Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Особа, дієздатність якої була відновлена за рішенням суду, здійснює свої права та несе обов'язки самостійно. Будучи повністю дієздатною, така особа самостійно вирішує питання про долю особистих відносин з колишньою дружиною (чоловіком). Слід зазначити, що у цьому випадку законодавство не передбачає можливості поновлення розірваного раніше шлюбу. Якщо сторони мають намір знову створити сімейний союз, вони повинні зареєструвати свій шлюб у загальному порядку.

5. Процедура розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя проходить дві стадії. До них належать:

а) подача одним з подружжя заяви про розірвання шлюбу;

б) реєстрація розірвання шлюбу державним органом РАЦС.

Насамперед заінтересована особа подає до відділу РАЦС заяву про розірвання шлюбу, що має певну форму.

Для того, щоб державний орган РАЦС міг розірвати шлюб за заявою одного з подружжя, відсутність другого з подружжя, його нездатність виразити своє відношення до розірвання шлюбу мають бути підтверджені відповідним чином. Тому до заяви про розірвання шлюбу його ініціатор повинен додати копію або виписку з рішення суду про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім або недієздатним.

На підставі пред'явлених документів державний відділ РАЦС здійснює реєстрацію розірвання шлюбу. Якщо один з подружжя визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, то реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання другого з подружжя (п. 5.18 Правил реєстрації актів цивільного стану). При цьому ініціатор не зв'язаний у процесі розірвання шлюбу з другим із подружжя. При складанні актового запису про розірвання шлюбу відомості щодо того з подружжя, який є відсутнім, вносяться не в повному обсязі. Відсутні відомості в подальшому можуть бути доповнені за заявою особи після її звільнення з виправно-трудової установи на підставі паспорта або паспортного документа відділом реєстрації актів цивільного стану, у якому було зареєстроване розірвання шлюбу.

Як зазначалося, згода опікуна недієздатної особи на розірвання шлюбу не потрібна. У цьому випадку береться до уваги воля лише одного з подружжя. Разом з тим, розірвання шлюбу спричиняє виникнення важливих правових наслідків (припинення режиму спільності майна, особистих прав та обов'язків подружжя тощо). У зв'язку із цим особа, з якою шлюб було розірвано (опікун особи, яка була визнана недієздатною), повинні бути сповіщені про розірвання шлюбу за ініціативи другого з подружжя. Тому відділ РАЦС повинен у десятиденний строк повідомити засудженого або опікуна недієздатної особи про проведену реєстрацію розірвання шлюбу.

Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним

1. За заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини.

На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним органом реєстрації актів цивільного стану.

1. В сімейному законі вперше закріплюється таке поняття як «фіктивне розірвання шлюбу». В літературі проводилися дослідження фіктивних сімейно-правових станів в цілому. Зокрема, Н.Н. Тарусіна зазначає, що фіктивний правовий стан — це відношення, яке за формою повною мірою відповідає вимогам закону, хоча за змістом суперечить йому. Фіктивний сімейно-правовий стан — це такий прийом, який полягає у здійсненні особами наданих законом правомочностей в цілях, які не відповідають їх змісту та соціальному призначенню'. Відносно фіктивного розірвання шлюбу можна вважати, що це прийом, який застосовується подружжям для створення видимості відсутності шлюбних відносин при їх реальному існуванні, коли сторони за певних причин не хочуть формально вважатися подружжям і не визнають свій подружній статус, хоча фактично при цьому зберігають свої шлюбні відносини.

У період існування так званої розподільчої системи фіктивне розірвання шлюбу було поширеним явищем, оскільки надавало подружжю можливість отримувати певні матеріальні блага, у першу чергу-житло. Сьогодні актуальність цієї норми не є значною, а сферу її дії не можна визнати широкою.

2. В коментованій статті передбачається можливість визнання судом розірвання шлюбу фіктивним лише у випадку, коли шлюб було розірвано органом РАЦС за заявою подружжя, яке не має дітей (ст. 106 СК України);

З цього випливає, що у випадку розірвання шлюбу судом подальше визнання розірвання такого шлюбу фіктивним неможливе. Очевидно, такий підхід в першу чергу визначається процесуальними нюансами. Якщо розірвання шлюбу було здійснене за рішенням суду, то цей факт має преюдиційне значення. Інший суд не може визнати розірвання шлюбу фіктивним при наявності рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили і зберігає свою чинність.

Щодо неможливості визнання фіктивним розірвання шлюбу з безвісно відсутньою або недієздатною особою, що було здійснено органом РАЦС (п. п. 1, 2 ст. 107 СК), то закон не надає пояснень щодо цього питання. Очевидно, що розірвання шлюбу органом РАЦС з цими особами не може визнаватися фіктивним, оскільки друга сторона не може висловити свого ставлення до цього питання та надати необхідних пояснень.

3. В коментованій статті не надається переліку осіб, які можуть вимагати визнання розірвання шлюбу фіктивним. З позовом до суду може звертатися заінтересована особа. Можна припустити, що такою особою буде один із подружжя або інша особа, права якої так чи інакше порушуються фактом фіктивного розірвання шлюбу (діти, спадкоємці тощо).

4. Закон визначає і формальні моменти, пов'язані з визнанням розірвання шлюбу фіктивним. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей

1. Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.