Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

5. Першою з названих умов є вчинення одним з подружжя протиправної поведінки, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Очевидно маються на увазі випадки, коли чоловік ображає або б'є дружину, загрожує їй, принижує її честь і гідність. Уявити собі зворотну ситуацію, коли такі дії робить жінка, яка має на руках маленьку дитину, досить складно. Тому можна говорити, що ця норма закону спрямована на захист інтересів жінки, якій надається можливість розірвати шлюб.

Потрібно визнати, що вживане в законі поняття «протиправна поведінка, що містить ознаки злочину», у юридичному сенсі є вкрай неточним. Вирішити питання про те, містить або не містить поведінка особи ознаки злочину, може лише суд, а не позивач, що звертається до суду з позовом про розірвання шлюбу. Тому ця вказівка закону є досить умовною і розрахована на побутове, а не юридичне розуміння ситуації. Очевидно, що при зверненні до суду позивачеві не потрібно буде надавати копію вироку, у якому дії другого з подружжя будуть визнані злочинними. Досить буде вказати в позові, що відповідач у справі б'є або ображає позивача, влаштовує в будинку скандали тощо.

6. Другою умовою, яка надає можливість кожному з подружжя звертатися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини або після народження дитини, є визнання іншою особою батьківства відносно: а) зачатої дитини (ч. 3 ст. 11 °CК України); б) народженої дитини (ч. 4 ст. 11 °CК України).

Загальна заборона подружжю вимагати розірвання шлюбу в період вагітності дружини та після народження дитини пов'язана з презумпцією (припущенням), що чоловік жінки є батьком або майбутнім батьком її дитини. З урахуванням цієї обставини з метою збереження сім'ї, в якій народиться або проживає дитина, закон і забороняє подружжю звертатися з позовом до суду. Проте, якщо така обставина відпаде, то встановлена заборона втрачає свій сенс. Іншими словами, якщо дружина повідомляє, що її чоловік не є батьком її дитини (майбутньої дитини) і є інший чоловік, який визнає себе батьком цієї дитини, то заборона на пред'явлення позову про розірвання шлюбу подружжя не діє. У цьому випадку як дружина, так і чоловік можуть звернутися до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу.

7. В ч. 3 коментованої статті сказано, що чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. З цієї норми випливає, що може мати місце сукупність таких обставин:

• жінка перебуває у зареєстрованому шлюбі;

• жінка перебуває у стані вагітності;

• чоловік, з яким жінка перебуває у зареєстрованому шлюбі, не визнає себе батьком зачатої дитини;

• інший чоловік визнає своє батьківство щодо зачатої дитини. Проблема полягає у співвідношенні вказаної норми з іншими положеннями

СК України. Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 122 СК України, дружина та чоловік можуть подати заяву про невизнання чоловіка батьком дитини лише після народження дитини. Натомість, згідно із ч. 3 ст. 11 °CК України чоловік, який не перебуває з матір'ю дитини у шлюбі, може подати заяву про визнання свого батьківства щодо зачатої дитини. Виникає парадокс. З одного боку, подружжя протягом вагітності дружини позбавлені права подати до органу РАЦС заяву про невизнання чоловіка батьком дитини, з іншого — жінка може подати до органу РАЦС спільну заяву з іншим чоловіком, з яким вона у шлюбі не перебуває, про визнання ним батьківства щодо зачатої дитини.

Такий очевидний незбіг норм СК України може спричинити негативні наслідки і призвести до порушення прав учасників сімейних відносин. Крім того, виникають питання суто процедурного плану, оскільки не зовсім зрозуміло, як саме має реагувати орган РАЦС на заяву чоловіка, який хоче визнати батьківство щодо майбутньої дитини жінки, з якою він у шлюбі не перебуває і яка перебуває у шлюбі з іншою особою у той час, як ця особа (чоловік цієї жінки) не має права на невизнання свого батьківства. Це питання залишається відкритим.

8. Згідно із ч. 4 коментованої статті кожен з подружжя має право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою. На відміну від ч. 3 ст. 11 °CК України в цьому випадку мова йде про визнання батьківства іншою особою щодо народженої дитини. Відповідно до ч. 3 ст. 122 СК України дружина та чоловік мають право подати до державного органу РАЦС спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. Це можливо лише за умови одночасного подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.

Цей момент безпосередньо пов'язаний із питанням про розірвання шлюбу. Для того, щоб чоловік або дружина могли звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом одного року після народження дитини, необхідно, щоб: а) чоловік разом із дружиною подав заяву про невизнання себе батьком дитини; б) інший чоловік подав разом з жінкою заяву про визнання ним батьківства відносно народженої дитини. Зазначені заяви подаються до органу РАЦС.

На підставі заяви жінки та чоловіка, які не перебувають між собою у шлюбі, державний орган РАЦС вносить відповідні зміни в Книгу реєстрації народжень і видає нове Свідоцтво про народження (ст. 134 СК України). Таке свідоцтво буде підтвердженням того, що чоловік і жінка не мають спільної дитини, і батьком народженої у шлюбі дитини є не чоловік матері, а інша особа. З врахуванням цього виникає можливість для звернення дружини або чоловіка до суду з позовом про розірвання шлюбу.

9. Аналогічні наслідки виникають і у випадку судового оспорювання батьківства (ст. 136 СК України). Якщо за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини, вважається, що чоловік не є батьком дитини (ч. 4 ст. 11 °CК України). У зв'язку із цим кожен з подружжя може звертатися до суду з позовом про розірвання шлюбу.

10. Ініціатором розірвання шлюбу в переважній більшості випадків є один з подружжя. Однак до суду може звернутися і опікун особи, яка була визнана недієздатною. Відповідно до ч. 5 ст. 11 °CК України опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

Ця норма певною мірою співвідноситься із п. 2 ч. 1 ст. 107 СК України. В ній, зокрема, передбачається, що шлюб з особою, визнаною судом недієздатною, розривається державним органом РАЦС. Такий адміністративний (несудовий) порядок застосовується лише до випадків, коли шлюб розривається на вимогу того з подружжя, який є дієздатним. Якщо ж розірвання шлюбу ініціює опікун недієздатної особи, то розірвання шлюбу здійснюється виключно судом в порядку позовного провадження.

Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

1. В коментованій статті вказано, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя. Це правило застосовується лише у тому випадку, коли розірвання шлюбу здійснюється в порядку позовного провадження (за позовом одного з подружжя). Суд не застосовує таких заходів у випадку розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, яке здійснюється в порядку окремого провадження (див. ст. 109 СК України та коментар до неї).