Розділ XII Конституційний Суд України

У більшості країн Європи практика виборів голови органу конституційної юрисдикції така, як в Україні. У той же час у Вірменії, наприклад, голова Конституційного суду не обирається суддями, а призначається з їх числа Національними зборами за поданням їх голови. Якщо протягом тридцяти днів після відкриття вакансії на посаду голови Конституційного суду Національні збори його не призначають, то він призначається Президентом республіки. У Литві голову Конституційного суду призначає Сейм із числа кандидатур, запропонованих Президентом республіки. У Польщі голова Конституційного Трибуналу призначається Президентом республіки із кандидатів, запропонованих зборами суддів.

Голова Конституційного Суду України має двох заступників. Вони обираються за пропозицією Голови Конституційного Суду України лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів у порядку, визначеному ст. 20 Закону, а також § 1 Регламенту Конституційного Суду України.

Стаття 148 Конституції України, які розд. XII «Конституційний Суд України», що охоплює статті 147—153, не містить порядку організації діяльності Конституційного Суду України. Проте саме в коментарі до цієї статті доцільно його коротко висвітлити.

Конституційний Суд України провадить свою діяльність як єдиний орган у формі засідань і пленарних засідань. На засіданнях, які є повноважними за присутності на них не менше одинадцяти суддів Конституційного Суду України, розглядаються всі питання, що потребують вирішення Конституційним Судом України, крім тих, що відповідно до Закону вирішуються на його пленарних засіданнях. На пленарних засіданнях, які є повноважними за присутності на них не менше дванадцяти суддів, Конституційний Суд України розглядає справи, у яких за конституційними поданнями, конституційними зверненнями відкрито конституційне провадження, а також інші питання, віднесені Законом до розгляду Конституційним Судом України на пленарних засіданнях.

Стаття 149.

На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.

Коментована стаття присвячена закріпленню гарантій незалежності та недоторканності суддів Конституційного Суду України і відсилає до статей 126, 127 Конституції України, в яких визначено гарантії незалежності та недоторканності суддів та встановлено вимоги щодо несумісності.

Згідно зі ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом (частини перша, друга, третя). Отже, і ст. 126 Конституції України є частково відсильною.

Гарантії незалежності та недоторканості суддів деталізується в Законах України «Про судоустрій і статус суддів» (статті 47, 48), «Про Конституційний Суд України» (далі — Закон) (статті 27, 28).

Незалежність суддів — один із головних конституційних принципів правосуддя, на основі якого формується правове положення судді в державі. Вона спрямована насамперед на безперешкодне виконання суддею своїх професійних обов’язків при здійсненні правосуддя. Для суддів Конституційного Суду України незалежність має дуалістичну природу — містить як інституціональну, так і функціональну складові. Перша з них полягає в тому, що судді не повинні бути залежними від жодної з гілок влади чи Президента України (навіть за умови, що вони ними призначаються), а друга повинна виявлятися втому, що судді при здійсненні своїх повноважень підкоряються, як встановлює ст. 27 Закону, лише Конституції України та керуються Законом, іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду України.

Положення частини другої ст. 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв’язку зі здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо (п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу)).

Статтею 28 Закону встановлюється, що особа судді Конституційного Суду України є недоторканною. Суддя не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом. Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.

Аналогічні положення стосовно суддів конституційних судів чи інших органів конституційної юрисдикції закріплені відповідним законодавством багатьох держав Європи. Зокрема, у Польщі судді Конституційного Трибуналу при здійснені своїх повноважень незалежні і підкоряються тільки Конституції, у Вірменії незалежність суддів забезпечується їх підпорядкованістю тільки Конституції і закону про Конституційний суд, в Італії судді володіють такою ж недоторканністю, як і парламентарії, в Албанії — мають недоторканність стосовно прийнятих ними рішень і висловлених думок протягом терміну їх роботи, у Боснії і Герцеговині — користуються недоторканністю при виконанні своїх обов’язків.

На забезпечення незалежності суддів Конституційного Суду України спрямовані значною мірою вимоги, встановлені частиною другою ст. 127 Конституції України та частиною другою ст. 16 Закону. Професійні судді (у т. ч. і судді Конституційного Суду України) не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Близькі за змістом до цих норм існують норми в законах про конституційні суди чи інші органи конституційної юрисдикції країн Європи. Зокрема, суддя Конституційного Суду Російської Федерації не може бути членом (депутатом) Ради Федерації, депутатом Державної Думи, інших представницьких органів, займати чи зберігати за собою інші державні чи громадські посади, мати приватну практику, займатися підприємницькою, іншою діяльністю, що оплачується, крім викладацької, наукової чи іншої творчої діяльності. Він не може також належати до політичних партій і рухів. Статус судді Федерального конституційного суду Німеччини несумісний з іншою професійною діяльністю, крім викладання права в німецьких університетах. Суддя Конституційного суду Албанії не може займатися іншою громадською чи приватною діяльністю, яка могла б вплинути на його незалежність чи неупередженість. Суддя Конституційного суду Угорщини не може займатися ніякою діяльністю, що оплачується, крім наукової, педагогічної, літературної чи артистичної. Суддя Конституційного суду Вірменії не може мати іншу державну посаду, займатися іншою діяльністю, що оплачується, крім наукової, викладацької чи іншої творчої. Зі змісту законодавства деяких країн (Бельгії, Болгарії, Іспанії, Румунії, Туреччини) випливає, що суддям конституційного суду не дозволяється взагалі займатися іншою професійною діяльністю.

Однією з гарантій незалежності суддів Конституційного Суду України є насамперед порядок формування Конституційного Суду України, встановлений частиною другою ст. 148 Конституції України, статтями 5, 7, 8 Закону: Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Демократичний порядок формування Конституційного Суду України, що полягає в участі в ньому різних гілок влади, властивий більшості країн Європи. Так, судді Конституційного Суду Російської Федерації призначаються на посади Радою Федерації за поданням Президента Російської Федерації; половина суддів Федерального конституційного суду Німеччини обираються Бундестагом, половина Бундесратом, що складається з представників федеральних земель; судді Конституційного суду Іспанії призначаються Королем Іспанії — четверо за поданням Палати депутатів, четверо — Сенату, по два — урядом і Генеральною судовою радою. В Італії п’ять суддів Конституційного суду обираються двома палатами парламенту на надзвичайних сесіях більшістю голосів, п’ять суддів призначаються Президентом республіки, а ще п’ять суддів обираються вищими судами: троє касаційним судом, по одному — державною радою і рахунковою палатою.

Однією з гарантій незалежності суддів Конституційного Суду України є їх призначення згідно зі ст. 148 Конституції України лише на один дев’ятирічний строк без права бути призначеним повторно, адже призначення на посаду судді Конституційного Суду України повторно посилювало б його залежність від органу, який його призначив на перший строк.

Строковість перебування на посаді судді конституційного суду властива практично всім конституційним судам Європи, за винятком окремих (зокрема, Вірменії, Російської Федерації).

Гарантією незалежності суддів Конституційного Суду України є встановлення в Конституції України повноважень Конституційного Суду України.