Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

За законодавством, що діяло раніше (ч. 2 ст. 41 КпШС України), якщо між подружжям при розірванні шлюбу виникав спір щодо спільного майна або сплати аліментів, то розірвання шлюбу могло здійснюватися лише в судовому порядку одночасно з розглядом майнового спору. Нове законодавство вирішує це питання інакше. Відповідно до ч. 3 ст. 106 СК України шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Такий підхід вбачається цілком виправданим. Відомо, що розгляд судами майнових спорів подружжя нерідко має довготривалий характер. У деяких випадках для його вирішення потрібно проведення експертиз, надання різного роду документів, визначення вартості та часу придбання спірного майна, накладення арешту на майно тощо. В результаті розгляд майнового спору розтягується на місяці, а іноді й роки.

Всі ці питання не пов'язані з долею шлюбу. Якщо особисті відносини дружини та чоловіка непоправно зруйновані, то немає необхідності штучно зв'язувати майновий спір з питанням про припинення шлюбу. Подружжя і після розірвання шлюбу може вирішувати проблеми майнового характеру в суді. Таким чином, незалежно від наявності між дружиною та чоловіком, які не мають дітей, майнового спору, при їхній взаємній згоді на розірвання шлюбу реєстрація розірвання шлюбу може бути здійснена у державному відділі РАЦС. Таким чином, подружжя може звернутися до органу РАЦС із спільною заявою про розірвання шлюбу та одночасно — до суду з позовом про поділ спільного майна або стягнення аліментів. Шлюб між сторонами може бути розірваний державним органом РАЦС незалежно від того, скільки часу в суді буде розглядатися майновий спір подружжя.

Стаття 107. Розірвання шлюбу РАЦСом за заявою одного з подружжя

1. Шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя:

1) визнаний безвісно відсутнім;

2) визнаний недієздатним;

2. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

1. Розірвання шлюбу державним органом РАЦС може здійснюватися за волею лише одного із подружжя. В цілому це виключення із загального правила, оскільки розірвання шлюбу — це питання, вирішення якого залежить від волі дружини та чоловіка. Втім, у житті виникають ситуації, коли один з подружжя хоче розірвати шлюб, а другий не може в силу об'єктивних причин висловити своє ставлення до цього питання або коли воля другого з подружжя в силу прямої вказівки закону не береться до уваги. Закон враховує такі випадки і передбачає можливість звернення до державного органу РАЦС лише одного з подружжя. При цьому питання про наявність у подружжя дітей віком до 18 років значення не має. Враховується лише воля одного з подружжя на розірвання шлюбу. Пріоритет віддається ініціативі лише одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

1) визнаний безвісно відсутнім;

2) визнаний недієздатним;

2. Відповідно до ч. 1 ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У цьому випадку виникає правова невизначеність, пов'язана з відсутністю людини за місцем її проживання. За таких обставин можуть виникнути питання про управління приналежним їй майном, здійсненні різноманітних правочинів, стягненні аліментів, прийнятті спадщини тощо. Якщо відсутня особа перебуває у зареєстрованому шлюбі, може виникнути проблема, пов'язана з його розірванням.

Законодавство закріплює спеціальний юридичний механізм, покликаний вирішити таку проблему — визнання особи безвісно відсутньою за рішенням суду. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою подається до суду за місцем проживання заявника або по останньому відомому місцю проживання (перебування) фізичної особи, місце перебування якої невідомо, або за місцезнаходженням її майна (ст. 246 ЦПК України). З такою заявою може звернутися зацікавлена особа, зокрема другий з подружжя. У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою має бути зазначене: для якої мети необхідно заявникові визнати її безвісно відсутньою, а також обставини, що підтверджують відсутність фізичної особи (ст. 247 ЦПК України).

Визнання особи безвісно відсутньою спричиняє важливі юридичні наслідки. Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦК України нотаріус описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Опікун приймає на себе виконання цивільних прав та обов'язків такої особи, погашає борги за рахунок її майна, управляє майном в інтересах відсутнього тощо.

Сімейне законодавство також передбачає наслідки відсутності особи в місці її постійного проживання. Якщо один з подружжя був визнаний безвісно відсутнім за рішенням суду, то другий з подружжя може розірвати шлюб у спрощеному порядку. Для цього необхідно подати до державного відділу РАЦС заяву про розірвання шлюбу. До заяви додається копія або виписка з рішення суду про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім. На підставі пред'явлених документів відділом реєстрації актів цивільного стану реєструється розірвання шлюбу (п. 5.19 Правил реєстрації актів цивільного стану).

Сімейне законодавство закріплює норми, що визначають наслідки повернення відсутньої особи. Якщо така особа з'явилася, її шлюб за умов, передбачених законом, може бути поновлений за рішенням суду (див. ч. 2 ст. 118 СК України та коментар до неї).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 1 ст. 40 ЦК України).

Визнання особи недієздатною спричиняє серйозні правові наслідки. Над такою особою встановлюється опіка. Вона не має права укладати будь-які правочини. Від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах діє її опікун. Опікун несе також відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, яка перебуває під його опікою (ст. 41 ЦК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 107 СК України з особою, визнаною недієздатною, шлюб розривається за заявою другого з подружжя, який є дієздатним. Думка опікуна недієздатної особи при вирішенні цього питання не з'ясовується. У зв'язку із цим яких-небудь заяв опікуна про його згоду на розірвання шлюбу відносно його підопічного не вимагається. Таким чином, у питанні розірвання шлюбу з особою, визнаною судом недієздатною, вирішальне значення має воля того з подружжя, хто є дієздатним і бажає розірвати шлюб.

У деяких випадках ініціатором розірвання шлюбу може виступати не той з подружжя, хто є дієздатною особою, а опікун другого з подружжя, який визнаний судом недієздатним. У ч. 5 ст. 11 °CК України сказано, що опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним. Однак у цьому випадку розірвання шлюбу здійснюється в порядку позовного, а не окремого провадження.

Якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення психічного стану особи, визнаної недієздатною, у неї відновилася здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, за заявою опікуна або органу опіки та піклування суд відновлює цивільну дієздатність фізичної особи, визнаної недієздатною, та припиняє опіку (ч. 2 ст. 42 ЦК України).