Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Виходячи з цих правил, подружжя може визначити порядок участі того з батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини в договорі, що подається суду в процесі розгляду справи про розірвання шлюбу. Сторони можуть встановити, що дитина буде проводити певний час, спілкуючись з другим із батьків (канікули, вихідні та святкові або певні буденні дні), визначити порядок зустрічей з родичами матері/батька, який проживає окремо тощо.

7. Для договорів подружжя про виховання дитини та визначення умов її життя після розірвання шлюбу закон передбачає просту письмову форму. Однак за бажанням сторін такий договір може бути посвідчено нотаріально. Згідно із ч. 4 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, який за законом не потребує такого посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Іноді в літературі відзначається, що суд має посвідчити такий договір. Очевидно, що це не зовсім так. Законодавство не передбачає за судом (на відміну від нотаріуса) таких функцій, як посвідчення договорів. Тому можна сказати, що договір подружжя про виховання та забезпечення умов життя дитини після розірвання шлюбу перевіряється, однак не посвідчується судом.

8. Договір про утримання дитини тим з батьків, який проживає від дитини окремо (ч. 2 ст. 109 СК України) має іншу спрямованість. Його головна мета — визначити порядок надання утримання (аліментів) на дитину. Новий СК України не проводить чіткого розмежування між поняттями «утримання» та «аліменти», хоча раніше ці поняття розглядалися як окремі. Вважалося, що утримання — це гроші (майно), що передаються одним із батьків на користь дитини в добровільному порядку, а аліменти — гроші (майно), що стягуються в примусовому порядку за рішенням суду. Сьогодні вказані відмінності в законодавстві не закріплені.

Треба відзначити, що природу договору, передбаченого ч. 2 ст. 109 СК України важко визначити однозначно. В першу чергу це стосується його змісту. В законі лише передбачено, що договір подружжя щодо розміру аліментів на дитину повинен бути нотаріально посвідчений. Виходячи із тексту ч. 2 ст. 109 СК України можна зробити висновок, що договір має торкатися лише питання про розмір аліментів.

Втім, треба звернути увагу на те, що в законі існують і інші норми, які визначають договірні відносини батьків щодо сплати аліментів на дитину (ст. 189, ч. 2 ст. 93 СК України). Так, згідно із ч. 1 ст. 189 СК батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити не лише розмір, а й строки їх сплати. В СК України міститься норма, згідно з якою подружжя має право визначити свої майнові права та обов'язки як батьків у шлюбному договорі (ч. 2 ст. 93 СК України). Остання норма є найбільш широкою за змістом і дає можливість батькам встановити в договорі не лише розмір, а й порядок сплати аліментів на дітей. Немає заборон на укладення шлюбного договору відносно сплати аліментів і на випадок розірвання шлюбу.

Що можна сказати у зв'язку із такою кількістю норм щодо договорів батьків відносно утримання дитини?

По-перше, необхідно констатувати, що в СК України прямо передбачено три види таких договорів (ч. 2 ст. 109, ст. 189, ч. 2 ст. 93 СК України), які за своїм змістом певною мірою «перехрещуються» між собою.

По-друге, принципової різниці у змісті таких договорів не може існувати. Наприклад, в ч. 2 ст. 109 СК України сказано, що подружжя при розірванні шлюбу може укласти нотаріальний договір, в якому буде визначено розмір аліментів. Однак це не означає, що сторони не можуть включити в такий договір і інші умови, пов'язані із сплатою аліментів, наприклад, умови щодо порядку, форми та строків сплати.

По-третє, різниця між вказаними договорами може стосуватися не їх змісту, а конкретних умов, за яких договори укладаються. Так, якщо договір укладає подружжя, яке за спільною заявою хоче розірвати свій шлюб, то сторони керуються ч. 2 ст. 109 СК України. Якщо мова йде про батьків дитини, які ніколи не перебували у шлюбі, або, навпаки, перебувають у шлюбі і не бажають його розривати, то ці особи при укладенні договору звертаються до ст. 189 СК України. Нарешті, подружжя або наречені, можуть включити положення про сплату аліментів у свій шлюбний договір.

9. Передбачений в ч. 2 коментованої статті договір подружжя щодо сплати аліментів на дитину при розірванні шлюбу не може містити положень, які б суперечили інтересам дитини. Тому сторони не можуть включити в нього умови, згідно з якими той з батьків, хто проживає окремо від дитини, відмовляється від свого права на звернення до суду за захистом інтересів дитини або від права вимагати в майбутньому стягнення аліментів на утримання дитини. Батьки не можуть передбачити в договорі розмір аліментів, менший у порівнянні з тим, що передбачений в законі (ч. 2 ст. 182 СК України).

Договір подружжя про утримання дитини (на відміну від договору про виховання) має бути нотаріально посвідчений. Нотаріус перевіряє зміст договору та за наявності в ньому умов, що суперечать інтересам дитини (якщо батьки відмовляться внести в нього відповідні зміни), не посвідчить такий договір.

10. З аналізу коментованої статті випливає, що подружжя у зв'язку з розірванням шлюбу може укласти два види договорів. Умовно їх можна визначити як: а) договір про виховання та б) договір про утримання дитини. Однак не буде суперечити закону і поєднання умов вказаних договорів. Сторони можуть скласти єдиний договір про виховання та утримання дитини після розірвання шлюбу. З урахуванням того, що в такому договорі будуть міститися умови про сплату аліментів на дитину, він підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

11. Навіть після звернення подружжя до суду із спільною заявою про розірвання шлюбу закон надає їм можливість зберегти сім'ю. Протягом місяця від дня поданні до суду заяви про розірвання шлюбу сторони мають право її відкликати. Якщо сторони не скористаються цим шансом, то після закінчення одного місяця від дня подачі заяви суд постановляє рішення про розірвання шлюбу (ч. 4 ст. 109 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що:

а) заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка;

б) після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права дружини та чоловіка;

в) після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права їхніх дітей.

Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу

1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.