Розділ «Глава 1. Принципи призначення покарання»

Дослідження всіх питань інституту призначення покарання уявляється неможливим без попереднього розгляду принципів призначення покарання. Споконвічно проблема принципів того чи іншого кримінально-правового інституту лежала в основі вирішення питань про його зміст і цільове призначення, була фундаментом визначення його сутності, ознак, практичного значення та співвідношення з іншими кримінально-правовими інститутами. Тому в науці кримінального права цій проблемі справедливо приділялась і приділяється значна увага. Не є винятком й інститут призначення покарання.

Незважаючи на це, питання про принципи призначення покарання в науці кримінального права не отримали однозначного вирішення. Саме тому треба розглянути докладніше питання про поняття принципів як правової категорії.

Термін "принцип" походить від латинського слова "principium", що означає найбільш загальне вихідне положення, яке визначає природу й соціальну сутність явища, його значення та найбільш істотні особливості. У тлумачних словниках принцип визначається як "внутрішнє переконання людини, погляд на речі"[3], "основне вихідне положення якої-небудь теорії, положення, вчення, науки, світогляду тощо"[4]. Саме таке тлумачення цілком може бути покладене в основу поняття правових принципів, якими є й принципи призначення покарання.

Правові принципи характеризуються низкою ознак, які дозволяють відрізняти їх від інших правових категорій: вони виражають зведену в закон волю держави; є нормативними, загальними, обов’язковими; виконують соціальну функцію — регулювання суспільних відносин, тобто виступають критерієм правомірності поведінки учасників цих відносин; спрямовують законодавчу і судову діяльність.

Виходячи з наведених ознак, під правовими принципами слід розуміти вихідні, загальнообов'язкові ідеї, визначені в правовій науці й покладені в основу змісту норм (інститутів) права та правозастосовчої практики.

Правові принципи залежно від характеру, змісту і сфери прояву класифікуються на: 1) загальні (загальноправові, основні); 2) міжгалузеві; 3) галузеві (спеціальні); 4) інституціональні.

Усі принципи права, виступаючи як система, взаємодоповнюються й конкретизують закладені в них ідеї. Тому, переходячи від найвищого ступеня узагальнення, яким є загальні принципи, до нижчих рівнів, принципи стають більш конкретними. Порушення принципів одного з рівнів закономірно позначається на функціонуванні всіх інших.

Загальні принципи, які визначають напрямки й основні риси правового регулювання всієї системи права, виражають найважливіші підвалини суспільства. Ці принципи закріплюються насамперед у Конституції держави, а також знаходять відбиття в інших законах. Так, у Конституції України 1996 року сформульовано загальноправові принципи: верховенства закону (ст. 8); поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6); справедливості (ст. 21, ч. 1 ст. 61); демократизму (ст. 1, 5, 6); рівноправності (ст. 24); винної відповідальності (ст. 62) та ін.

Міжгалузеві принципи, на відміну від загальних, діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах, оскільки відбивають найбільш загальні, фундаментальні положення двох чи більше галузей права, що є близькими за предметом і методом регулювання. Прикладом цьому є принцип невідворотності відповідальності, який має велике значення не тільки для кримінального права, але й для адміністративного права, кримінального процесу та інших.

Галузеві принципи мають свою специфіку залежно від методу і предмета регулювання та становлять менший (порівняно з загальними та міжгалузевими) ступінь узагальнення принципово значущих положень. Співвідношення загальних і галузевих принципів однозначне: загальні обумовлюють зміст галузевих принципів, оскільки лежать в основі всієї системи права і знаходять вираз на різних її рівнях. У зв’язку з цим видається правильною думка Н.І. Загороднікова, який, характеризуючи принципи кримінального права, писав, що вони визначені об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, випливають з природи кримінального права, а також із практики застосування кримінального законодавства[5]. Галузеві принципи, базуючись на загальних і міжгалузевих, виражають специфічні основні положення, ідеї конкретної галузі права, визначають суть і соціальну, зумовленість її норм, а тому за своїм змістом багатші (ширші) за загальні та міжгалузеві.

Основними функціями галузевих принципів, зокрема принципів кримінального права, є: 1) формування кола тих основних ідей, положень, які мають стійкий характер, зумовлений певним рівнем розвитку суспільства, соціальними цінностями, які сформувалися в ньому; 2) визначення основного змісту всієї сукупності норм кримінального права, які зумовлюють його специфіку та спрямованість; 3) юридичне закріплення в кримінально-правових нормах певних вимог, загальних положень, обов’язкових як для законодавця, так і для правозастосовчих органів.

Виходячи з ознак кримінально-правових принципів, Слід визнати недостатньо повною їх характеристику, запропоновану В.О. Гацелюком. Він вважає, що ці принципи являють собою "найбільш загальні, закріплені кримінальним законом положення, які визначають структуру кримінального права і дають уявлення про його метод, виступають у вигляді нормативної основи регулювання кримінально-правових відносин і відбивають рівень громадської правосвідомості"[6]. За такого розуміння цих принципів втрачається основна їх функція — визначати зміст норм кримінального права.

Інституціональні принципи — це принципи окремих інститутів тієї чи іншої галузі права. Що стосується їх виділення, то в теорії права це питання вирішувалось і вирішується неоднозначно. Серед існуючих точок зору можна вирізняти дві, протилежні за своїм змістом. Перша: нижчим ступенем у системі принципів права є галузеві принципи[7]. Друга: крім загальноправових і галузевих принципів, існують також і принципи окремих інститутів, значення яких визначається змістом певної сукупності однорідних норм[8].

Аналіз окремих інститутів кримінального права свідчить, що саме друга позиція є найбільш обґрунтованою, тому що вона відбиває реальне існування в рамках однієї галузі права різних інститутів, їх специфіку та значення: інститут стадій вчинення злочину, інститут співучасті, інститут покарання тощо.

Саме інституціональні принципи відображають найбільш типові, основні й істотні ідеї, положення, що визначають сутність і зміст конкретного інституту, його спрямованість і значення, адекватність принциповим положенням права в цілому. Від правильного тлумачення інституціональних принципів залежить не тільки найбільш повне визначення сутності певного інституту, але й шляхи його подальшого вдосконалення.

Принципи конкретного інституту права, забезпечуючи єдність правового регулювання певного кола однорідних суспільних відносин, існують не окремо від загальноправових, міжгалузевих і галузевих принципів, а доповнюють, конкретизують їх залежно від особливостей цього інституту.

Саме такі принципи й лежать в основі інституту призначення покарання, визначаючи його сутність, ознаки, соціальне призначення, а їх урахування в правозастосовчій практиці забезпечує досягнення мети покарання.

Однак у теорії кримінального права не вироблено єдиного підходу до визначення їх поняття. Так, А.Д. Соловйов розумів під такими принципами "закріплені в нормах кримінального та кримінально-процесуального права положення, які встановлюють підстави, умови та порядок застосування кримінального покарання"[9].

За думкою Л.А. Прохорова, принципи призначення покарання — це "керівні ідеї, які втілюють у собі ту чи іншу характерну рису всіх норм КК, що регламентують порядок призначення покарання"[10].