Розділ «КНИГА ШОСТА СПАДКОВЕ ПРАВО»

4. У разі смерті останнього із подружжя майно, визначене в заповіті, спадкується відповідно до спільного заповіту подружжя. Решта майна спадкується на загальних підставах (за заповітом або за законом).

Стаття 1244. Підпризначення спадкоємця

1. Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (стаття 1242 цього Кодексу).

2. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, визначена у статті 1222 цього Кодексу.

1. Заповідач має право призначити іншого спадкоємця, якщо зазначений у заповіті спадкоємець не спадкує. Причиною цього можуть бути: 1) смерть спадкоємця, призначеного в заповіті, до відкриття спадщини; 2) неприйняття спадщини таким спадкоємцем (ч. 1 ст. 1272 ЦК); 3) відмова спадкоємця, зазначеного в заповіті, від прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК); 4) усунення такого спадкоємця від права на спадкування (ст. 1224 ЦК); 5) відсутність умов, зазначених у заповіті (ст. 1242 ЦК).

Стаття 1245. Спадкування частини спадщини, що не охоплена заповітом

1. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

1. Не охоплена заповітом частина спадщини спадкується на загальних підставах, у тому числі й спадкоємцями, які іншу частину спадщини спадкують за заповітом. Спадкування за заповітом не впливає на розмір частки спадщини, яку вони поряд з іншими спадкоємцями спадкують за законом.

Стаття 1246. Встановлення сервітуту у заповіті

1. Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.

1. Як зазначалося в п. 1 коментаря до ст. 1238 ЦК стосовно земельної ділянки і природних ресурсів не може бути встановлено заповідальний відказ. Тому стосовно цих об’єктів заповідачем може бути встановлено сервітут. Що стосується іншого нерухомого майна (квартири, житлового будинку, іншої будівлі чи споруди), то воно може бути предметом і заповідального відказу, і сервітуту. Це суттєво, оскільки правовий режим заповідального відказу і сервітуту є різним. Які відносини виникли на підставі заповіту — відносини із заповідального відказу чи відносини з сервітуту, що визначається за суто формальною ознакою — залежно від того, яке із цих понять вживається в заповіті.

Стаття 1247. Загальні вимоги до форми заповіту

1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 — 1252 цього Кодексу.

1. Заповіт вчиняється в письмовій формі. Він має бути підписаний особисто заповідачем. У випадках коли особа не може особисто підписати заповіт, він може бути підписаний іншою особою з додержанням вимог, встановлених ч. 4 ст. 207 ЦК.

2. Заповіт підлягає посвідченню нотаріусом або іншою посадовою особою із числа осіб, зазначених у ст. 1251, 1252 ЦК. При цьому діють обмеження, встановлені ст. 9 Закону «Про нотаріат» (стосовно кола осіб, заповіти яких або щодо яких може посвідчувати нотаріус чи інша посадова особа, уповноважена на вчинення нотаріальних Дій).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 1247 ЦК у заповіті зазначається місце (місто, селище, село) та час його складання. Для правильного визначення наслідків порушення цієї вимоги треба встановити, відноситься зазначення місця та часу вчинення правочину до змісту правочину чи до його форми. Оскільки правочин визначається як дія особи, спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків (ч. 1 ст. 202 ЦК), зазначення в заповіті на місце і час його вчинення не може тлумачитись як частина змісту правочину. Те розуміння форми правочину, яке випливає із ст. 205 — 209 ЦК, не дає підстав для віднесення зазначення на місце та час вчинення правочину до форми заповіту. Отже, порушення вимоги про обов’язковість зазначення в заповіті місця та часу вчинення правочину не може тягти наслідки, встановлені на випадок суперечності змісту правочину актам цивільного законодавства або на випадок порушення вимог закону до форми правочину.

4. Поряд з розумінням місця вчинення заповіту, яке викладене в попередньому пункті коментаря, в ст. 41 Закону «Про нотаріат» [57] використовується поняття місця вчинення нотаріальних дій. Тут місце вчинення нотаріальних дій розуміється перш за все як можливість вибору нотаріуса, який посвідчує правочин. Заповіт може посвідчити будь-який нотаріус незалежно від місця проживання заповідача чи від місця знаходження майна, якого заповіт стосується. Ще одне розуміння місця вчинення заповіту — це приміщення, де він посвідчується.