Розділ II Права, свободи та обов’язки людини і громадянина

Обов’язком держави є встановлення такого правового режиму діяльності політичних партій, за якого вони можуть ефективно виконувати покладені на них функції.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 12 червня 2007 р. № 2, конституційний припис «політичні партії... беруть участь у виборах» разом з положеннями ст. 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» необхідно розуміти як право політичної партії, яке кореспондується з обов’язком протягом встановленого законом десятирічного терміну хоча б один раз взяти участь у висуванні своїх кандидатів по виборах Президента України та народних депутатів України.

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах, тобто досяг 18-річного віку. Обмеження права іноземців та осіб без громадянства бути членами політичних партій є загальновизнаним у світі та обумовлено інтересами національної безпеки. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Обмеження щодо членства в політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України. На конституційному рівні міститься лише одна заборона: ст. 127 встановлює, що професійні судді не можуть належати до політичних партій, брати участь у політичній діяльності. Згідно зі ст. 6 Закону

«Про політичні партії в Україні» членами політичних партій не можуть бути: судді; працівники прокуратури; працівники органів внутрішніх справ; співробітники Служби безпеки України; військовослужбовці; працівники органів державної податкової служби; персонал Державної кримінально-виконавчої служби України. Ці обмеження покликані деполітизувати роботу судових та правоохоронних органів, збройних сил держави, зробити їх незалежними від будь-якого впливу з боку політичних партій. Відповідно до ст. 112 Конституції України Президент України не може обіймати посади в об’єднаннях громадян. Зазначена норма забороняє Президенту України очолювати будь-яке об’єднання громадян, у тому числі політичну партію, займати будь-яку іншу посаду в організації — заступника голови, члена колегіального органу управління, керівника структурного підрозділу тощо, але не забороняє бути членом організації.

Обмеження права на об’єднання, що передбачає Конституція та закони України, узгоджується з міжнародно-правовими стандартами в галузі прав людини. Стаття 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає, що ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції. Стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також закріплює, що ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Частина 3 коментованої статті присвячена правовому статусу та особливостям професійних спілок. Згідно із Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійною спілкою (профспілкою) вважається добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Держава забезпечує реалізацію права громадян на об’єднання у професійні спілки і додержання прав та інтересів профспілок. Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин із роботодавцями та їх об’єднаннями. Європейський суд з прав людини зазначив, що внутрішнє законодавство повинно надавати профспілкам можливість відстоювати інтереси своїх членів, але водночас держава має свободу вибору засобів досягнення цієї мети (рішення від 27 жовтня 1975 р., справа Національної профспілки поліції Бельгії проти Бельгії).

Особливістю профспілок у порівнянні з іншими громадськими об’єднаннями є наявність специфічних прав, закріплених законодавством, завдяки яким вони можуть більш ефективно захищати трудові та соціально-економічні права працівників.

Правовий статус профспілок установлюється Законом України «Про об’єднання громадян», Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Кодексом законів про працю України, міжнародними договорами України тощо. Суспільні відносини за участю профспілок регулюються законодавством тією мірою, в якій це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів працівників, успішного функціонування профспілок. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 18 жовтня 2000 р. №11, держава не може обмежувати право громадян України на свободу об’єднання у професійні спілки ні законодавством, ні на практиці такими вимогами, які виключають можливість утворення професійної спілки як такої, якщо цих умов (вимог) об’єктивно не можна виконати. Така ситуація була б фактично частковою забороною реалізації права громадян на об’єднання у відповідну професійну спілку. Зазначеним рішенням Суду було визнано неконституційними окремі умови щодо утворення профспілок, закріплені у ст. 11 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва і захисту прав та інтересів членів профспілки. У рішенні від 29 жовтня 1998 р. № 14 Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить обмежень щодо утворення професійних спілок громадянами, які працюють на одному підприємстві, в установі, організації. Таким чином, у межах однієї організації можуть утворюватися декілька профспілок. Усі професійні спілки, які діють на одному й тому ж підприємстві, в установі, організації, мають рівні права і є рівними перед законом.

Громадяни України мають право на основі вільного вибору без будь-якого попереднього дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Законодавець не має права встановлювати такий порядок реєстрації, який фактично був би попереднім дозволом на створення. Конституційний Суд України у рішенні від 18 жовтня 2000 р. № 11 визнав неконституційним порядок легалізації, що був встановлений попередньою редакцією ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Суд дійшов висновку, що положення статті 16 Закону в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов’язують початок діяльності профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки та є обмеженням права громадян на утворення профспілок без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Крім того, Конституційний Суд України зазначив, що встановлення реєстрації (із набуттям статусу юридичної особи) як єдиного способу легалізації перешкоджає реалізації права утворювати професійні спілки «на основі вільного вибору їх членів», оскільки громадяни можуть визнати за потрібне об’єднатися з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав у таку професійну спілку (як правило, нечисленну), яка не обов’язково повинна мати права юридичної особи.

Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки. Статутами (положеннями) може бути передбачено обмеження лише щодо подвійного членства у профспілках. Належність або неналежність до профспілок не тягне за собою будь-яких обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України, іншими законами України. Забороняється будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору у зв’язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом із неї.

Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються у навчальному закладі. Статутом (положенням) профспілки може бути передбачено членство у профспілці осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів селянських (фермерських) господарств, фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, а також осіб, які навчаються у професійно- технічних або вищих навчальних закладах, осіб, які звільнилися з роботи чи служби у зв’язку з виходом на пенсію або які тимчасово не працюють.

Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України. Конституція встановлює лише одне обмеження — згідно із ст. 127 не можуть бути членами профспілок професійні судді. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Конституційний Суд України» судді Конституційного Суду України не можуть належати до профспілок. Закон України «Про Збройні Сили України» обмежує в цьому праві на період військової служби військовослужбовців. Ці обмеження поширюються, зокрема, на співробітників Служби безпеки України, що є військовослужбовцями. У Законі України «Про Службу безпеки України» як виняток дозволяється членство у професійних спілках працівників, які працюють за трудовим договором.

Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з’їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству. Роботодавець зобов’язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.

Професійні спілки, їх об’єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об’єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об’єднань.

Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності, інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною. Діяльність профспілок, їх об’єднань, яка порушує Конституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням суду Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України до повноважень адміністративних судів належать тимчасова заборона (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян та примусовий розпуск (ліквідація) об’єднання громадян.

Добровільність вступу чи перебування в будь-якому громадському об’єднанні гарантується законом. Конституція передбачає, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Це право також передбачає добровільність виходу із цих об ’єднань. Загальна декларація прав людини (ч. 2 ст. 20) закріплює, що ніхто не може бути примушений вступати в яку-небудь асоціацію. Європейський суд з прав людини у низці рішень зазначив, що не зважаючи на те, що у ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо не вказана заборона від примусового членства, «негативне право на свободу асоціації» є частиною змісту цієї статті та полягає у праві особи не вступати до організації та вільно виходити з неї (рішення від 30 липня 1993 р. у справі Сигурура А. Сигурйонсона проти Ісландії, рішення від 13 серпня 1981 р. у справі Юнга, Джеймса та Вебстера проти Сполученого Королівства, рішення від 29 квітня 1999 р. у справі Шассану та ін. проти Франції тощо). Водночас відповідно до п. 20 Основоположних принципів статусу недержавних організацій у Європі, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи, передбачається можливість держави встановлювати в національному законодавстві вимогу вступу в громадську організацію як умову для здійснення певних видів професійної діяльності (наприклад, для юристів або лікарів).

Належність чи неналежність особи до будь-якої політичної партії або громадської організації не може бути підставою для обмеження її прав і свобод. Ця вимога Конституції є складовою принципу рівності громадян у своїх правах і свободах та рівності перед судом, який закріплено у ст. 24 Конституції України. Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює заборону дискримінації — користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Цей перелік не є вичерпним та відповідно членство у певному громадському об’єднанні може розглядатися як одна з ознак, за якою також забороняється дискримінація. Стосовно громадських об’єднань це означає, що членство або відсутність членства у відповідній організації не може визначатися законодавством як підстава надання певних додаткових прав чи переваг або, навпаки, встановлення додаткових обов’язків чи обтяжень. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про об’єднання громадян» вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (участі) в тому чи іншому об’єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України. Європейський суд з прав людини визнав порушенням права на асоціацію обов’язок, встановлений законом, відповідно до якого члени однієї з легально існуючих громадських організацій зобов’язані заявляти про свою належність до організації під час висування на регіональні адміністративні посади (рішення від 2 серпня 2001 р. у справі Гранде Ориенте Д’Італіа Ди Палаццо Джустініані» проти Італії).

Частина 5 коментованої статті закріплює, що усі об’єднання рівні перед законом. Ця рівність полягає у рівних правах та обов’язках однакових громадських об’єднань, рівному захисті їх прав з боку держави та рівній відповідальності за порушення законодавства. Рівноправність громадських об’єднань виражається рівністю загальних вимог закону до статутів цих об’єднань та додаткових вимог до статутів їх окремих організаційно-правових форм, до їх завдань, структури, територіальної сфери їх діяльності, до умов і порядку прийому в їх члени, а також виходу з їх складу, до порядку створення та повноважень керівних органів, джерел фінансування та майна громадських об’єднань, до порядку їх створення, реєстрації, реорганізації, а також призупинення їх діяльності та ліквідації. Рівноправність громадських об’єднань поширюється також на їх права й обов’язки у взаємовідносинах з державою та іншими об’єднаннями, відносини з органами під час представництва та захисту інтересів своїх членів.