необхідним з’ясувати соціальну характеристику особи як члена суспільства, спосіб життя, у якому виявилися її індивідуальні риси[296] і багато в чому визначається злочинна поведінка. Аналіз антигромадського способу життя, — зазначає Є.К. Флоря, — фактично означає дослідження самого життя особи як конкретної сукупності форм діяльності, що включає її сімейно-побутову діяльність, роботу, оточення тощо[297]. Значення при цьому має інформація, одержана з місця навчання, роботи або служби; довідки з місця проживання, про склад сім’ї; свідчення знайомих, товаришів, близьких; відомості про судимість, адміністративні стягнення; відомості про її заслуги перед Батьківщиною, про суспільну діяльність тощо. Так, наприклад, обвинуваченого в порушенні Правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, негативно характеризуватиме систематичне, грубе порушення Правил дорожнього руху. Ці обставини в обов’язковому порядку повинні бути враховані судом при індивідуалізації покарання. Однак, як свідчить аналіз судової практики, суди часто обметуються характеристиками винного, одержаними з місця навчання, роботи, проживання.

Для індивідуалізації покарання серйозне значення має з’ясування сімейного стану, поведінки підсудного в сім'ї, чи перебувають на його утриманні неповнолітні діти, батьки похилого віку, а також чи мали місце факти, що свідчили про його негативну поведінку в сім'ї (пияцтво, жорстоке поводження з членами сім'ї, негативний вплив на виховання дітей тощо). Особливу актуальність з’ясування цього питання має при призначенні покарання у вигляді штрафу і конфіскації майна, оскільки виконання цих видів покарань може безпосередньо відбитися на майновому стані його близьких. У зв’язку з особливою важливістю цих обставин у КК деяких країн — колишніх республік Радянського Союзу законодавець прямо вказує на те, що поряд з урахуванням особи винного суд обов’язково повинен брати до уваги можливий вплив призначеного покарання на умови життя його сім'ї (КК РФ, Республік Казахстан, Киргизстан та ін.). Оцінюючи цю позицію, не можна не помітити, що наведені обставини відносяться до тих, що характеризують особу винного, і тому їх виділення є зайвим разом з указівкою на необхідність урахування особи винного. У цьому випадку, як слушно зауважує Л.Л. Кругліков, буде зайвою деталізація критерію "особа винного"[298]. З цим слід погодитися, уточнивши, що виділення в загальних засадах якої-небудь з обставин, які характеризують винну особу, разом з узагальненою категорією "особа винного" суперечить індивідуальному змісту видів загальних засад призначення покарання, якими є ступінь тяжкості, обставини, що характеризують особу винного, та обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання /Саме тому Пленум Верховного Суду України в Постанові № 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання", характеризуючи загальну засаду призначення покарання про врахування особи винного, передбачає необхідність установлення судом складу сім’ї винного (наявність на утриманні в нього дітей та осіб похилого віку), його матеріального стану тощо.

Викладене в цьому підрозділі дозволяє зробити висновок про те, що врахування психічних і психологічних особливостей винного дає змогу суду визначити: 1) закономірністю чи випадковістю для винного було вчинення злочину; 2) вид і розмір необхідного та достатнього покарання конкретній особі для досягнення мети її покарання.

Підбиваючи підсумок розгляду законодавчого правила як самостійної засади призначення покарання, слід підкреслити: