Розділ VI ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ

зсуви (поширені на 0,3 % площі території);

карстоутворення (карстом уражено близько 37,6 % території);

порушення земель (0,3 % території)[303].

Розглянемо правові засоби протидії цим процесам.

Захист від водної та вітрової ерозії. Під ерозією ґрунту розуміють руйнування його поверхневого шару під дією води чи вітру. Виділяють водну та вітрову ерозію, проте в спеціальній землевпорядній літературі існує думка, за якою замість терміну "вітрова ерозія" слід використовувати термін "дефляція" (лат. deflatio - "розвіювання")[304]. Захисту земель від ерозії присвячена спеціальна ст. 47 ЗУ "Про охорону земель".

Важливе значення мають Постанова ЦК КП України і РМ УРСР від 16.05.1967 №320 "Про невідкладні заходи по захисту ґрунтів від вітрової і водної ерозії в Українській РСР"[305] та Обов'язковий для всіх землекористувачів мінімум заходів по боротьбі з ерозією ґрунтів і по відновленню родючості та продуктивному використанню еродованих земель в УРСР, затверджений постановою РМ УРСР від 12.09.1960 №1541[306]. Ці акти передбачають заходи із протиерозійної організації території, вимоги до обробітку ґрунту, сівби, збирання врожаю, правила розташування на схилах садів та виноградників, здійснення агролісомеліоративних, гідротехнічних та гідромеліоративних заходів по боротьбі з ерозією.

Одним з найдійовіших засобів із боротьби з ерозією ґрунтів є формування сталих агроландшафтів[307]. Заходами із боротьби з ерозією є влаштування полезахисних лісосмуг, будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, консервація земель, контурно-меліоративна організація території (далі - КМОТ).

Влаштування полезахисних лісосмуг здійснювалося відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 20.10.1948 "Про план полезахисних лісонасаджень, запровадження травопільних сівозмін, будівництво ставків та водойм для забезпечення високих та стійких врожаїв у степових та лісостепових районах Європейської частини СРСР”[308]. На жаль, створення полезахисних лісосмуг було свого роду кампанією, обмеже­ною в часі, і нормативного характеру, розрахованого на постійне застосування, положення щодо лісосмуг не набули.

Для виконання робіт з охорони земель за рахунок бюджетних асигнувань здійснюється: будівництво складних протиерозійних гідротехнічних споруд (водоскидні споруди, протиерозійні ставки-накопичувачі твердого стоку, берегоукріплення та обвалування рік і водойм для захисту сільгоспугідь, земляні вали, вали-канави, вали-тераси, вали-дороги, терасування схилів, засипка та виположування ярів, землювання еродованих земель із залу­женням, залуження забрудненої шкідливими речовинами ріллі), протизсувні роботи тощо (лист Держкомзему України №720/07 від 23.04.1996 "Про функціонування відділів технічного нагляду та перелік робіт з охорони земель")[309]. Ці заходи мають здійснюватися у тому числі і за рахунок коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Обсяг подібних робіт на сьогодні є замалим через недостатність фінансування.

У питанні збереження ґрунтів цікавим є досвід США. Закон "Про вдосконалення та реформування сільського господарства", прийнятий у квітні 1996 p., передбачає економічне заохочення здійснення фермерами природоохоронних заходів, наприклад, розширення посівів багаторічних трав[310].

Іншими дієвими заходами із боротьби з ерозією є консервація деградованих земель (див. нижче), КМОТ (див. вище).

Захист від забруднення. Одним із найважливіших заходів з охорони земель є їх захист від забруднення. Охороні земель від забруднення присвячена ст. 167 ЗКУ. Положення ЗКУ деталізовані у ст. 45 ЗУ "Про охорону земель". Окрему статтю (ст. 46) в Законі присвячено охороні земель і ґрунтів від забруднення відходами.

Юридичним критерієм "чистоти" ґрунтів є нормативи гранично допустимої концентрації (далі - ГДК) шкідливих речовин у ґрунті та нормативи гранично (Закон: "максимально") допустимих рівнів (далі - ГДР) радіоактивного забруднення ґрунтів (ст. 31 ЗУ "Про охорону земель"). Ці нормативи на сьогодні мають санітарно-гігієнічне спрямування і виступають у якості складової санітарного законодавства. Захисту від радіаційного забруднення присвячено норми ст.ст. 2 та 3 ЗУ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруд­нення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991, а також Норми радіаційної безпеки України, затверджені Наказом Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.1997 №62 (НРБУ-97)[311]. Охороні земель від забруднення слугує нормування внесення пестицидів та мінеральних добрив у ґрунт як важливий елемент технологічних правил і регламентів застосування агрохімікатів"[312], вимоги до якості добрив, які встановлюються численними стандартами (див., наприклад, ОСТ 1028-86. "Добрива мінеральні. Застосування при вирощуванні озимої пшениці за інтенсивною технологією. Загальні вимоги").

Слід відзначити, що в Росії з 1995 р. відмовилися від єдиних ГДК і запровадили систему нормативів, диференційованих залежно від деяких фізико-хімічних та фізичних властиво­стей ґрунтів[313]. Такий підхід видається цілком вірним.

ЗУ "Про охорону земель" (ст. 37 та ін.) передбачає систематичне агрохімічне обстеження земель сільськогосподарського призначення, яке повинно забезпечити постійний контроль за станом забруднення.

В Україні запроваджуються міжнародні стандарти у сфері охорони ґрунтів від забруднення. Наприклад, на основі відповідного міжнародного стандарту прийнято національний стандарт України ДСТУ ISO 11074-1:2004 "Якість ґрунту. Словник термінів. Частина 1. Забруднення та охорона ґрунтів" (неофіційний текст наведено на компакт-диску, що додається).

Захист земель від засолення здійснюється шляхом вапнування кислих та гіпсування солонцюватих ґрунтів хімічними меліорантами (пиловидними та слабко пиловими хімічними меліорантами)[314], застосування яких нормується відповідними стандартами, наприклад, ГОСТ 14050-93[315] (вапнякового борошна), ТУ 10-11-428-87[316] (місцевих вапнякових добрив), ТУ 118-08-428-83[317] (фосфогіпсу) тощо.

Захист від заростання бур'янами. Новітнє законодавство України обходить стороною питання боротьби із бур'янами. Свого часу зміст обов'язку щодо боротьби з бур'янами був визначений актами колишньої УРСР: Указом Президії ВР УРСР "Про посилення боротьби з бур'янами" від 26.04.1962, постановою РМ УРСР "Про посилення боротьби з бур'янами" від 11.05.1962 №531, якою були затверджені Правила по боротьбі з бур'янами. Зазначені Правила, зокрема, передбачали проведення таких заходів для знищення бур'янів, як забез­печення високої агротехніки вирощування сільгоспкультур, впровадження механізованого обробітку посівів просапних культур у двох напрямках, лущення стерні та зяблевої оранки, обов'язок застосовувати на посівах просапних культур боронування, застосовувати хімічні засоби боротьби з бур'янами, забезпечувати при збиранні хлібів окреме збирання насіння бур'янів тощо. Проте ще у 1985 році обидва акти були визнані такими що втратили чинність "у зв'язку з прийняттям кодексу УРСР про адміністративні правопорушення". Внаслідок цього у правовому регулюванні утворилася прогалина. Таким чином, "боротьба з бур'янами" перетворилася на оціночне поняття, для з'ясування змісту якого можливе, на наш погляд, і звернення до Правил по боротьбі з бур'янами, що вміщені у вже нечинному акті.

Важливе значення для збереження корисних властивостей ґрунтів має встановлення нормативів тиску рухомої техніки на ґрунти. Відповідно до ч. 3 ст. 34 ЗУ "Про охорону земель", "використання в сільськогосподарському виробництві сільськогосподарської техніки, питомий тиск ходових частин на ґрунт якої перевищує нормативи, забороняється". На сьогодні такі нормативи встановлені ГОСТ 26955-86 "Техника сельскохозяйственная мобильная. Норми воздействия движителей на почву". Нормативи встановлюються в залежності від типу агрегату, типу ґрунту та його вологості. Механізм реалізації нормативів забезпечується також положеннями ГОСТ 26954-86 "Техника сельскохозяйственная мобиль­ная. Метод определения максимального нормального напряжения в почве". Неофіційні тексти зазначених документів наведені на компакт-диску, що додається.

До пункту "г". Меті збереження природних водно-болотних угідь слугують загальні положення водного та земельного законодавства щодо охорони і використання земель водного фонду. Також водно-болотні угіддя підлягають спеціальній охороні відповідно до Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, підписаної в Рамсарі 02.02.1971 (із поправками згідно з Паризьким протоколом від 3.12.1982 і Ріджинськими поправками від 28.05.1987; Україна бере участь у Конвенції - див. Закон від 29.10.1996).